
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
Коли 31 серпня 1957 р. Малайя (тепер – материкова Малайзія) отримала державну незалежність, 9 спадкових правителів штатів утворили виборну монархію. Кожні 5 років вони зі свого складу більшістю не менш, ніж у 5 голосів, обирають Верховного і його заступника.
Згідно ст.32 конституції 1957 р. (зі змінами від 16 вересня 1963 р. коли до федерації, що стала називатися Мазайзією, увійшли британські колонії Сабах і Саравак на півночі Калімантану й тимчасово – до 9 серпня 1965 р. – Сінгапур), Верховний правитель «є найвищою за рангом особою в федерації і не несе відповідальності перед судом», причому наступною за рангом особою визначено дружину Верховного правителя. Заступником Верховного правителя зазвичай обирають «наступного в черзі» монарха. Посівши пост Верховного правителя, відповідна особа у своєму штаті залишається тільки « вищим ісламським духовним керівником», а всі його акти потребують контрасигнування з боку уповноваженого урядом міністра.
Спадкові правителі 9-ти штатів разом із призначеними Верховним правителем губернаторами штатів Мелака, Пулау-Пенанг, Сабах і Саравак утворюють Раду правителів.
Головним осередком владно-політичною діяльності в Малайзії є Федеральний уряд на чолі з прем’єр-міністром, якого призначає Верховний правитель. Причому конституція містить вимогу, щоб глава уряду мав підтримку більшості в Палаті представників. Кожен штат має власну конституцію, що визначає систему місцевих органів влади. Федеральна конституція розмежовує компетенції між Центром і штатами на три сфери: 1) сфера виключних повноважень федеральних органів, 2) сфера конкуруючої компетенції ( за домінування федерації) і 3) вузька сфера виключної компетенції органів штатів. За федеративним договором 1963 р. штати Сабах і Саравак зберегли певні конституційні прерогативи: перший має 20 місць у Палаті представників, другий – 28, обидва штати володіють правом вводити власний імміграційний контроль.
Філіппіни. Центральні органи влади. Філіппіни з 1987 є президентською республікою з двопалатним конгресом і незалежною судовою системою. Голова держави – президент, який одночасно виконує функції голови правління і головнокомандувача військовими силами. Президент обирається загальним голосуванням громадян від 18 років і старше строком на 6 років. Президент призначає членів очолюваного їм кабінету міністрів.
Вищий законодавчій орган – двопалатний Конгрес. Сенат складається з 24 членів, обраних на 6-ти річний строк згідно з системою пропорційного представництва; половина членів Сенату переобирається кожні 3 роки. Палата представників повинна включати не більше ніж 250 членів, обраних на 3 роки
Президент Філіппін може накласти вето на схвалений Конгресом законопроект.
Місцеві органи влади. Філіппіни розділені на 79 провінцій і 116 самокерованих міст. Регіони – за винятком автономних – не мають своїх адміністрацій.
Після повалення в 1986 режиму Маркоса була відновлена багатопартійна система, але розстановка політичних сил кардинально змінилася.