21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.

Після закінчення Другої світової війни в Британській Індії розпочався економічний спад, спричинений закриттям військових підприємств і скасуванням військових замовлень, демобілізацією понад 2 млн військовослужбовців, що в основній масі поповнили ряди міських безробітних. Але апогеєм визвольних виступів у колонії стало повстання військових моряків Бомбея в лютому 1946 р., вони вимагали ліквідувати національну дискримінацію, поліпшити харчування й не затримувати демобілізацію. На кораблях було спущено англійські прапори і піднято прапори Індійського національного конгресу та Мусульманської Ліги, у Бомбеї розпочався загальний страйк. Разом із економічними з'явилися й політичні вимоги: виведення колоніальних військ з Індонезії та звільнення політичних в'язнів. На придушення виступів у Бомбеї влада кинула сформовані з англійців Ессекський та Лестерський полки. 23 лютого військові моряки склали зброю під гаслом "Ми здаємося Індії, а не Англії'".

1946 було створено тимчасовий уряд Індії на чолі з Джавахарлам Неру. Після цього М.Джинна оголосив про початок прямої боротьби за створення на території Індії мусульманської держави Пакистан.

Створення уряду без участі найвпливовішої мусульманської партії викликало численні сутички між індусами та мусульманами, оскільки останні відчули себе ошуканими Недовіра в стосунках між мусульманами та індусами виявилася ще 16 серпня 1946 р. погромами індуських кварталів Калькутти, у відповідь індуси вчинили погроми мусульман у Біхарі. Через неможливість припинити міжрелігійну ворожнечу Лондон змушений був піти на дальші поступки. Прибувши навесні 1947 р. до Індії, новий віце-король лорд Луїс Маунтбеттен у червні опублікував план передачі влади місцевим представникам у розмежованій на Пакистан та Індійській Союз колонії. Передбачалося, що князівства окремо будуть вирішувати, куди їм вступати, а обидві новостворені країни початково будуть британськими домініонами. Було вирішено, що повну незалежність ці країни отримають пістя того, я к приймуть власні конституції. План був дуже слабо опрацьований у питанні розмежування індуських та мусульманських територій. Одразу ж після оприлюднення плану лорда Маунтбеттена розпочалися збройні сутички на спірних територіях спільного проживання мусульман та індусів. Особливо жорстокі погроми відбулися в Пенджабі та Бенгалії.

Про припинення англійського правління в Індії та офіційний поділ країни було оголошено 15 серпня 1947 р.

Після поділу колонії на два домініони в порівняю кращій ситуації опинився Індійський Союз, на його долю припало майже 90 % розвіданих корисних копалин, 90% текстильної та цукрової промисловості, більшість заводів із виробництва будматеріалів. Водночас після від'єднання Пакистану в Індії став відчуватися брак бавовни, джугу та деяких продуктів, передусім хліба. Офіційне розмежування не припинило збройного протистояння в районах змішаного розселення індусів і мусульман. У князівстві Джунагад (півострів Катьявар), яке було населене на 80 % індусами, правитель-мусульманин оголосив про приєднання до Пакистану. Інакше складалася ситуація у князівстві Джамму і Кашмір хоча мусульмани становили 78 % його населення, а в Кашміррській долині навіть 94%, махараджа вирішив приєднати своє володіння до Індії. У ході масових зіткнень на етнорелігійному ґрунті загинуло від 500000до 700000осіб, змушені були залишити місця свого проживання 6 млн. мусульман і 4,5 млн. і індусів. Криваві події навколо державного розмежування спричинили зростання соціальної напруги всередині Індії. Частина ультра націоналізму звинувачувала керівництво ІНК у пасивності й неефективній політиці. що в результаті призвело до втрати спірних територій. З0 січня 1948р член "Хінду мачасабха" Натурам Гсдсе вбив засновника ІНКу "батька" незалежної Індії Махатму Ганді, на якого націоналісти покладали відповідальність за "неготовність" країни до збройного протистояння з мусульманами.