25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.

Історичний фон. Після того, як переважно мусульманські райони Британської Індії утворили незалежний Пакистан, державі належало забезпечити єдність країни, різнорідної в етнолінгвістичних і географічних відносинах. Її східна і західна частини були віддалені на 1600 км. Між ними розташовувалася територія Індії. Східний Пакистан, населений бенгальцями, виявився однорідним в національному відношенні, на відміну від Західного Пакистану, який населяють кілька великих етносів. Однак політична та економічна влада була зосереджена в Західному Пакистані.

Прийнятий британським парламентом у 1935 Закон про управління Індією в 1947 був затверджений з необхідними поправками як тимчасова конституція нового домініону Пакистан. Перед Установчими зборами, члени якого були обрані непрямим шляхом (в законодавчих зборах провінцій), були поставлені завдання: розробити постійну конституцію і виконувати функції національного парламенту. Главою держави ставав генерал-губернатор (на якого були покладені обов'язки колишнього віце-короля), який представляв англійську королеву, а главою уряду - прем'єр-міністр, підзвітний парламенту.

Провідною політичною силою в країні стала Мусульманська ліга, яка отримала широку підтримку населення у своїй боротьбі за незалежний Пакистан. Лідер Ліги Мухаммад Алі Джина зайняв пост генерал-губернатора, а його заступник Ліакат Алі Хан став першим прем'єр-міністром Пакистану.

У 1955 Установчі збори прийняли рішення об'єднати всі західні провінції і князівства в єдину провінцію Західний Пакистан. На наступний рік отримала схвалення нова конституція, яка проголошувала державу Ісламською Республікою Пакистан з президентом на чолі законодавчої влади і прем'єр-міністром на чолі виконавчої влади. Конституція передбачала «паритет» обох провінцій країни, відповідно до якого більш багатолюдний Східний Пакистан мав у парламенті стільки ж депутатів, скільки Західний Пакистан.

Конституцією 1962 передбачалася президентська форма правління. Держава залишалося федеративним утворенням, що складається з двох провінцій: Східного Пакистану і Західного Пакистану. У 1969, після масових виступів населення, спрямованих проти правлячого режиму, було знову введено надзвичайний стан, а влада передана генералу Ага Мухаммад Яхья Хану.

Яхья Хан скасував конституцію 1962 і здійснив поділ Західного Пакистану на чотири колишні провінції: Сінд, Пенджаб, Північно-Західна прикордонна провінція і Белуджистан. У грудні 1970 в країні відбулися перші прямі вибори до парламенту. Авамі Ліг отримала всі призначені Східному Пакистану депутатські мандати, крім двох, а Пакистанська народна партія ​​на чолі з Зульфікаром Алі Бхутто перемогла в Західному Пакистані. Муджібур Рахман і Бхутто не змогли досягти згоди у поглядах на майбутнє конституційний устрій та основи управління країною. Після того, як Яхья Хан відклав скликання Національних зборів, розгорілася громадянська війна. Східний Пакистан, отримавши збройну допомогу з боку Індії, домігся незалежності і 16 грудня 1971 був проголошений Республікою Бангладеш. Через кілька днів Яхья Хан був змушений скласти свої повноваження і передати владу Бхутто, яка прийняла на себе обов'язки президента Пакистану.

При Бхутто була затверджена тимчасова конституція (1972), а в 1973 прийнята постійна конституція, яка передбачала парламентську систему правління. Прем'єр-міністр відповідав перед вищим законодавчим органом країни. Бхутто обійняв посаду прем'єра. У березні 1977 відбулися парламентські вибори, які переконливо виграла партія ПНП. Однак їх підсумки викликали сумніви, що призвело до масових заворушень. У липні генерал Мухаммад Зія-уль-Хак, який командував збройними силами, відправив Бхутто у відставку, ввів надзвичайний стан, а в 1978 став президентом Пакистану. Керувати країною йому допомагали військова рада і уряд.

