57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії

Територія майбутньої Колумбії була відкрита іспанцями в 1525 р. і стала частиною віце-королівства Перу. Головним комерційним центром колонії була Картахена, де діяв один з найбільших у регіоні ринків рабів. У 1718 р. вона була виділена у спеціальну адміністративну одиницю – віце-королівство Нова Гранада, разом з Еквадором і Венесуелою. Назва Колумбія була дана країні на честь X. Колумба. Фактично, державну незалежність країни було проголошено в 1810 р., хоча боротьба з іспанськими військами тривала до 1819 р. Новостворена країна тоді стала частиною конфедерації Великої Колумбії поруч з Еквадором і Венесуелою. Після розпаду цього штучного утворення країна поринула в політичні протиріччя, спричинені створеними в 50-ті рр. XIX ст. партіями - Консервативною та Ліберальною. Перша, до складу якої входили землевласники, військова верхівка та священнослужителі, виступала за унітарний устрій держави з монополією зовнішньої торгівлі, сильною професійною армією та участю церковних інституцій у політичному житті. Друга, до якої належали представники дрібної буржуазії, колишні раби та селяни, підтримувала програмні положення про федеральний статус країни, широкі права регіонів на економічні зв'язки із зовнішнім світом, створення народного ополчення замість армії. Кардинально протилежні цілі обох партій призвели до двох громадянських війн: "Війни 1000 днів" (1899-1902) та "Ери Насилля" (1948-1953). У них загинуло 100 та 300 тис. чол. відповідно, хоча більше постраждало прибічників лібералів, які перебували в опозиції і не мали контролю над силовими міністерствами. У 1957 р. обидві партії домовилися про розділ посад у рівній пропорції, цим самим витіснивши з політичної арени інші партії, зокрема, ліворадикальні, які заявили про узурпацію влади консерваторами та лібералами. З огляду на це вже в середині 60-х рр. минулого століття почався процес формування воєнізованих угруповань, що виступали за скинення влади представників ліберальної та консервативної партій збройним шляхом. Зокрема, у 1964-1966 рр. компартією було створено Революційні збройні сили Колумбії (РАКС), а в 1970-1971 рр. - ліворадикальне угруповання М-19. Надзвичайний стан існував у Колумбії в 1952-1982 рр., але "чорним" в історії країни став 1985 р., коли відбулося дві резонансні події: виверження вулкану Невадо-де-ла-Руїс, яке призвело до 25 тис. загиблих в Армеро, та захоплення партизанами з М-19 Палацу правосуддя в Боготі, внаслідок чого загинуло понад 100 чол., включаючи 11 членів Конституційного суду. Бойовики вимагали скасувати закон про екстрадицію колумбійців до США як неконституційний. Низка ліворадикальних рухів відмовилася від збройної боротьби після закінчення холодної війни, але інші вступили у взаємовигідний союз із наркоділками, який дозволив їм фінансувати свої партизанські операції за рахунок коштів, отриманих від збуту кокаїну та героїну. На території Колумбії продовжуюсь діяти РАКС (18-20 тис. чол.), ще в 2004 р. вони контролювали майже 40 % території країни, а їхні прибутки з кримінальних джерел оціню-І вались у 450 млн дол. У 1999 р. президент країни Андрес Пастрана запропонував "План Колумбія" - низку комплексних заходів соціально-економічного та військового характеру, що передбачали фінансування збройної боротьби проти наркоділків й альтернативних програм, які повинні були переорієнтувати селян з вирощення коки на плантаційні комерційні культури та зменшити їх підтримку парамілітарних утру-повань. Його фінансування взяли на себе США та ЄС (3,5 млрд дол) й сама Колумбія (4 млрд дол). План виявився неефективним через недостатність заявленої суми для селян, які вирощували коку. Для знищення організації РАКС та розв'язання проблеми наркотрафіку президент Альваро Урібе (із 7 серпня 2002) розпочав військовий наступ на колумбійських партизанів за безпосередньої підтримки США, збільшив чисельний склад армії та поліції до 145 та 100 тис. чоловік відповідно, спорядив загони самооборони селян сучасною вогнепальною зброєю. Урібе переконаний, що мир з ліворадикальними організаціями можливо досягнути тільки з позиції сили, відновивши контроль держави над усіма районами Колумбії. Громадянська війна в Колумбії триває й донині, чому сприяють поширена серед селян країни бідність, складний рельєф місцевості, значна кількість вогнепальної зброї на руках населення. Вона не дає повною мірою реалізувати потужний потенціал мінерально-сировинній та плантаційним галузям країни.