50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.

За даними МВФ, у 1993 році сукупний національний дохід на душу населення в країнах «чорної Африки» був менший, ніж у 1970 році, а нині у 34-х державах Тропічної й Південної Африки рівень життя нижчий, ніж у 1990 році. Наприкінці 80-х років сукупний валовий продукт майже 50 африканських держав (без ПАР) становив близько 150 млрд. доларів, що можна співставити з аналогічним показником однієї Бельгії. На континенті знаходиться 33 із 48 найбідніших держав світу, за межею бідності живуть 54% мешканців. Екстенсивний розвиток сільського господарства, а також політика хаотичного позичання грошей за кордоном. Величезну шкоду африканцям спричинила примусово накинута місцевим жителям політика сільськогосподарських монокультур, які відігравали роль експортного товару, однак порушували традиційний баланс продуктових культур. Африка, в якій мешкає понад 14% населення світу виробляє заледве 1% світової промислової продукції та 6% - продуктів харчування. Труднощі із забезпеченням продуктами харчування особливо актуальні на тлі швидкого демографічного зростання в Африці.

Характерною для чорного континенту є проблема поширення авторитарних тенденцій у політичних системах країн регіону.

На думку європейських політологів, диктаторські режими в африканських країнах були необхідним злом, спричиненим надзвичайно низьким рівнем загальної політичної культури населення, що «не доросло» до демократії. Прямим наслідком авторитарних методів правління стали військові перевороти та громадянські війни. Тільки в Руанді, Бурунді й демократичній Республіці Конго за останні два десятиліття загинуло 10 млн. чол.,92% з котрих становило цивільне населення. Сьогодні з 53-х африканських держав не менше 10-ти воюють із сусідами чи охоплені полум’ям внутрішніх конфліктів. За офіційними даними ООН на Африку припадає майже половина від загальносвітової кількості біженців (більше 7 млн. чол.) і 60% переміщених осіб (20 млн. чол.). Більшості з них доля уготувала трагічну участь щоденної боротьби за існування «між двох вогнів» воюючих за владу угрупувань.

Основою для творення бюрократичних олігархій в Африці стають, як правило, національні або родинно-кланові об’єднання. На збройні сили витрачається в середньому 17-30% державних коштів.

51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.

З часом зростання числа промислових робітників прискорив заснування самостійної Лейбористської партії Нової Зеландії (1916 р.), котра перемагала на парламентських виборах і формувала уряди у 1935-1949, 1957-1960, 1972-1975, 1984-1990 рр. й нині перебуває при владі (з грудня 1999 р., лідер і прем’єр-міністр – Хелен Кларк). Партія перебувала на соціал-реформістських позиціях, слідувала гуманістичним традиціям лібералів, розширюючи соціальні гарантії й пільги для бідних, та намагалася захистити новозеландських фермерів і промисловців від коливань світових цін шляхом посилення державного контролю за збутом і розподілом.

Уже перший лейбористський уряд Майкла Джозефа Севеджа запровадив у Новій Зеландії сучасну систему соціального забезпечення. Правоцентристська Національна партія визнавала необхідність розвитку системи соціального забезпечення

в 1984 р. лейбористський уряд Девіда Лонгі, вчасно відчувши близьке завершення “холодної війни”, виступив проти проведення Францією ядерних випробувань на тихоокеанських атолах, заборонив доступ до портів країни американських та інших військових суден з ядерною зброєю на борту й атомними двигунами, проголосив Нову Зеландію та навколишню 200-мильну акваторію безядерною зоною

4 серпня 1985 р. в Аваруа, адміністративному центрі самоврядного володіння Нової Зеландії – Островів Кука, почала роботу ХVІ сесія Південно-тихоокеанського форуму

 Через два дні вони схвалили Договір про створення без’ядерної зони у південній частині Тихого океану

 Одночасно новозеландський уряд започаткував програму глобальної реконструкції економіки. Рівень інфляції в новій Зеландії (1,3 % на 1999 р.) є одним із найнижчих серед індустріальних країн, ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності ($ 17400 на 1999 р.) неухильно збільшується й наближається до рівня головних західноєвропейських країн. Разом із тим зберігається відносно високий показник безробіття (7 % на 1999 р.) і зовнішньої заборгованості - $ 53 млрд. на 1998 р.