
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
Ліван. Діюча конституція країни була прийнята в 1926. Згідно з конституцією, Ліван — республіка. Законодавча влада належить парламенту, а саме палаті депутатів, виконавча влада — президенту республіки, який здійснює її за допомогою кабінету міністрів. Судова влада представлена судами різних інстанцій; судді, за конституцією, незалежні при вирішенні правосуддя. Особливість конституційної системи Лівану — конфесійний принцип, відповідно до якого при призначеннях на вищі державні пости дотримується певний баланс між представниками різних релігійних громад. Він був закріплений в «Національному пакті» — угоді, улагодженій в 1943 між президентом країни (маронітом) і прем'єр-міністром (сунітом). Відповідно до нього, пост президента повинен займати мароніт, прем'єр-міністра — суніт, пост голови парламенту — шиїт, заступників прем'єр-міністра і голови парламенту — православні і т. д. Відповідна норма представництва від різних громад встановлена в парламенті, уряді і при розподілі місць в окремих міністерствах і відомствах. Парламент Лівану (палата депутатів) здійснює функції законодавчої влади, приймає державний бюджет, контролює діяльність уряду, розглядає найважливіші міжнародні договори і угоди до ратифікації їх президентом, обирає членів Верховного суду. Рішення ухвалюються відносною більшістю голосів, проте для зміни конституції і обрання президента необхідно зібрати дві третини голосів. Парламент обирається строком на 4 роки, причому за кожною з релігійних громад закріплено певну кількість місць. В наш час, в ліванському парламенті 128 депутатів. Президент. Глава держави і виконавчої влади — президент. Він розробляє основи політики країни, призначає і зміщує міністрів і керівників місцевої влади. Президент Лівану обирається парламентом строком на 6 років і звичайно не може бути переобраний на другий термін поспіль. З 25 травня 2008 року президент Лівану — Мішель Слейман. Уряд Лівану — Рада, або кабінет міністрів. Він очолюється прем'єр-міністром. Прем'єр-міністр призначається президентом після консультації з депутатами парламенту і формує уряд. Прем'єр-міністр вносить законопроекти до парламенту. З 13 червня 2011 року прем'єр-міністр Лівану — Наджіб Мікаті. Система загальногромадянських судів (на чолі з Верховним судом) складається з юридичних (кримінальних і громадянських) і адміністративних судів. В Лівані, на відміну від країн Заходу, партії не грають провідної ролі в політичній системі країни. Економіка. Національний дохід. Ліван відноситься до нечисленної групи держав світу, в яких у сфері обслуговування і торгівлі створюється більше половини річного національного доходу. Станом на 2010 рік ВВП Лівану складало 39 млрд. долл. , а на душу населення 9224 $. Безробіття складає приблизно 20%. Основою прибутку Лівану є туризм, індустрія фінансових послуг, вирощування фруктів та виробництво вина, продуктивність праці в сільському господарстві є найвищою серед арабських країн, також сприятливою у мовою є низький рівень інфляції – 2.1%. Серед негативних частин економіки можна зазначити залежність від імпорту нафти та газу, високі державні борги , а також проблема корупції та наркоторгівлі яка значно знижую довіру інвесторі. Вартість імпорту — 8,1 млрд. дол., експорту — 1,7 млрд. дол. Валюта і банківська система. Грошовою одиницею Лівану є ліванський фунт, що складається з 100 піастрів. Грошова емісія здійснюється державним Банком Лівану. Згідно із законом фунт повинен бути забезпечений золотом як мінімум на 30%. У 1996 золотий запас країни становив 3,4 млрд. доларів.
Сирія – президентська республіка. З 27 лютого 2012 р. діє нова конституція, схвалена на всенародному референдумі 26 лютого 2012 р. Глава держави – президент, він є головнокомандувачем збройних сил республіки. За новою конституцією, що набрала чинності 27 лютого 2012 р. президент, як і раніше, обирається на семирічний строк, однак тепер може перебувати на посаді не більш двох термінів поспіль. Законодавча влада здійснюється Народною радою, яка обирається загальним прямим і таємним голосуванням на 4 роки. Народна рада складається з 250 депутатів. Народна рада, обрана 7 травня 2012 р. Голова - Мухаммед Джихад аль-ЛЯХАМ, обраний 24 травня 2012 р. Виконавча влада здійснюється президентом і Радою міністрів. Голова уряду і міністри несуть відповідальність тільки перед президентом. Уряд сформовано 23 червня 2012 р. Голова Ради міністрів Сирійської Арабської Республіки – Ваіль Надір аль-ХАЛАКІ (Wael Nader al-Halаqi), призначений 9 серпня 2012 р. Політичні партії Партія арабського соціалістичного відродження - ПАСВ, або Баас, Сирійська комуністична партія - СКП, Прогресивний національний фронт Переваги: експорт нафти; Зростаюча виробнича база. Ефективне сільське господарство. Низька інфляція. Слабкі сторони: Корупція. Відсутність іноземних інвестицій. Великий зростання населення. Високе безробіття (20%). Проблеми з водопостачанням. Повільні реформи. Економічна ситуація в країні досить стабільна. Обсяг ВВП становить 59,633 млрд. доларів США згідно з підрахунками Міжнародного валютного фонду за 2010 рік; приріст ВВП у 2005 склав 2,3%. Рівень інфляції - 2%. Валютні резерви - 4 млрд доларів. Зовнішня заборгованість - 6 млрд доларів. Дохід на душу населення становить 2410 доларів на рік. Як і раніше гострою залишається проблема безробіття, яка досягла в 2005 20% працездатного населення. На державний сектор, який зберігає в економіці провідну роль (70% основних засобів виробництва), припадає близько половини національного доходу і приблизно 75% вартості промислової продукції. Держава повністю контролює сферу фінансів, енергетику, залізничний та авіаційний транспорт. В рамках проголошеного сирійським керівництвом курсу на поступову лібералізацію і модернізацію економіки взята лінія на надання підприємствам держсектора більшою господарської самостійності, зокрема, права виходу на зовнішній ринок, залучення іноземних інвестицій. Активно розвивається приватний сектор. У ньому виробляється 25% вартості промислової продукції, він займає домінуючі позиції в сільському господарстві (майже 100%), внутрішню торгівлю (90%), зовнішньоторговельної діяльності (70%), сфері послуг, автотранспорті, житловому будівництві. У промисловості створюється основна частина національного доходу. Найбільш розвинені галузі - нафтова, нафтопереробна, електроенергетична, газовидобувна, видобуток фосфатів, харчова, текстильна, хімічна (виробництво добрив, пластмас), електротехнічна. На частку сільського господарства припадає близько 30% національного доходу і 17% надходжень від експорту (бавовна, продукти тваринництва, овочі і фрукти). Лише третина території Сирії придатна для сільського господарства. В даний час сільське господарство переживає деяке зростання, пов'язаний з державними вливаннями в агропромисловість. Експорт - 13,97 млрд дол (у 2008) - нафта, мінеральна сировина, фрукти і овочі, текстиль. Імпорт - 15,97 млрд дол (у 2008) - промислова продукція, продовольство.