59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.

Пана́мський кана́л — судноплавний канал, що сполучає Панамську затоку Тихого океану з Карибським морем і Атлантичним океаном, розташований на Панамському перешийку на території держави Панама.

Панамський канал має статус міжнародного, тобто його акваторія може бути використана тільки у відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і національного законодавства держави, якому він належить. Крім Панамського каналу міжнародними також є Суецький і Кільський канали.

Панамський канал розташований на перешийку між Північною та Південною Америкою та з'єднує Тихий і Атлантичний океани. Відкритий для судноплавства у 1914 р. Довжина - 62 км. Режим судноплавства по каналу впродовж десятиліть фактично односторонньо регулювався США. У 1977 р. між США і Панамою були укладені два договори, а саме «Про Панамський канал» та «Про постійний нейтралітет Панамського каналу і його управління», які регулювали питання статусу каналу і передбачали поетапну передачу його і прилеглої до нього зони під суверенітет Панами до 31 грудня 1999 року. До кінця століття управління каналом здійснювала призначена урядом США Комісія, керівна рада якої складається з 5 американських і 4 панамських громадян. Були значно збільшені щорічні виплати США Панамі за експлуатацію каналу. Згідно з договором «Про постійний нейтралітет...» 1977 р. цей канал повинен і в мирний, і у військовий час залишатись «безпечним і відкритим для мирного проходу суден всіх країн на умовах повної рівності і недискримінації». У жовтні 1977 р. договори були схвалені на національному плебісциті в Панамі, після чого ратифіковані панамською стороною. При ратифікації сенатом США до договорів були внесені застереження, що залишали за США право військового втручання з метою підтримання каналу відкритим для судноплавства.

Процес передачі каналу від США Панамі тривав майже 20 років починаючи з 1980 р. У січні 1998 р. відбулася передача під юрисдикцію Панами території, відомої як "Керрі-Хейтс", де розташовувався штаб Південного командування США.

1 листопада 1999 відбулась церемонія передачі в повне розпорядження панамського уряду територій останніх військових баз США зоні каналу Ховард і Кобі. 14 грудня 1999 відбулася офіційна церемонія передачі каналу під юрисдикцію Панами, але реальний суверенітет над каналом Панама знайшла тільки 31 грудня 1999

В середньому щорічно через канал проходять більше 14 тис. судів (38 в день). Головні країни-користувачі - США, Китай, Японія, Чилі, Південна Корея, Перу, Канада, Еквадор, Колумбія, Мексика.Через канал проходить 4% світових торгових вантажоперевезень і 16% торговельних вантажоперевезень США. 68% судів слідують через канал у порти США або з них.Канал управляється державним агентством Панами Autoridad del Canal de Panama (ACP).

За даними адміністрації Панамського каналу, доходи від мита за прохід по каналу досягли в період з 1 жовтня 2008 р. по 30 вересня 2009 1,4 млрд. доларів. Зростання прибутку відзначений, зокрема, завдяки підвищенню розмірів мита за прохід суден по міжокеанського шляху. З 1 травня 2009 р. він встановлений у розмірі 72 доларів за провезення одного стандартного морського контейнера, а раніше становив 63 долара.

Проблема встановлення міжнародно-правового режиму на міжнародних шляхах повинна вирішуватися у світлі інтересів зміцнення миру, безпеки, міжнародного співробітництва. У цьому аспекті слід розглядати і питання встановлення правового режиму Панамського каналу. В основі правових режимів для всіх міжнародних каналів має лежати повага суверенних прав і забезпечення безпеки прибережних до каналів держав .

Питання про зону Панамського каналу служить яскравим прикладом того, що США продовжують будувати свої відносини з латиноамериканськими країнами на основі так званого «права сильного», яке знаходиться у кричущому протиріччі із загальновизнаними принципами міжнародного права.