8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація

Республіка Корея – індустріальна країна, яка швидко розвивається.

Швидкий економічний ріст Республіки Корея пов'язують із високими темпами росту ВНП, які склали 8,6% у період з 1962-1988г і перетворенням країни з традиційно сільськогосподарської в цілком індустріальну, серед досягнень якої рівень ВНП на душу населення більш 5000 $ і 13 місце в списку провідних торгових держав світу.

На стрімке зростання економіки Південної Кореї впливають самі різні чинники - об'єктивні і суб'єктивні, економічні і політичні, внутрішні і зовнішні, такі як: орієнтована на експорт, на взаємодію із зовнішнім світом стратегія розвитку; - сприятливий міжнародний економічний клімат 60-х- першої половини 70-х років, що полегшив доступ до зовнішніх джерел ресурсів; - сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні перетворення на користь економічного розвитку; - відносно малі витрати на утримання військово-промислового комплексу (2-3% проти 60-70% північно-корейських витрат); залучення іноземних капіталовкладень - як фінансових, так і технологічних: промислове устаткування і "now how";- етнічна і культурна однорідність, а також конфуціанська традиція, особливу цінність працьовитості, освіті, життєвому успіху і відданості своїй нації.

Ці та багато інших чинників багато в чому визначили швидкі темпи розвитку економіки Республіки Корея.

На даний момент південнокорейська економіка ґрунтується насамперед на виробництві товарів народного споживання, таких як електроніка , текстиль , автомобілі , а також на сектор важкої промисловості: кораблебудування , виробництво сталі . Продукція цих галузей виробництва є основним предметом експорту. Незважаючи на те, що ринок імпорту в останні роки став більш вільним, сектор сільського господарства до цих пір знаходиться під політикою протекціонізму через серйозне невідповідності рівня цін на сільськогосподарську продукцію, наприклад на рис, всередині країни і в світі.

Республіка Корея продемонструвала свій власний шлях політичного та суспільного розвитку від авторитаризму до демократії.

Досвід Республіки Корея демонструє особливу модель, яка, з моменту створення республіки 1948 року, була побудована на першочерговості економічного розвитку країни з поступовим переходом до засад демократії. Невід’ємною складовою у цій моделі є втілення конфуціанських цінностей, які, зокрема, визначають: корпоративний підхід до будь-яких проблем і консенсус при виробленні практичних рішень; традиційно шанобливе ставлення до інститутів влади; зусилля з підтримання порядку і гармонії в суспільстві; надзвичайно важлива роль сім’ї та інших соціальних спільнот; самодисципліна та пріоритет колективних інтересів над власними; винятково важлива роль освіти; повага до старших тощо.

Відмінною особливістю політичної модернізації Південної Кореї є її здійснення у формі реформ «згори», що забезпечило мирний характер трансформації авторитарного режиму. Національно-культурна специфіка корейського суспільства та особливості політичного режиму позначилися на формі і темпах переходу Кореї до демократії, здійсненого прискореним еволюційним шляхом.

Історично так склалося, що незважаючи на форму політичного режиму, періоди економічної відсталості, попри економічну й зовнішньополітичну залежність, корейцям вдалося зберегти такі риси як патріотизм та національну гордість.

Починаючи з 60-х років ХХ ст. і впродовж більш ніж 30 років економічне зростання у Республіці Корея (РК) було одним із найінтенсивніших у світі. У результаті змін, що почалися 1962 року, Південна Корея перетворилась із однієї з найбідніших у світі аграрних країн на індустріальну країну, яка швидко розвивається. Цей стрибок дістав назву «економічного дива на річці Хан».

Серед основних факторів, які пояснюють вражаюче економічне зростання країни, можна назвати: орієнтована на експорт стратегія розвитку; визначальна роль уряду в проведенні реформ; дешева робоча сила та залучення іноземних капіталовкладень — як фінансових, так і технологічних (промислове устаткування та «ноу-хау»).

Успіх Південної Кореї пов’язаний, безумовно, із втіленням моделі стратегічного розвитку і визначався тим шляхом, який обрала країна, що привело до максимально швидкого нагромадження капіталу, ефективного розподілу ресурсів і виходу на сучасний технічний рівень.

Політична модернізація РК, як би парадоксально це не прозвучало, виявилася успішною не всупереч, а завдяки тривалому існуванню диктатури, що забезпечила їй міцний соціально-економічний фундамент. У другій половині минулого сторіччя корейська нація послідовно вирішувала завдання економічного, соціального і, нарешті, політичної модернізації. Остання почалась на тлі господарського підйому, що забезпечив достатньо високий рівень життя населення, при налагодженій системі взаємин держави і ділових кіл; все це сформувало вельми сприятливий фон для розвитку демократичного процесу. Південнокорейський досвід доводить, що успіх політичної модернізації багато в чому залежить від соціально-економічних чинників, а динаміка і баланс авторитарних і демократичних засад визначаються її вихідними умовами і національною специфікою, що виявляється в політичній культурі та інших суб'єктивних чинниках модернізаційного процесу.

Як показує досвід багатьох країн, модернізація, охоплюючи всі сторони життя сучасного суспільства - економіку, соціальні відносини, духовність, веде до суттєвих змін у політичній сфері. Успіх модернізаційних процесів в Південній Кореї є свідченням їх прямій залежності від вмілого поєднання двох чинників: слідування в руслі загальносвітових тенденцій, які відкривають шлях до соціально-економічному прогресу, і дбайливого ставлення до місцевого культурному і соціальному своєрідності.