29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини

Природні ресурси Туреччини

Виявлені великі запаси різноманітних корисних копалин. У надрах країни залягають кам'яне і буре вугілля, нафта, різні рудні копалини: залізо, свинець, цинк, марганець, ртуть, сурма, молібден. По запасах хромової руди Туреччина займає друге місце в капіталістичному світі. Тут маються найбагатші поклади вольфраму, відомо біля ста родовищ міді. З нерудних копалин відомі родовища селітри, сірки, мармуру, морської ненки, повареної солі. Природною солеварнею, що постачає сіллю всю Туреччину, є оз.Туз.

Азіатська частина Туреччини становить 97 % площі і тільки 3 % припадає на європейську частину — Фракію. Гірський рельєф Ана¬толії та Вірменського нагір'я з напіваридними ландшафтами разюче контрастує з прибережними смугами, що оточують півострів Мала Азія. Найбільш населеною і найбільш економічно розвиненою частиною країни є узбережжя Егейського та Мармурового морів з їх широкими річковими долинами.

Водні ресурси.

Туреччина має значні гідроенергетичні ресурси. Виняток становить лише Анатолійське плоскогір'я. Але використання водних запасів ускладнюють складні кліматичні та геоморфологічні умови, так само, як недостатньо високий рівень розвитку національної економіки.

Більшу частину атмосферних опадів отримують високогірні райони Туреччини, в основному у вигляді снігу, і це допомагає весь рік живити дуже густу гідрографічну мережу і поповнювати резервуари підземних вод. Лише менша частина країни (Анатолійське плоскогір'я) має внутрішній стік; її відрізняють річки і солоні озера, які пересихають у суху пору року. Оскільки, за винятком Чорноморського узбережжя, опади розподіляються протягом року надто нерівномірно, більшість річок мають весняний максимум стоку. У період, коли волога найнеобхідніша для вирощування літніх культур, поверхневий стік зменшується - до мінімуму восени перед початком холодного сезону дощів. У південній Анатолії, яка й без того одержує недостатньо опадів, становище ускладнюється широким поширенням пористих вапняків.

Етноконфесійний склад населення Туреччини

Сучасні турки, що становлять 80 % населення однойменної держави - нащадки всіх етносів, які мешкали на її території, що змішалися з переселенцями із Центральної Азії й сприйняли їхню мову. Протягом багатьох століть на території Туреччини проходили постійні контакти і змішування багатьох народів. Старі мешканці Анатіолії зовні були схожі с шумерами Месопотамії и туранскими тюрками Центральної Азії.

Тюркские корні. Історично рідними тюрок вважають Алтайскі гори. З часів тюрки заселили Средню Азію. В 9 столітті тюрки - огузи, проживавші в західних областях Центральної Азії, прийняли іслам. Пізніше їх стали називати туркменами и сельджуками. За оцінками, приблизно 4 млн. тюрок переселилось на свою нову батьківщину, витіснувши візайнтійців на західне побережні райони і витіснив інше населення цієї території.

Курди. Курди є найбільшою етнічною групою, яка, проживає на території Турції, не зазнала в османську епоху. Родичі персам за мовою та етничному походженню, курди проживають в мало прийнятних гірських районах Східної і південно-східної Анатолії.

Армяні. В минулому ще одне багаточисельне національне меншість в Турциії, армяні в давнину змогли зробити незалежну християнську державу на територіях, включаючих в теперішній врчас в склад Республіки Арменія і спів денно –східної Турції.

На території сучасної Турциії проживають також араби, греки, лази, черкеси ( адигі, кабардінци, інгуши, чеченці, осетіни та інші народи Західного Кавказа), євреї та інші. Турція – багатонаціональна країна, на території якої проживають більш 25 національностей. За офіційними даними, їх чисельність складає 13–15 млн.особ. Найбільше курдів (10–12 млн. ос.), значно менше арабів (1 млн. ос.),інші етнічні групи налічують від десяти до декількох сотень тисяч особ.

По вілношенню лодо ст. 66-й Конституції 1982 турками вважають всі, «хто звязаний з громадянством Туреччини». Іншими словами, громадянство даної країни надає автоматично національність.