3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.

На грудневому 1978 р. пленумі ЦК КПК перемогла программа соціально-економічної модернізації КНР, запропонована начальником Генштабу НВАК Ден Сяопіном (1904-1997). Її метою було створення “соціалізму за китайською специфікою” шляхом реформування сільского господарства, промисловості, науки й сфери оборони (“чотири модернізації”). На першому етапі реформ (1978-1984 рр) “народні комуни” були замінені сільським підрядом, відновлені вільні ринки, підвищені закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Результати реформ зявилися так швидко, що здивували весь світ. У 1984 р. було зібрано 400 млн т зернових (нині – більне 500 млн т).

ХІІ зїзд КПК у вересні 1982 р. затвердив стратегію модернізації суспільства. Вона мала здійснитися у 3 етапи:

1. до 2000 р. досягти чотирикратного збільшення валової продукції промисловості та сільского господарства, забезпечити середній достаток життя народу;

2. до 2021 р. (100-річчя КПК) підняти Китай до рівня середньорозвиненої країни;

3. до 2049 р. (100-річчя КНР) перетворити Китай у сучасну високорозвинену державу.

З прийняттям на черговому пленумі ЦК КПК у жовтні 1984 р. постанови “Про реформу господарської системи” почався другий етап реформ у країні, що характеризувався розширенням господарської самостійності підприємств, скороченням сфери директивного планування, встановленням раціональної системи цін, здійснення принципу розподілу за працею, активним запровадженням досягнень НТП. На 1987 р. у Китаї зявилося 300 тис приватних фірм і понад 20 млн одноосібних підприємців, вдалося подвоїти ВНП. У зовнішньоекономічній сфері здійснювалася політика “відкритих дверей” – залучення іноземних інвесторів та створення спеціальних економічних зон і відкритих економічних районів (нині функціонує 5 таких зон і 14 міст). Темпи економічного зростання у 80-і роки складали 12-18% щорічно.

Третій етап реформ на рубежі 1988-1989 рр. в умовах “перегріву” економіки, інфляції, розбухання капітального будівництва, зростання корупції та зловживань урядовців у країні різко загострилася суспільно-політичная ситуація. В економіці був узятий курс на “урегулювання народного господарства” та тимчасове уповільнення реформ, активізувався студентський опозиційний рух. У столиці до студентів почали приєднуватися робітники, невдоволені реформою цін. Налякане керівництво КПК наказало військам у ніч на 4 червня очистити площу Тяньаньмень, де відбувалося безстрокове студентське голодування-мітинг. В результаті його розгону було вбито більше 1 тис осіб, почалися численні арешти, генсека Чжао Цзияна усунули від влади за нерішучість та поступливість. Його наступником став представник третього покоління китайських лідерів, висуванець з Шанхая Цзин Цземінь (голова КНР з 27 березня 1993 – 15 березня 2003 рр.).

4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.

Тайвань не знаходиться в руках ворожої Китаю держави. У 1949 р. після перемоги китайської комуністичної революції туди біжать залишки поваленого гоміньданівського режиму. У конфлікт, однак, втручається Вашингтон. Він відмовляється визнати Китайську Народну Республіку і продовжує підтримувати Гоміньдан. У Тайванську протоку посланий американський флот, Пентагон будує на острові військові бази і розквартировує там свій персонал.

В кінці 70-х років керівництво КНР вирішило зробити акцент на мирному вирішенні розбіжностей з Гоміньданом. Тайванські фірми отримали можливість торгувати з материком через Гонконг і Сінгапур. Бізнесмени почали вкладати гроші в підприємства КНР. Тайванцям дозволили відвідувати своїх родичів на континенті. У 1987 р. На острові було скасоване військовий стан, легалізовані опозиційні партії, надана «свобода маневру» печатки, тобто з'явилися ознаки демократизації режиму. У 90-х роках рух за проголошення Тайваню самостійною і незалежною державою набирало обертів. Розгорнули кампанію по відновленню дипломатичних позицій Тайваню на світовій арені, прийняттю острова в ООН як суверенної освіти.

У березні 2000 р. Ситуація на Тайвані і навколо нього різко змінилася: президентом острова був обраний лідер опозиційної Демократичної прогресивної партії (ДПП) Чень Шуйбянь. Більш ніж п'ятдесятирічне правління гоміньданівців на острові закінчилося.

ДПП багато в чому відрізняється від Гоміньдану, але головне - ця партія з моменту свого заснування в 1986 р. відкрито виступала за встановлення суверенної Республіки Тайвань.

Після приходу до влади Чень Шуйбянь продовжує демонструвати гнучкість у відношенні КНР. Він заявляє про свою готовність обговорювати принцип «одного Китаю» з Пекіном, про те, що об'єднання з материком можливо в якості «альтернативного варіанту» у формі конфедерації. Чень обіцяє не проголошувати незалежність Тайваню, не відмовлятися від його назви Китайська Республіка, не включати в конституцію тезу про міждержавний характер відносин з материком, не проводити референдумів з питання об'єднання і незалежності і т. д. У відповідь тайванський керівник вимагає лише одного - щоб КНР утримувалася від застосування сили проти острова. Нові тайванські влади енергійно заохочують різні контакти з материковим Китаєм. Але, на жаль, справжнього діалогу між сторонами поки не виходить.

Надаючи зростаючий політичний і військовий тиск на Тайбей, Пекін паралельно продовжує прив'язувати острів до материка економічно і отримувати з цього велику вигоду. Обсяг торгівлі між сторонами перевищує 25 млрд дол США, тайванські інвестиції на материк наближаються до 3 млрд дол. За останні десять років тайванці завдали в КНР 14 млн візитів, а материкові китайці - 420 тис візитів на острів. Ситуація в Тайванській протоці багато в чому залежить від Вашингтона, позиція якого залишається двоїстою. Тайвань для них - ідеальний союзник, військовий форпост і вигідний економічний партнер. Порушуючи китайсько-американські угоди, Білий дім постачає Тайбей великими партіями зброї, допомагає йому в розвитку власної військової промисловості. Забезпечення свободи Тайваню залишається одним з найважливіших елементів американської політики. КНР і США не бажають зіткнення один з одним, проте, суперництво між двома гігантами в Азіатсько-тихоокеанському регіоні наростає.