1. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.

КНР – 3я за територією (9,63294 млн. кв. км) і 1а за кількістю населення – 1307,2 млн. чол., межує з 14-ма країнами і має найбільший у світі суходільний кордон – 22,8 тис. км, а також узбережжя, витягнуте на 18 тис. км, яке омивається водами Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів. Пекіну належить понад 3,4 тис. островів. На гори й передгір’я припадає 88 % території держави, в тому числі й найвище (середня висота над рівнем моря – 4510 м) та найбільше (2,3 млн. км) у світі Тибетське нагір’я, з котрого беруть початок Інд, Брахмапутра, Меконг і Янцзи - великі ріки Південної й Південно-Східної Азії, а також знаходиться найбільша на планеті гора – Джомолунгма (8848 м). Уздовж морського узбережжя на північному сході простягнулася смуга рівнин шириною до 500 км – зона інтенсивного землеробства.

Китай знаходиться у трьох кліматичних поясах: на півночі аж до хребта Ціньлін, що є вододілом між басейнами Хуанхе і Янцзи, - клімат помірний із сер. t’C січня до – 10 й липня + 26, південніше – субтропічний, з відносно холодними зимами, й на крайньому півдні, на кордоні з М’янмою, Лаосом і В’єтнамом, – тропічний. У західній частині країни клімат різко континентальний, а у східній – мусонний, коли взимку вітри дмуть із суходолу на океан, а влітку – навпаки. Завдяки складній і різноманітній геологічній будові території КНР у ній є практично всі відомі у світі види корисних копалин – майже 158, за запасами урану, вольфраму, цинку, літію, танталу, ванадію й титану, сірки, каоліну, азбесту, бору й фосфору країна посідає перше місце на планеті, олова й міді – друге.

Населення Китаю за даними на липень 2005 року становило більше 1 306 300 тис. чоловік. Темпи щорічного приросту населення становлять 0.58%. Точна чисельність, темпи приросту і структура населення залишалися загадкою і для спеціалістів із закордону, й для самих китайців. На початку нашої ери на території, яка в той час належала Китаю, проживали близько 60 млн чоловік. Протягом значної частини історії Китаю збирались відомості про кількість сімей, а жінки, діти, представники національних меншин та інші « неістотні» групи часто узагалі не брались до уваги.

2. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.

Після завоювання влади в результаті перемоги у «Визвольній війні» китайські комуністи розпочали прискорене будівництво соціалістичного державно-політичного ладу воєнно-адміністративними методами. Під приводом боротьби з бандитизмом та залишками гомінданівських військ до 1951р. було знищено бл.2млн. чол., репресій зазнали 75% приватних промисловців і 45% чиновників. Уряд націоналізував майже всі приватні підприємства, що відразу ж призвело до суттєвого зменшення промислового виробництва. Оголошений 30 червня 1950р. аграрний закон передав землю селянах і скасовував орендну плату, але водночас влада приступила до створення аналогів радянських колгоспів – «груп трудової взаємодопомоги». До кінця 1956р. колективізація остаточно завершилась, через скорочення посівних площ і безлад у сільському господарстві довелося запровадити карткову систему розподілу продуктів. У 1952р. КПК затвердила програму переходу до розгорнутого соціалістичного суспільства, розраховану на три п’ятирічки. Мао Цзедун оголосив курс на розвиток вільного обміну думками та критику недоліків державного управління. Кампанія здійснювалась під гаслом : «Нехай цвіте сто квітів, нехай сперечається сто шкіл». Для економічного мислення комуністичного керівництва Китаю була характерна стратегія вирішення проблем шляхом використання величезних мас працездатного населення. Яскравим прикладом такої політики став план прискорення проведення індустріалізації КНР, який увійшов в історію під назвою великого стрибка» ( 1958-1962). Офіційним гаслом кампанії стало: « Три роки напруженої праці – десять тисяч років благоденства». У сільському господарстві політика «народних комун» - великих воєнізованих колективних господарств із гранично усуспільненим життям їхніх членів, аж до домашньої птиці та посуду. Ентузіазм населення, який Мао Цзедун вважав « об’єктивною передумовою швидкого економічного розвитку» , комуністичне керівництво Китаю підтримувало цілком сфальсифікованою пропагандою уявних досягнень країни. Реальні ж наслідки « великого стрибка» виявилися кас трофічними: 100млрд. юанів збитків і 20млн. чол., які загинули внаслідок голоду, виснажливої праці та політичних репресій. Мао Цзедун тоді звернувся до самокритики й самоусунувся від управління економікою, проте залишився на посту лідера КПК, офіційним же курівником держави став Лю Шаоци (1898-1969рр.). Бажаючи відвернути увагу співгромадян від економічної катастрофи, керівництво КПК удалося до агресивних кроків у зовнішній політиці: провокування Тайванської кризи 1958р., уведення НВАК до Тібету в 1959р., вторгнення на територію Індії у 195901962 рр. та висування в подальшому територіальних претензій до всіх суміжних країн. Мао рішуче виступив проти викриття культу особистості Сталіна. Маю став згортати всяке співробітництво зі СРСР, передбачене договором про дружбу 1050 року. Влада КНР стала штучно загострювати обстановку на радянсько-китайському кордоні. А у 1972р. Мао здивував світ, ставши на шлях установлення дипломатичних і економічних відносин з США, прийнявши в 1972р. у Пекіні президента Ніксона. Шукаючи нові орієнтири для розчарованого провалом « великого стрибка» населення, КПК запропонувала у 1963р. нову кампанію під гаслом «Весь народ учиться у армії, весь народ – солдати», але загалом комуністичним лідерам не вдалося погасити настроїв невдоволення. Тоді угрупування Мао Цзедуна вдалося до проведення так званої «культурної революції», що мала ліквідувати чотири пережитки минулого, які нібито гальмували розвиток Китаю: культури, звичаїв, поглядів і звичок. Наприкінці травня 1966р. у гімназії при Пекінському університеті було створено перші загони хунвейбінів( «чорно гвардійців»). У грудні до них приєдналися молоді робітники – цзаофані(«бунтівники»). У січні 1967р. розпочалася кампанія «захоплення влади» цзаофанями, країна зруйнувалася в хаос, тому наприкінці літа в Китаї фактично було введено військовий стан, до кінця 1968р. НВАК установила контроль над усіма галузями державного управління. «Культурна революція», що з перервами тривала до самої смерті Мао Цзедуна 9 вересня 1976р., обійшлася китайському народові, за офіційними даними, в 500млд. Юанів, від репресій постраждало більше 100млн. чоловік.