16. «Новий порядок» генерала Сухарно в Індонезії та його падіння.

Передумови державного перевороту. Згадаємо, що на початку 60-их рр. Індонезія боролася проти Федерації Малайзії. А у січні 1965 р. Індонезія вийшла з ООН. Ускладнення міжнародного становища країни супроводжувалося різким погіршенням економічної ситуації, коли в багатьох районах відчутним став брак електроенергії, продовольства й навіть питної води. Лідери 3,5-мільйонної КПІ, зі свого боку, наполягали на створення президентом поряд із сухопутними військами, авіацією, флотом та поліцією п’ятого виду збройних сил (під своїм політичним контролем) – народного ополчення. Спираючись на Спеціальне бюро по роботі у збройних силах (майже половина командирів на Яві, троє із семи помічників начальнику штабу столичного військового округу були прибічниками КПІ), голова компартії Діпа Айдіт розпочав підготовку до чергового збройного повстання, в ході котрого планувалося захопити стратегічні об’єкти Джакарти і знищити генералітет.

У ніч з 30 вересня на 1 жовтня1965 року прихильники компартії на чолі з підполковником Унтунгом, командиром батальйону особистої охорони президента, здійснили терористичну операцію проти командування армії, котре, як заявлялося, готувало реакційний державний переворот. У результаті тих подій було вбито 6 генералів, але внаслідок поганої координованості дій військових і партійних заколотників, ухильної позиції Сукарно й рішучої поведінки єдиного вцілілого від розправи генерал-майора Мухамеда Сухарно (1921 р.н.) так званий «Рух 30 вересня» 1965 рік зазнав поразки. В результаті репресій з боку армії було знищено біля 500 тис. комуністів, ще стільки ж потрапило до в’язниць і концтаборів, а у березні 1966 р. існування КПК й пропаганда марксистської теорії було заборонені законом. Розслідування комуністичного заколоту призвело до фактичного усунення 11 травня 1966 р. від влади Сукарно, він опинився під домашнім арештом і помер через чотири роки у безвісті.

17. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філліпін та Малайзії.

В Індонезії боротьбу за створення незалежної демократичної держави очолила Національна партія, заснована у червні 1927 р. інженером Ахмедом Сукарно (1901-1970рр.). Він висунув теорію мархаенізму – ідеології простої людини, в котрій поєднувалися окремі соціалістичні ідеї, положення теорії Сунь Ятсена і ґандизму.

Появі сучасної незалежної Індонезії сприяла, як це не парадоксально, японська окупаційна політика часів Другої світової війни. 17 серпня 1945 року, японці дозволили місцевим націоналістам проголосити незалежність країни, президентом котрої наступного дня став А.Сукарно.

Після досягнення політичної незалежності в Індонезії розпочався тривалий період політичної нестабільності й гострого суперництва, зріс авторитет армії, Комуністична партія Індонезії (заснована у 1920 р.) двічі робила спроби захопити владу у 1948 і 1951 рр., а на парламентських виборах 1957 р. вийшла на перше місце.Філіппінцям одним із перших в Азії вдалося скинути іспанське колоніальне ярмо в результаті національно-визвольної революції 1896-1898рр., але незалежна республіка припинила своє існування після висадки військ США і американо-філіппінської війни 1899-1904рр.

4 липня 1946 р. президентом Філіппін було обрано визначно проамериканського політика, лідера Ліберальної партії Мануеля Рохаса (1892-1948рр.). Американці, у свою чергу, допомогли філіппінському урядові ліквідувати комуністичний партизанський рух «хукбалахапів».

На начало 20 века Малайзия находилась под властью Британии. Развивавшийся малайский национализм состоял из трех основных течений: исламских религиозных реформаторов; Союза малайцев; радикального Союза молодой Малайи. Стала расти популярность созданной в 1930 году Коммунистической партии Малайи (КПМ).

В 1946 году был образован Малайский союз, в который вошли все малайские княжества, Малакка и Пинанг. Отдельную территорию составлял Сингапур.

Созданная элитой общины Объединенная малайская национальная организация (ОМНО) протестовала против новых правил гражданства, которые, как она утверждала, превращают малайцев в меньшинство в их собственной стране.

Британские власти предпочли пойти на соглашении с руководством малайской общины. 1февраля 1948г. После переговоров с правителями княжеств и ОМНО они провозгласили создание Малайской федерации. В 1952-1954 компромисс между ОМНО, Китайской ассоциацией и Индийским конгрессом Малайи был оформлен в виде создания политического блока – Союзной партии (СП). В 1955 власти Малайи попытались договориться с КПМ о прекращении повстанческой войны.

31 августа 1957 года Малайская федерация стала независимым государством.