
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
Історичний фон. Після того, як переважно мусульманські райони Британської Індії утворили незалежний Пакистан, державі належало забезпечити єдність країни, різнорідної в етнолінгвістичних і географічних відносинах. Її східна і західна частини були віддалені на 1600 км. Між ними розташовувалася територія Індії. Східний Пакистан, населений бенгальцями, виявився однорідним в національному відношенні, на відміну від Західного Пакистану, який населяють кілька великих етносів. Однак політична та економічна влада була зосереджена в Західному Пакистані.
Прийнятий британським парламентом у 1935 Закон про управління Індією в 1947 був затверджений з необхідними поправками як тимчасова конституція нового домініону Пакистан. Перед Установчими зборами, члени якого були обрані непрямим шляхом (в законодавчих зборах провінцій), були поставлені завдання: розробити постійну конституцію і виконувати функції національного парламенту. Главою держави ставав генерал-губернатор (на якого були покладені обов'язки колишнього віце-короля), який представляв англійську королеву, а главою уряду - прем'єр-міністр, підзвітний парламенту.
Провідною політичною силою в країні стала Мусульманська ліга, яка отримала широку підтримку населення у своїй боротьбі за незалежний Пакистан. Лідер Ліги Мухаммад Алі Джина зайняв пост генерал-губернатора, а його заступник Ліакат Алі Хан став першим прем'єр-міністром Пакистану.
У 1955 Установчі збори прийняли рішення об'єднати всі західні провінції і князівства в єдину провінцію Західний Пакистан. На наступний рік отримала схвалення нова конституція, яка проголошувала державу Ісламською Республікою Пакистан з президентом на чолі законодавчої влади і прем'єр-міністром на чолі виконавчої влади. Конституція передбачала «паритет» обох провінцій країни, відповідно до якого більш багатолюдний Східний Пакистан мав у парламенті стільки ж депутатів, скільки Західний Пакистан.
Конституцією 1962 передбачалася президентська форма правління. Держава залишалося федеративним утворенням, що складається з двох провінцій: Східного Пакистану і Західного Пакистану. У 1969, після масових виступів населення, спрямованих проти правлячого режиму, було знову введено надзвичайний стан, а влада передана генералу Ага Мухаммад Яхья Хану.
Яхья Хан скасував конституцію 1962 і здійснив поділ Західного Пакистану на чотири колишні провінції: Сінд, Пенджаб, Північно-Західна прикордонна провінція і Белуджистан. У грудні 1970 в країні відбулися перші прямі вибори до парламенту. Авамі Ліг отримала всі призначені Східному Пакистану депутатські мандати, крім двох, а Пакистанська народна партія на чолі з Зульфікаром Алі Бхутто перемогла в Західному Пакистані. Муджібур Рахман і Бхутто не змогли досягти згоди у поглядах на майбутнє конституційний устрій та основи управління країною. Після того, як Яхья Хан відклав скликання Національних зборів, розгорілася громадянська війна. Східний Пакистан, отримавши збройну допомогу з боку Індії, домігся незалежності і 16 грудня 1971 був проголошений Республікою Бангладеш. Через кілька днів Яхья Хан був змушений скласти свої повноваження і передати владу Бхутто, яка прийняла на себе обов'язки президента Пакистану.
При Бхутто була затверджена тимчасова конституція (1972), а в 1973 прийнята постійна конституція, яка передбачала парламентську систему правління. Прем'єр-міністр відповідав перед вищим законодавчим органом країни. Бхутто обійняв посаду прем'єра. У березні 1977 відбулися парламентські вибори, які переконливо виграла партія ПНП. Однак їх підсумки викликали сумніви, що призвело до масових заворушень. У липні генерал Мухаммад Зія-уль-Хак, який командував збройними силами, відправив Бхутто у відставку, ввів надзвичайний стан, а в 1978 став президентом Пакистану. Керувати країною йому допомагали військова рада і уряд.
