
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
Протягом багатьох десятиріч бойкот Ізраїлю був одним з головних механізмів впливу арабського світу на Тель-Авів задля вирішення палестинської проблеми. Ініціатором про. ведення організованого бойкоту Ізраїлю стала Ліга арабських держав, для якої врегулю. вання палестинського питання та боротьба за права палестинського народу залишаються пріоритетними задачами з моменту створення цієї регіональної організації
Так, Ліга арабських держав приймала наступні заходи щодо врегулювання палестинського питання:
неодноразово ставила питання врегулювання палестинської проблеми на порядок денний під час засідань Генеральної Асамблеї ООН;
включила до постійного складу Ради Ліги представників від Палестини;
проводила переговори з Західною Німеччиною щодо поширення дії репараційних виплат, адресованих Ізраїлю, і на допомогу палестинським біженцям;
наполягала на створенні в рамках ООН Агентства з питань палестинських біженців;
вимагала надання можливості повернення палестинських біженців до своїх осель, або виплати справедливої компенсації за втрату майна;
створила спеціальні фонди та програми для допомоги палестинським біженцям
Вже у 1947 р. Лігою арабських держав був утворений Постійний комітет арабського бойкоту Ізраїлю зі штаб-квартирою у Каїрі, який був трансформований із створенням незалежної держави Ізраїль у 1948 р. у Бюро арабського бойкоту зі штаб-квартирою у Дамаску та філіями у всіх країнах-членах ЛАД.
Бюро, на чолі з верховним комісаром, у своїй діяльності було підпорядковано безпосередньо Генеральному секретареві Ліги арабських держав, а з 1952 року Палестинському департаменту Ліги. Бойкоту підлягали усі види послуг, товарів та продукції, що вироблялися в Ізраїлі; у 1970-х роках його дія розповсюдилась на всі іноземні компанії та приватні особи, які співробітничали з Ізраїлем (у 1976 році до їх числа входило більш ніж 150 американських компаній і приватних осіб).
Безпосереднє керівництво діяльністю Бюро було покладено на помічника генераль- чого секретаря Ліги арабських держав з економічних питань
Бойкот арабськими країнами Ізраїлю, що набув особливої активності після 1948 року, южна умовно поділити на "первинний" і "вторинний". До "первинного" відноситься бойкот прямої торгівлі між арабськими країнами й Ізраїлем, а до «вторинного бойкот-компанії», що займаються комерційною діяльність з ізраїльською стороною, а також «третіх фірм», що мають справи з компаніями, які співпрацюють із ізраїльськими юридичними і фізичними особами.
На протязі всього періоду існування арабського бойкоту Ізраїлю процес складання « чорного списку» компаній і організацій, з якими арабським країнам не слід було мати справи, змінювався. Цей список не сприймався всіма країнами-членами ЛАД в якості обов’язкового введення санкцій. Так, Алжир, Мавританія, Марокко, Сомалі, Судан, Туніс не підтримали вторинний бойкот. Політика Єгипту щодо реалізації ідей бойкоту Ізраїлю також змінювалась з плином часу від повної підтримки бойкоту до згорної угоди між Єгиптом та Ізраїлем.
Вперше протиріччя серед країн-членів ЛАД щодо подальшої підтримки бойкоту проявилися в вересні 1994 р. представники 6х держав зі складу Ради співробітництва арабських країн Перської затоки заявили, що вони більше не підтримуватимуть бойкот торгівлі з Ізраїлем. 7-8 лютого 1995 р в місті Таба (Єгипет) відбулася зустріч представників торгівельної сфери Єгипту, Йорданії, Палестини й США. Результатом стало прийняття декларації, яка висловила намір «прикласти необхідні зусилля для завершення бойкоту».
Після підписання мирної угоди між Йорданіею та Ізраїлем рух бойкоту останнього став згасати. Проте, життя без бойкоту продовжувалося недовго. Нові санкції були введені в 2001 році у відповідь на жорстокі дії Ізраїлю у Палестині.
Наприкінці квітня 2004 року в Сирії пройшла 72-а конференція Бюро бойкоту Ізраїлю. Взяли в ній участь 19 арабських держав крім Мавританії, Єгипту, Йорданії. Головним питанням була зміна характеру бойкоту на сучасному етапі. Активними прихильниками бойкоту залишаються Лівія та Сирія.
У вересні 2005 р. представники Бахрейну заявили про відміну бойкоту. Ця новина викликала резонанс в арабському світі.
Представники королівства були змушені неодноразово пояснювати причини такого рішення і завіряти Лігу арабських держав, що нормалізація відносин між Бахрейном та Ізраїлем відбудеться лише після його уходу з окупованих територій. Досить дивною виглядала відсутність Єгипту і Йорданії, хоча наявність підписаних мирних угод виправдовувала це.
Таким чином, роль Бюро часто змінювалась, віддзеркалюючи співвідношення сим між членами ЛАД. У певні роки різні країни були більш активними провідниками бойкоту, але відсутність єдності серед арабських країн стало однією з головних причин його недостатньої ефективності.
Проте деякі події свідчать, що бойкот може відродитися. 3 лютого 2008 року в місті Джадда, Саудівська Аравія, за ініціативою Ірану пройшло засідання Організації Ісламська Конференція. В ході засідання глава іранського МЗС звернувся з проханням бойкотувати Ізраїль через його дії в секторі Газу.