
- •1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •3. Здобутки і труднощі курсу “чотирьох модернізацій” у кнр.
- •4. Тайванська проблема: виток, сутність та перспективи урегулювання.
- •5. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •7. Корейська війна 1950-1953 рр., її міжнародні наслідки.
- •8. Республіка Корея: політична й економічна модернізація
- •9. Революція Мейдзі” та її наслідки.
- •1. Передумови революції
- •2. Хід революції
- •3. Результати революції
- •10. Політична й економічна демократизація Японії після Другої світової війни.
- •11. «Економічна дипломатія» Японії
- •12. Японське економічне диво
- •13. Ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії
- •14. Природні ресурси та населення Індокитаю
- •15. В’єтнамська війна 1964 – 1973 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •2 Вариант
- •16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
- •17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
- •18. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •19. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •20. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •21. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика Індії доби правління Індіри Ганді
- •23. Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •24. Республіка Індія – «найчисельніша демократія світу»
- •1 Вариант
- •2 Вариант
- •25. Політико-правова система Ісламської Республіки Пакистан.
- •27. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •28. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану й Туреччини
- •29. Ресурси та етноконфесійний скалад населення Туреччини
- •30. Особливості державного ладу та зовнішньої політики Турецької республіки
- •31. Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- •32. Особливості політично-правової системи й зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •33. „Нафтові монархії” Аравійського півострова.
- •34. Виникнення Палестинської проблеми
- •35. Створення та діяльність Палестинської автономії
- •36. Етапи процесу врегулювання близькосхідного конфлікту
- •37. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •38. Полiтична система та економiка Держави Ізраїль
- •39. Республіка в Єгипті: головні етапи розвитку.
- •40. Республіка Ірак на шляху до представницької демократії.
- •41. Політичний і економічний розвиток Королівства Саудівська Аравія
- •42. Особливості державного ладу й економіки Сирії та Лівану.
- •43. Здобуття незалежності Лівією.
- •44. Державний лад та зовнішня політика Туніської Республіки та Королівства Марокко
- •45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •46. Суспільно-політична модернізація незалежних держав Тропічної та Південної Африки
- •47. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- •48. Проблема самовизначення Західної Сахари і Перспективи її вирішення.
- •49. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •50. Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •51. „Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •52. Природні ресурси і населення Австралії
- •53. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики Австралійської Співдружності.
- •54. Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •55. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
- •56. Заселення і найдавніші цивілізації доколумбової Америки.
- •57. Причини і наслідки громадянських війн у Колумбії
- •58. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •59. Проблема міжнародно-правового статусу Панамського каналу і її вирішення.
- •61. Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонізму.
- •62. Інтеграційні процеси в Латинській Америці на прикладі меркосур та нафта
- •64. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Аргентини за президентства Карлоса Менема та Нестора і Христини Кіршнерів
- •65. Зовнішня політика Куби в добу правління Фіделя та Рауля Кастро
- •66. Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Венесуели за президентства Уго Чавеса.
- •67. Розроблення й реалізація програми „Союз заради прогресу” в Латинській Америці
- •68. Державний лад і економічний розвиток Республіки Болівія.
- •69. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •70. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •72. Демократизація політичної системи в Чилі
16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.
Передумови державного перевороту. Згадаємо, що на початку 60-их рр. Індонезія боролася проти Федерації Малайзії. А у січні 1965 р. Індонезія вийшла з ООН. Ускладнення міжнародного становища країни супроводжувалося різким погіршенням економічної ситуації, коли в багатьох районах відчутним став брак електроенергії, продовольства й навіть питної води. Лідери 3,5-мільйонної КПІ, зі свого боку, наполягали на створення президентом поряд із сухопутними військами, авіацією, флотом та поліцією п’ятого виду збройних сил (під своїм політичним контролем) – народного ополчення. Спираючись на Спеціальне бюро по роботі у збройних силах (майже половина командирів на Яві, троє із семи помічників начальнику штабу столичного військового округу були прибічниками КПІ), голова компартії Діпа Айдіт розпочав підготовку до чергового збройного повстання, в ході котрого планувалося захопити стратегічні об’єкти Джакарти і знищити генералітет.
