28.Типізація та класифікація видів мінералогічного аналізу природних та штучних шліхів.

Типізація видів мінералогічних аналізів ґрунтується на двох головних ознаках: повноті аналізу та точності кількісних оцінок вмісту мінералів у пробі. