61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.

Хуан Домінго Перон був президентом Аргентини з 1946 по 1955 і, поновно, з 1973 по 1974 роки. Найкрупніший латиноамериканський лідер 20-го століття, властиво його дії спричинили ряд позитивних змін у царинах національної політики і соціального забезпечення. Він користувався пітримкою робочого класу, водночас захищаючи національні інтереси.

Майбутній президент народився в Лобосі (“Вовки”), поблизу Буенос-Айреса 8 жовтня, 1895 року. Його батько був багатим власником ранчо. Освіту Перон отримував у “Colegio Militar” (1911 – 1913) і у “Escuela Superior de Guerra” (1926 – 1929).

1930 року він приймає участь в оружному повстанні проти президента Іполіто Іригойена і служить особистим секретарем військового міністра протягом наступних п’яти років, тобто, на період з 1930 по 1935 роки. Пізніше він викладає в „Escuela Superior de Guerra”, рік працює військовим аташе у Чилі, видає п’ять книг і подорожує Італією за Муссоліні, вивчаючи при тому тамтешні (альпійські) воєнні методи і тактику. Саме тоді він знайомиться з „доктриною фашизму” і задається питанням – наскільки придатною є подібна модель в умовах його рідної країни?

Після повернення до Аргентини в 1941 році Перон приєднується до таємної військової групи і разом з ними приймає участь у вдалому червневому перевороті 1943 року. Він очолює міністерство праці, продовжує трансформувати робітничий рух, послаблює впливи лівих партій, пробує замінити профспілки синдикатами.

1944 року Перон стає віце-президентом і одночасно – військовим міністром. Його повноваження зростали, разом з ними росло невдоволення і опозицйність, переважно у військовому середовищі.

9 жовтня 1945 року він змушений залишити займані посади, більше того, він потрапляє до в’язниці. Відставка Перона спричинює урядову кризу, вирішення котрої відбувається після його звільнення 17 жовтня.

Чотири роки по тому Перон одружується (вдруге) на Марії Єві Дуарте, відомій як Евіта.

1945 року в Аргентині з’являється нова політична сила, відома своєю підтримкою найбільш пригноблюваних галузей сільського господарства і промисловості. Очолюваний Пероном рух в історії стає відомий як рух „пероністів”. Власне вони висувають Перона кандидатом у президенти. Пероністи посилено працюють, пропагуючи вождя і його погляди, переважно в середовищі робочого класу („Los Descamisados”).

На лютневих виборах 1946 року Перон отримує рішучу перемогу. В якости президента він притримується про-робітничої і про-національної політики, в цьому йому немало допомагає дружина, на той час впливовий, хоча і неофіційний член уряду.

Початок 50-тих знаменується смертю Евіти (1952), хвилюваннями трудових мас і пізніше урегульованими пролемами з Римом – католицькою церквою. Вини Перона у тому немає, проте 1955 року воєнні знову розформовують його уряд.

Протягом наступних 18 років вигнання Перон зберігає підтримку працюючих людей і свій вплив на аргентинських теренах.

Накінець йому дозволяють повернутися на Батьківщину в 1973 році, обирають президентом, а його третю дружину – Ізабель, віце-президентом.

1 липня 1974 року Перон помирає при виконання своїх службових обов’язків.

25 років минуло з дня його смерті, проте, поза сумнівом, Перон залишається найвідомішим провідником аргентинського народу.