Зія висунув програму приведення законів країни у відповідність з принципами ісламу. У 1985 Зія, що почав поступовий перехід до цивільного правління, оголосив про майбутні вибори в Національні збори. У 1988 уряд було відправлено у відставку, а парламент розпущений. У серпні Зія-уль-Хак загинув в авіаційній катастрофі. На парламентських виборах 1988, проведених на партійній основі, перемогла ПНП. Її лідер Беназір Бхутто, дочка Зульфікара Алі Бхутто, очолила кабінет міністрів. У серпні 1990 президент Гулам Ісхак Хан змістив Бхутто з її поста, звинувативши уряд у непотизмі, корупції і зловживанні владою. Тимчасово обов'язки прем'єра погодився виконувати Гулам Мустафа джаті. На загальних парламентських виборах в и ПНП зазнала серйозної поразки від Ісламського демократичного альянсу, яким керував Наваз Шаріф. Реванш Б.Бхутто в жовтні 1993 привів до новій зміні уряду, але в 1996 кабінет міністрів Бхутто був знову відсторонений від влади президентом. Наступні вибори в лютому 1997 виграла Пакистанська мусульманська ліга, глава якої Наваз Шаріф зайняв пост прем'єра. ВЕГО за 2 місяці до загибелі вона повернулася після 8 років добровільного вигнання.

Президент і уряд Пакистану. Згідно конституції 1973, Ісламська Республіка Пакистан є федеративною державою. Вища посадова особа країни - президент, якого обирають на п'ятирічний термін члени колегії вибірників, що складається з депутатів обох палат парламенту і провінційних законодавчих зборів. Виконавчі функції здійснює керований прем'єр-міністром уряд. Законодавча влада в країні належить двопалатному парламенту. Більшість депутатів Національних зборів обираються населенням на 5 років, члени Сенату - на 6 років законодавчими органами провінцій. Президент призначає прем'єр-міністра і членів його кабінету зі схвалення більшості членів Національних зборів. Раніше глава держави мав повноваження розпускати парламент країни і оголошувати нову виборчу кампанію, але внесені в 1997 в текст конституції зміни позбавили його цього права.

Судова система. Верховний суд складається з голови (головного судді Пакистану) та інших членів. Наступну інстанцію утворюють розташовані в Карачі, Кветті, Лахорі і Пешаварі Вищі суди провінцій, які керують діяльністю нижчестоящих судових органів у своїй провінції: окружних судів, магістратів різного класу і світових судів. У роки правління Зія був створений також Федеральний шаріатський суд, який вирішує, чи відповідають закони канонами ісламського права.

Адміністративний апарат. У державних установах працюють переважно професіонали. Їх верхній шар формують пройшли гарну підготовку чиновники Державної служби Пакистану, колись включала 1000-1500 чоловік і скасованої в 1973 при Зульфікар Алі Бхутто.

Політичні партії. У країні представлені партії різної орієнтації, частина яких має регіональний характер.

26. Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.

21 лютого 1921 р. до Тегерана ввійшли козацькі частини полковника Рези-хана (1878-1944), які провели арешти понад 200 чиновників. Шах поставився до перевороту з симпатією, присвоївши Резі-хану титул Сардар Сепаха – воєначальника. Впливи Рези-хана були настільки сильними, що шах повинен був виїхати за кордон, призначивши регентом свого брата. 14 лютого 1925 р. Резу-хана було призначено верховним головнокомандуючим, а партія “Таджеддад” відкрито виступила за позбавлення шаха влади. Упродовж літа організовано активну пропагандистську кампанію, що завершилася прийняттям меджлісом 31 жовтня 1925 р. рішення про позбавлення влади династії Каджарів і тимчасову передачу влади Резі-хану Пехлеві. Зібрані невдовзі Установчі збори 12 грудня оголосили Резу-хана спадковим шахом Ірану.

Усі модернізаційні заходи проводилися в дусі націоналізму та пропаганди відродження величі давньої іранської держави. Назву Персія офіційно замінено Іраном, з перської мови вилучено арабські та турецькі запозичення, змінено літочислення. Династія Рези-хана прийняла назву Пехлеві.

Після початку Дргої світової війни Іран оголосив про свій нейтралітет, але фактично країна знаходилася серед країн-сателлітів Німеччини.

25 серпня 1941 р. в Іран вступили британські та радянські війська. Через урядову кризу та під тиском союзників 16 вересня 1941 р. Реза-хан підписав зречення на користь свого сина Мохаммеда Рези (1919 – 1980), що став новим і останнім шахом Ірану.