Зія висунув програму приведення законів країни у відповідність з принципами ісламу. У 1985 Зія, що почав поступовий перехід до цивільного правління, оголосив про майбутні вибори в Національні збори. У 1988 уряд було відправлено у відставку, а парламент розпущений. У серпні Зія-уль-Хак загинув в авіаційній катастрофі. На парламентських виборах 1988, проведених на партійній основі, перемогла ПНП. Її лідер Беназір Бхутто, дочка Зульфікара Алі Бхутто, очолила кабінет міністрів. У серпні 1990 президент Гулам Ісхак Хан змістив Бхутто з її поста, звинувативши уряд у непотизмі, корупції і зловживанні владою. Тимчасово обов'язки прем'єра погодився виконувати Гулам Мустафа джаті. На загальних парламентських виборах в и ПНП зазнала серйозної поразки від Ісламського демократичного альянсу, яким керував Наваз Шаріф. Реванш Б.Бхутто в жовтні 1993 привів до новій зміні уряду, але в 1996 кабінет міністрів Бхутто був знову відсторонений від влади президентом. Наступні вибори в лютому 1997 виграла Пакистанська мусульманська ліга, глава якої Наваз Шаріф зайняв пост прем'єра. ВЕГО за 2 місяці до загибелі вона повернулася після 8 років добровільного вигнання.
Президент і уряд Пакистану. Згідно конституції 1973, Ісламська Республіка Пакистан є федеративною державою. Вища посадова особа країни - президент, якого обирають на п'ятирічний термін члени колегії вибірників, що складається з депутатів обох палат парламенту і провінційних законодавчих зборів. Виконавчі функції здійснює керований прем'єр-міністром уряд. Законодавча влада в країні належить двопалатному парламенту. Більшість депутатів Національних зборів обираються населенням на 5 років, члени Сенату - на 6 років законодавчими органами провінцій. Президент призначає прем'єр-міністра і членів його кабінету зі схвалення більшості членів Національних зборів. Раніше глава держави мав повноваження розпускати парламент країни і оголошувати нову виборчу кампанію, але внесені в 1997 в текст конституції зміни позбавили його цього права.
Судова система. Верховний суд складається з голови (головного судді Пакистану) та інших членів. Наступну інстанцію утворюють розташовані в Карачі, Кветті, Лахорі і Пешаварі Вищі суди провінцій, які керують діяльністю нижчестоящих судових органів у своїй провінції: окружних судів, магістратів різного класу і світових судів. У роки правління Зія був створений також Федеральний шаріатський суд, який вирішує, чи відповідають закони канонами ісламського права.
Адміністративний апарат. У державних установах працюють переважно професіонали. Їх верхній шар формують пройшли гарну підготовку чиновники Державної служби Пакистану, колись включала 1000-1500 чоловік і скасованої в 1973 при Зульфікар Алі Бхутто.
Політичні партії. У країні представлені партії різної орієнтації, частина яких має регіональний характер.
26. Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.
21 лютого 1921 р. до Тегерана ввійшли козацькі частини полковника Рези-хана (1878-1944), які провели арешти понад 200 чиновників. Шах поставився до перевороту з симпатією, присвоївши Резі-хану титул Сардар Сепаха – воєначальника. Впливи Рези-хана були настільки сильними, що шах повинен був виїхати за кордон, призначивши регентом свого брата. 14 лютого 1925 р. Резу-хана було призначено верховним головнокомандуючим, а партія “Таджеддад” відкрито виступила за позбавлення шаха влади. Упродовж літа організовано активну пропагандистську кампанію, що завершилася прийняттям меджлісом 31 жовтня 1925 р. рішення про позбавлення влади династії Каджарів і тимчасову передачу влади Резі-хану Пехлеві. Зібрані невдовзі Установчі збори 12 грудня оголосили Резу-хана спадковим шахом Ірану.
Усі модернізаційні заходи проводилися в дусі націоналізму та пропаганди відродження величі давньої іранської держави. Назву Персія офіційно замінено Іраном, з перської мови вилучено арабські та турецькі запозичення, змінено літочислення. Династія Рези-хана прийняла назву Пехлеві.
Після початку Дргої світової війни Іран оголосив про свій нейтралітет, але фактично країна знаходилася серед країн-сателлітів Німеччини.
25 серпня 1941 р. в Іран вступили британські та радянські війська. Через урядову кризу та під тиском союзників 16 вересня 1941 р. Реза-хан підписав зречення на користь свого сина Мохаммеда Рези (1919 – 1980), що став новим і останнім шахом Ірану.