
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
35. Створення та діяльність Палестинської автономії
Палестинська автономія(інолі Палестинська національна адміністрація)— автономна адміністративно-територіальна одиниця із центром у Східному Єрусалимі, контролює територію Сектора Гази та Західного берегу ріки Йордан (спільно відомих як Окупована палестинська територія). 30 листопада 2012 року ООН проголосувала за визнання Палестини 194 державою світу.
Створення. Палестинська автономія була створена внаслідок першої палестинської інтифади(повстання палестинців проти ізраїльської окупації в період з 1987 по 1991) після підписання угоди в Осло у 1993 році. двосторонні секретні переговори в Осло між Ізраїлем і Організацією визволення Палестини (ООП) з метою врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту, що проходили під егідою Норвегії. Результатом переговорів стала спільна "Декларація про принципи", підписана 13 вересня 1993 на церемонії в Вашингтоні міністром закордонних справ Шимоном Пересом і Махмудом Аббасом .Документом передбачалося введення місцевого самоврядування в секторі Газа і на Західному березі річки Йордан на період до 5 років, що повинно було привести до постійного врегулювання.
Устрій,діяльність. Главою Палестинської національної адміністрації є голова.Голова призначає прем'єр-міністра ПНА за поданням Законодавчої ради. Перші прямі вибори голови ПНА відбулася 20 січня 1996 на термін «перехідного періоду» (до запланованого 2000 року- формування повноцінної держави). Другі вибори пройшли після смерті Ясіра Арафата, 9 січня 2005. Нинішній пост голови займає Махмуд Аббас.
Другою особою в ПНА є спікер Законодавчої ради - він виконує обов'язки голови у разі його смерті або відставки. Уряд (Рада міністрів) на чолі з прем'єр-міністром призначається головою за поданням партії, що отримала перемогу на виборах в Законодавчу раду. Пост прем'єр міністра був заснований в 2003 і спочатку був зайнятий нинішнім головою ПНА Махмудом Аббасом. Після перемоги Хамас на виборах в ПЗС пост прем'єра займає Ісмаїл Ханія.
Роль конституційно-правових норм зіграв Проміжний договір вересня 1995 року між Ізраїлем і ОВП. У відповідності з ним був створений однопалатний Парламент Були створені судова система, поліція, декілька служб безпеки. У ПНА діє Основний закон, прийнятий ПЗС в жовтні 1997 і підписаний Ясіром Арафатом 29 травня 2002. За цим законом Єрусалим проголошений столицею Держави Палестина.
Поправками у 2003 році в національній адміністрації введено посаду прем'єр-міністра, відповідального перед парламентом Проект Конституції Держави Палестина , розроблений в 2003 році Конституційною комісією Набіль Шаат, проголошує непорушність кордонів Держави Палестина станом на 4 червня 1967 року.
Фактично Держава Палестина в даний час не має реального суверенітету. Державні структури сформовані тільки частково (наприклад, немає армії, хоча є численна поліція і при цьому активно діють всілякі напіввійськові і фактично терористичні організації). Значна частина території Західного берега річки Йордан і Східний Єрусалим контролюються ізраїльською армією. Сектор Газа і Західний берег річки Йордан являють собою два анклави, розділені територією Ізраїлю, при цьому перший контролюється прихильниками ХАМАС, а другий - ФАТХ, і в кожному утворено свій «уряд».
Паспорт ПНА, введений для громадян Західного берега і сектора Газа в 1995 році, офіційно визнаний 29 державами.
Також за поправками 2005 року:
- Президентський термін 4 роки,
- Заборонено обиратися на пост президента більш ніж на 2 строки
- 4 роки на посаді ПЗС
Парламентська криза.
25 січня 2006 на виборах в Палестинську законодавчу раду здобув перемогу фундаменталістський ісламський рух ХАМАС, визнаний в Ізраїлі, США і Європі терористичною організацією. 27 січня виконуючий обов'язки прем'єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт заявив про припинення будь-яких контактів з новим урядом ПНА, до тих пір поки рух Хамас не визнає право Ізраїлю на існування і не відмовиться від збройної боротьби. Голова адміністрації Махмуд Аббас заявив, що він залишається головнокомандуючим силами безпеки ПНА.
18 лютого відбулося перше засідання Палестинської законодавчої ради нового скликання, більшість місць в якому зайняли представники Хамас. Незважаючи на зусилля, Хамасу так і не вдалося досягти коаліційної угоди з ФАТХ, і представники Хамас склали абсолютну більшість. 28 березня парламент ПНА затвердив новий уряд.
В умовах міжнародної блокади уряду ХАМАСу президент Росії Володимир Путін виступив з несподіваною ініціативою, запросивши до Москви для проведення консультацій делегацію Хамас на чолі з Халедом Машалем. За підсумками переговорів російським керівництвом було прийнято рішення надати уряду ПНА фінансову і технічну допомогу.
У січні 2007 за посередництва короля Саудівської Аравії Абдалли в Мецці були досягнуті домовленості між ФАТХ і Хамас про створення уряду народної єдності.
У червні знову спалахнули сутички між угрупованнями ФАТХ і Хамас. Махмуд Аббас оголосив про розпуск уряду адміністрації і ввів надзвичайний стан.
Фінансова криза.
Як повідомила 3 липня 2011 газета The New York Times, ПНА переживає серйозну фінансову кризу. Так, прем'єр-міністр Салам Файяд оголосив, що більше ніж 150 000 державним службовцям буде виплачена лише половиназарплатні. Борг уряду ПА банкам становить більше 500 мільйонів доларів і на нові кредити надії немає.
Причиною кризи називають відмову іноземних - особливо арабських - держав надати уряду Файяда обіцяну раніше фінансову допомогу, затримкою Ізраїлем виплат по податкових надходженнях, згідно ранніх домовленостей і т.д.
Голова профспілок в автономії Басам Захарна оголосив зі 2 серпня 2011 безстроковий страйк на знак протесту проти невиплати працівникам громадського сектора зарплати в повному обсязі [9].
12 вересня 2011, Всесвітній банк опублікував доповідь про фінансову кризу в Палестинській автономії. У доповіді наголошується, що економічний ріст економіки ПНА виявився оманливим, оскільки в значній мірі залежить від донорського фінансування. ПНА сподівалася отримати в 2011 році донорську допомогу на загальну суму 1,4 млрд. доларів, з яких була виділена лише частина цієї суми, в основному з Європи. У першій половині 2011 року фінансування впало нижче рівня витрат і вже в липні керівництво ПА не змогло забезпечити виплати заробітної плати бюджетникам. У доповіді говориться, що зростання економіки ПА сповільнилося. У першій половині 2011 року відзначалося зростання лише в 4% в порівнянні з 8% в 2010 році. Рівень безробіття залишається високим, говориться у звіті, хоча він і знизився з 22,9% у другому кварталі 2010 року і до 18,7% у другому кварталі 2011 року. Падіння пов'язане з поліпшенням економічної ситуації в секторі Гази, де рівень безробіття впав з 39,3% у другому кварталі 2010 року до 25,6% у другому кварталі 2011 року. Тим не менш, ПНА випереджає своїх сусідів - Йорданію, Єгипет, Ліван і Сирію - по ряду показників. Приміром, Вища судова рада і суди першої інстанції у 2009 році обробили на 67% більше справ, ніж у 2008 році. Число суддів за останні 10 років потроїлася. Крім того, рівень смертності там нижче, а рівень грамотності вище, ніж у більшості країн регіону