У ніч з 30 вересня на 1 жовтня1965 року прихильники компартії на чолі з підполковником Унтунгом, командиром батальйону особистої охорони президента, здійснили терористичну операцію проти командування армії, котре, як заявлялося, готувало реакційний державний переворот. У результаті тих подій було вбито 6 генералів, але внаслідок поганої координованості дій військових і партійних заколотників, ухильної позиції Сукарно й рішучої поведінки єдиного вцілілого від розправи генерал-майора Мухамеда Сухарно (1921 р.н.) так званий «Рух 30 вересня» 1965 рік зазнав поразки. В результаті репресій з боку армії було знищено біля 500 тис. комуністів, ще стільки ж потрапило до в’язниць і концтаборів, а у березні 1966 р. існування КПК й пропаганда марксистської теорії було заборонені законом. Розслідування комуністичного заколоту призвело до фактичного усунення 11 травня 1966 р. від влади Сукарно, він опинився під домашнім арештом і помер через чотири роки у безвісті.
17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.
В Індонезії боротьбу за створення незалежної демократичної держави очолила Національна партія, заснована у червні 1927 р. інженером Ахмедом Сукарно (1901-1970рр.). Він висунув теорію мархаенізму – ідеології простої людини, в котрій поєднувалися окремі соціалістичні ідеї, положення теорії Сунь Ятсена і ґандизму.
Появі сучасної незалежної Індонезії сприяла, як це не парадоксально, японська окупаційна політика часів Другої світової війни. 17 серпня 1945 року, японці дозволили місцевим націоналістам проголосити незалежність країни, президентом котрої наступного дня став А.Сукарно.
Після досягнення політичної незалежності в Індонезії розпочався тривалий період політичної нестабільності й гострого суперництва, зріс авторитет армії, Комуністична партія Індонезії (заснована у 1920 р.) двічі робила спроби захопити владу у 1948 і 1951 рр., а на парламентських виборах 1957 р. вийшла на перше місце.Філіппінцям одним із перших в Азії вдалося скинути іспанське колоніальне ярмо в результаті національно-визвольної революції 1896-1898рр., але незалежна республіка припинила своє існування після висадки військ США і американо-філіппінської війни 1899-1904рр.
4 липня 1946 р. президентом Філіппін було обрано визначно проамериканського політика, лідера Ліберальної партії Мануеля Рохаса (1892-1948рр.). Американці, у свою чергу, допомогли філіппінському урядові ліквідувати комуністичний партизанський рух «хукбалахапів».
На начало 20 века Малайзия находилась под властью Британии. Развивавшийся малайский национализм состоял из трех основных течений: исламских религиозных реформаторов; Союза малайцев; радикального Союза молодой Малайи. Стала расти популярность созданной в 1930 году Коммунистической партии Малайи (КПМ).
В 1946 году был образован Малайский союз, в который вошли все малайские княжества, Малакка и Пинанг. Отдельную территорию составлял Сингапур.
Созданная элитой общины Объединенная малайская национальная организация (ОМНО) протестовала против новых правил гражданства, которые, как она утверждала, превращают малайцев в меньшинство в их собственной стране.
Британские власти предпочли пойти на соглашении с руководством малайской общины. 1февраля 1948г. После переговоров с правителями княжеств и ОМНО они провозгласили создание Малайской федерации. В 1952-1954 компромисс между ОМНО, Китайской ассоциацией и Индийским конгрессом Малайи был оформлен в виде создания политического блока – Союзной партии (СП). В 1955 власти Малайи попытались договориться с КПМ о прекращении повстанческой войны.
31 августа 1957 года Малайская федерация стала независимым государством.