48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.

Тяжкий спадок колоніальної доби й територіальні претензії швидко далися взнаки у міждержавних відносин регіону, особливо гостра ситуація склалася навколо можливості національно-державного самовизначення Західної Сахари, заселеної протягом 13-15ст, єменськими племенами. Хоча західносахарське суспільство так і не переросло рамки родо-племінного ладу, Іспанії лише на середину 30-х рр.. ХХст. Остаточно вдалося встановити своє колоніальне панування над країною, де зосереджена чверть світових розвіданих запасів високоякісних фосфатів, а також перспективні родовища ураду, залізних і мідних руд, ртуті, калійних солей. У 1965-1966рр. Генеральна Асамблея ООН прийняла дві резолюції, одна з котрих пропонувала Мадриду негайно звільнити Західну Сахару, а інша визнавала право її народу на самовизначення. Проте у 1973р. марокканський король Хасан ІІ (1929-1999рр.) на підставі того, що у 11-12ст. Західна Сахара була частиною держави Альморавідів, заявив про свої права на північну частину країни, а Мавританія висунула претензії на південну. Тому всупереч рішенням ООН 14 листопада 1975р. Іспанія оголосила про передачу цієї території під спільне управління Марокко та Мавританії ( у 1979р. відмовилася від свої претензій).

27 лютого 1976р. за день до остаточного припинення іспанської присутності у Західній Сахарі, створений трьома роками раніше ліворадикальний Народний фронт визволення Сігіет-ель-Хамра і Ріо-де-Оро(ПОЛІСАРІО) проголосив незалежну Сахарську Арабську Демократичну Республіку ( з 1982 р. президент – Мохамед Абдельазіз, прем’єр-міністр з 2003р.- Альбедир Талеб Омар).Нині вона визнана більш як 70-ма державами, в т.ч. 30-ма африканськими, що уможливило прийняття САДР до ОАЄ( Організація Африканської Єдності) у 1982р, у відповідь Марокко призупинило своє членство у цій континентальній організації. Діставши підтримку від Алжиру, незадоволеного посиленням свого західного сусіда, ПОЛІСАРІО розпочав партизанську війну проти марокканських військ. Тоді для « реінтеграції Сахари» Хасан ІІ організував так званий «Зелений марш», у ході котрого на окуповану територію було спрямовано 350тис. переселенців з Марокко, а у 1981-1087рр. королівські війська спорудили 2.5 –тисячокілометровий «оборонний вал» навколо фосфатних родовищ. З перемінним успіхом боротьба тривала до вересня 1991р.,коли було підписано перемир»я, що дотримується й досі. Але процес підготовки передбаченого РБ ООН референдуму щодо самовизначення населення Західної Сахари й ідентифікації його потенційних учасників суттєво не просунувся, передусім у результаті розбіжностей країн стосовно критеріїв, на підставі котрих має здійснюватися реєстрація цієї категорії осіб. До того ж більша частина корінного населення Західної Сахари (бл. 120 тис. чол.) оселилася в таборах біженців у районі Тіндуфа на території Алжиру. Нині в Західній Сахарі перебуває військова частина Місії ООН з організації референдуму в складі канадських військовиків і військових спостерігачів Великої Британії, КНР, Росії, США і Франції, влітку 1997р. поновилися прямі контакти між Марокко.