
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
Республіка Корея – індустріальна країна, яка швидко розвивається.
Швидкий економічний ріст Республіки Корея пов'язують із високими темпами росту ВНП, які склали 8,6% у період з 1962-1988г і перетворенням країни з традиційно сільськогосподарської в цілком індустріальну, серед досягнень якої рівень ВНП на душу населення більш 5000 $ і 13 місце в списку провідних торгових держав світу.
На стрімке зростання економіки Південної Кореї впливають самі різні чинники - об'єктивні і суб'єктивні, економічні і політичні, внутрішні і зовнішні, такі як: орієнтована на експорт, на взаємодію із зовнішнім світом стратегія розвитку; - сприятливий міжнародний економічний клімат 60-х- першої половини 70-х років, що полегшив доступ до зовнішніх джерел ресурсів; - сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні перетворення на користь економічного розвитку; - відносно малі витрати на утримання військово-промислового комплексу (2-3% проти 60-70% північно-корейських витрат); залучення іноземних капіталовкладень - як фінансових, так і технологічних: промислове устаткування і "now how";- етнічна і культурна однорідність, а також конфуціанська традиція, особливу цінність працьовитості, освіті, життєвому успіху і відданості своїй нації.
Ці та багато інших чинників багато в чому визначили швидкі темпи розвитку економіки Республіки Корея.
На даний момент південнокорейська економіка ґрунтується насамперед на виробництві товарів народного споживання, таких як електроніка , текстиль , автомобілі , а також на сектор важкої промисловості: кораблебудування , виробництво сталі . Продукція цих галузей виробництва є основним предметом експорту. Незважаючи на те, що ринок імпорту в останні роки став більш вільним, сектор сільського господарства до цих пір знаходиться під політикою протекціонізму через серйозне невідповідності рівня цін на сільськогосподарську продукцію, наприклад на рис, всередині країни і в світі.
Республіка Корея продемонструвала свій власний шлях політичного та суспільного розвитку від авторитаризму до демократії.
Досвід Республіки Корея демонструє особливу модель, яка, з моменту створення республіки 1948 року, була побудована на першочерговості економічного розвитку країни з поступовим переходом до засад демократії. Невід’ємною складовою у цій моделі є втілення конфуціанських цінностей, які, зокрема, визначають: корпоративний підхід до будь-яких проблем і консенсус при виробленні практичних рішень; традиційно шанобливе ставлення до інститутів влади; зусилля з підтримання порядку і гармонії в суспільстві; надзвичайно важлива роль сім’ї та інших соціальних спільнот; самодисципліна та пріоритет колективних інтересів над власними; винятково важлива роль освіти; повага до старших тощо.
Відмінною особливістю політичної модернізації Південної Кореї є її здійснення у формі реформ «згори», що забезпечило мирний характер трансформації авторитарного режиму. Національно-культурна специфіка корейського суспільства та особливості політичного режиму позначилися на формі і темпах переходу Кореї до демократії, здійсненого прискореним еволюційним шляхом.
Історично так склалося, що незважаючи на форму політичного режиму, періоди економічної відсталості, попри економічну й зовнішньополітичну залежність, корейцям вдалося зберегти такі риси як патріотизм та національну гордість.
Починаючи з 60-х років ХХ ст. і впродовж більш ніж 30 років економічне зростання у Республіці Корея (РК) було одним із найінтенсивніших у світі. У результаті змін, що почалися 1962 року, Південна Корея перетворилась із однієї з найбідніших у світі аграрних країн на індустріальну країну, яка швидко розвивається. Цей стрибок дістав назву «економічного дива на річці Хан».
Серед основних факторів, які пояснюють вражаюче економічне зростання країни, можна назвати: орієнтована на експорт стратегія розвитку; визначальна роль уряду в проведенні реформ; дешева робоча сила та залучення іноземних капіталовкладень — як фінансових, так і технологічних (промислове устаткування та «ноу-хау»).
Успіх Південної Кореї пов’язаний, безумовно, із втіленням моделі стратегічного розвитку і визначався тим шляхом, який обрала країна, що привело до максимально швидкого нагромадження капіталу, ефективного розподілу ресурсів і виходу на сучасний технічний рівень.
Політична модернізація РК, як би парадоксально це не прозвучало, виявилася успішною не всупереч, а завдяки тривалому існуванню диктатури, що забезпечила їй міцний соціально-економічний фундамент. У другій половині минулого сторіччя корейська нація послідовно вирішувала завдання економічного, соціального і, нарешті, політичної модернізації. Остання почалась на тлі господарського підйому, що забезпечив достатньо високий рівень життя населення, при налагодженій системі взаємин держави і ділових кіл; все це сформувало вельми сприятливий фон для розвитку демократичного процесу. Південнокорейський досвід доводить, що успіх політичної модернізації багато в чому залежить від соціально-економічних чинників, а динаміка і баланс авторитарних і демократичних засад визначаються її вихідними умовами і національною специфікою, що виявляється в політичній культурі та інших суб'єктивних чинниках модернізаційного процесу.
Як показує досвід багатьох країн, модернізація, охоплюючи всі сторони життя сучасного суспільства - економіку, соціальні відносини, духовність, веде до суттєвих змін у політичній сфері. Успіх модернізаційних процесів в Південній Кореї є свідченням їх прямій залежності від вмілого поєднання двох чинників: слідування в руслі загальносвітових тенденцій, які відкривають шлях до соціально-економічному прогресу, і дбайливого ставлення до місцевого культурному і соціальному своєрідності.