
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
Мексиканські Сполучені Штати — країна в Північній Америці, яка межує на півночі зі Сполученими Штатами Америки, на півдні з Гватемалою, Белізом. Мексика також омивається на заході Тихим океаном, на південному сході Карибським морем та на сході Мексиканською затокою. Мексиканські Сполучені Штати — федеративна конституційна республіка, яка складається з 31-го штату та одного федерального округу навколо столиці м. Мехіко.
Мексика — п'ята за величиною країна на американському континенті та 14-та у світі. З населенням у 113 мільйони чоловік Мексика має найбільшу кількість іспаномовного населення у світі. Мексика — член ООН, ОАД, Латиноамер. асоціації інтеграції, Латиноамер. економічної системи. Мексика була колискою древніх цивілізацій Нового Світу.
Формою державно-територіального пристрою Мексика є федерацією, до складу якої входять 31 штат і столичний федеральний округ.
Конституційний розвиток Мексики, на відміну від більшості латиноамериканських країн характеризується відносною стабільністю. Згідно з Конституцією 1917 р. (діє з подальшими змінами) за формою правління Мексика - президентская республика.
Політичний режим - ліберальний (поєднує елементи демократії і бюрократичного авторитаризму). Інституційно-революційна партія (ИРП) заснована 1929 і з цього періоду влада незмінно перебуває при неї.
Законодавча влада належить двопалатного Національного конгресу: Сенат - 128 осіб, що обираються на 6 рокiв (половина сенаторів обирається кожні 3 роки), Палата депутатів - 500 депутатів, що обираються на 3 роки.
Головна функція конгресу полягає у прийнятті законів і декретів з питань, віднесених до компетенції федерації. Право законодавчої ініціативи належить Президентові Республіки; депутатам і сенаторам Національного конгресу; законодавчим органам штатів.
Будь-які проекти законів і декретів, обговорення яких не входить до виключної компетенції тієї чи іншої Палати, послідовно обговорюються в обох палатах. Законопроект, схвалений Палатою тієї, в яку він був внесений, направляється для обговорення в іншу. Якщо інша Палата його схвалить, він направляється виконавчої влади, яка за відсутності заперечень негайно опубліковує його. Далі його публікує виконавча влада.
Проект, цілком відхилений однієї Палатою, повертається в іншу (від якої він виходив) з відповідними зауваженнями.
Конгрес також повноважний: приймати у федерацію нові штати, утворювати в межах вже існуючих штатів нові; встановлювати податки, необхідні для покриття бюджетних витрат; визначати принципи, на основі яких виконавча влада може випускати позики під забезпечення держави, затверджувати такі позички, підтверджувати державний борг; стверджувати і скасовувати федеральні посади, визначати, збільшувати або зменшувати посадові оклади; оголошувати війну, з огляду на що надаються виконавчою владою дані; оголошувати амністію засудженим судових органами федерації. Конституція закріплює за конгресом, його палатами і інші повноваження.
До повноважень Палати представників входить: стверджувати федеральний бюджет; спостерігати за точним виконанням відомством Контролера казначейства свої функцій; призначати керівників та інших службовців відомства Контролера казначейства; розглядати звинувачення, що висуваються державним посадовцям, зазначеним в Конституції, у зв'язку з вчиненням ними службових злочинів; схвалювати призначення членів Високого суду Федерального округу, наданих Президентом Республіки.
Обидві палати мають право створювати комісії для розслідування діяльності федеральних міністерств, адміністративних департаментів і підприємств з переважною державною участю.
Глава держави і уряду - Президент, обирається на 6-річний термін без права переобрання. Президент Республіки є стержневою фігурою в конституційному механізмі державної влади Мексики.
Як глави виконавчої влади Президент керує усім державним апаратом, що призначає і звільняє вищих посадових осіб федерації та федерального округу, очолює збройні сили. Йому надано право законодавчої ініціативи, і практично переважна більшість законопроектів, що обговорюються і затверджуються Конгрес, виходить від влади виконавчої. Президент володіє правом вето, яке не отримало розповсюдження у Мексиці тому, що в фактично сформованій системі зв'язків Конгресу та Президента останній має можливість цілком контролювати законодавчий процес. Президент має право запроваджувати надзвичайний стан, припиняти дію конституційних гарантій, можливість реалізовувати федеральної інтервенції у внутрішні справи штатів.
Всі постанови, декрети, рішення та накази Президента мають бути скріплені підписом державного секретаря або голови адміністративного департаменту, до відання яких відноситься дане питання, інакше вказані акти не підлягають виконанню.
Секретарі Державні і голови департаментів адміністративні при відкритті кожної чергової сесії Конгресу надають йому звіт про стан справ у своїх відомствах. Кожна палат може викликати державного секретаря і главу адміністративного департаменту для отримання інформації про обговорюваного закону або якомусь іншому розглянутого питання щодо їхнього відомству або діяльності.
У штатах законодавча влада належить палатам представників, а виконавча - губернаторам (обираються на 6 років).
Зовнішня політика Мексики традиційно спрямована на зміцнення політичної і економічної незалежності країни, особливо від північного сусіда. Значення зовнішньоекономічних зв'язків у розвитку економіки Мексики неухильно зростає. У зовнішній політиці Мексика слід принципам, записаним у Конституції 1917: повага національного самовизначення, невтручання у внутрішні справи інших держав і вирішення спорів між народами мирними засобами. Проголошений урядом В. Фокса курс на активну дипломатію спрямований на досягнення інтеграції з країнами Центральної Америки, політичного зближення з державами Латинської Америки і Європи, з ОПЕК і на активізацію діяльності в міжнародних і регіональних організаціях. Мексика виступає за зміцнення ООН як основного інструменту вирішення міжнародних проблем. Одне з пріоритетних завдань Мексики - підписання угоди з США про легалізацію та забезпеченні безпеки мексиканських мігрантів на її території. Разом з тим у зовнішній політиці Мексики намітилася тенденція зміщення пріоритетів від політичної до торговельної та економічної сфер на основі зближення з США.
Мексика має досить потужні збройні сили, які налічують 180 000 солдатів. Крім того, в резерві налічується ще 300 тисяч чоловік. У 1999 році військовий бюджет становив 2,4 мільярда доларів США.
Мексика веде досить активну зовнішню політику, полягає в цілому ряді міжнародних і регіональних організаціях. Зокрема активно працює в економічному і соціальному раді ООН, в ЮНЕСКО, ФАО, МОП та інших спеціалізованих установах ООН.
Необхідно відзначити, що зовнішня політика Мексики традиційно спрямована на зміцнення політичної і економічної незалежності країни та грунтується на принципах самовизначення народів, невтручання у внутрішні справи, на мирному вирішенні конфліктів, юридичній рівності держав, взаємовигідному міжнародному співробітництва.