5. Утворення кндр і Корейської Республіки.

У той час як військова й політична ситуація в розділеній ‘ залізною завісою’ Європі невдовзі по завершенні Другої світової війни у цілому стабілізувалась, на Далекому Сході конфронтація між державами радянського блоку і США та їхніми союзниками набула небаченої гостроти. Рішенням Московської наради міністрів закордонних справ великих держав у грудні 1945 передбачалося взаємне виведення радянських и американських військ відповідно з Півночі й Півдня Корейського пів-ва, де вони приймали капітуляцію японських збройних сил, і встановлення опіки над країною на 5-річний термін. Підготовка конкретних пропозицій щодо відродження Кореї як єдиної демократичної незалежної держави та формування тимчасового центрального уряду буда доручена спільній комісії з представників радянського та американського командування. Але внаслідок гострих розбіжностей її діяльність виявилася безрезультатною.

На Півдні американці просували до влади учасника боротьби за незалежність Кореї Лі Син Мана(1875-1965). Під прискіпливим наглядом американських військових він мав реалізувати план демократичних перетворень, аналогічний тому, що був розроблений у Вашингтоні для переможеної Японії. Радянська військова адміністрація на Півночі зробила ставку на Кім Ір Сена.

З огляду на наявність ‘ комуністичної загрози ’, США внесли питання про Корею на розгляд 2 сесії Генеральної Асамблеї ООН. Більшістю голосів та схвалила 14 листопада 1947, американський проект резолюції про Створення тимчасової комісії ООН по Кореї, що повинна була забезпечити проведення вільних виборів на пів-ві й формування загальнонаціонального уряду. Але СРСР відмовився визнати повноваження Тимчасової комісії, а Українська РСР, відповідно, не погодилася взяти участь у її роботі. У результаті напівдемократичні вибори відбулися в травні 1948 лише на Півдні, але 12 грудня того ж року Генеральна Асамблея ООН спеціальною резолюцією визнала ‘єдино законною’ проголошену 15 серпня Корейську Республіку зі столицею в Сеулі(площа 98,48 тис кв км, населення 48,358 млн чол.).На Півночі, у Пхеньяні 9 вересня була проголошена Корейська Народно-Демократична Республіка( площа 120,54 тис кв км, населення 22,277млн чол.). Обидві держави розпочали підготовку до об’єднання пів-ва силою, що полегшувалося завершенням на кінець 1949 виведення радянських та американських військ. На Півдні в якості радників залишалося 500 американських військових і 700 цивільних службовців.

7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.

5 березня 1949 р. відбувся візит до Москви північно корейської делегації в складі голови уряду КНДР Кім Ір Сена й міністра закордонних справ Пак Хен Єна. Хоча питання про військове об’єднання обох частин Кореї під час переговорів не піднімалося, Сталін пообіцяв надати Пхеньяну суттєву допомогу в створенні збройних сил. Протягом усього 1949 р.відбувалися інтенсивні поставки радянського озброєння, бойової техніки, боєприпасів, іншого військового спорядження до КНДР, північно корейська армія час від часу випробовувала на міцність південнокорейську оборону. Нарешті, після консультацій з Мао Цзедуном Сталін 9 лютого 1950 р дозволив Кім Ір Сену розпочати підготовку широкомасштабної операції на пів-ві.

На парламентських виборах 30 травня прибічники південнокорейського президента зазнали гучної поразки, отримавши лише 45 із 210 мандатів. З’явилася реальна моживість усунення непримеренних антикомуністів але атака північнокорейської армії у неділю 25 червня 1950 р, що увінчалася повним успіхом, не лише зберегла президентський пост за Лі Син Маном, але й викликала кардинальні зміни у всій світовій політиці. Оскільки наступ північно корейських військ продовжувався, 27 червня президент США Гаррі Трумен оголосив, що 7-й тихоокеанський флот США ввіходив у Тайванську протоку.

Рада Безпеки ООН ухвалила ще одну резолюцію, що підтримувала дії США і містила заклик до країн-членів ООН надати допомогу Республіці Корея для ‘відновлення міжнародного миру й безпеки’.

Уже 30 червня до Південної Кореї прибули перші частини американських сухопутних військ із Японії, котрі з 7 липня рішенням Ради Безпеки отримали статус ‘Збройних сил ООН’. А 1 жовтня 1950 р. генерал Д. Макартур віддав наказ військам ООн перейти 38 паралель, рівно через тиждень V сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла запропонований британською делегацією проект резолюції, що передбачав знищення збройних сил КНДР і зайняття її території.

У розпачі Кім Ір Сен і Пак Хен Єн звернулися із проханням про допомогу до Сталіна. Оскільки тепер на ваги міжнародного політичного престижу були покладені не лише амбіції Кім Ір Сена, а й Сталіна спільно з Мао Цзедуном , що благословили корейського вождя на війну, радянський диктатор звернувся до китайського лідера із пропозицією про використання дивізій НВАК на корейському фронті. Після певних коливань комуністичне керівництво Китаю погодилося із пропозицією Кремля.

Після неодноразового поновлення бойових дій на лінії фронту, що проходила приблизно вздовж 38-ої паралелі, 27 липня 1953 р була підписана угода про перемир’я між представниками КНДР і КНР, з одного боку , і командуванням військ ООН- з іншого, Південна Корея тоді відмовилась затвердити її. Документ передбачав повсюдне припинення військових дій на період, доки не буде досягнуте загальне мирне урегулювання на пів-ві, визначалася демаркаційна лінія із двокілометровою зоною, вздовж неї заборонялася модернізація озброєнь сторін під виглядом заміни застарілого. Корейська війна забрала більш ніж 2 млн чоловік з обох боків, причому втрати цивільного населення співвідносилися до військових як 4:1.

Після її завершення у Вашингтоні твердо прийшли до висновку про необхідність силової відповіді на будь-які комуністичні загрози в АТР.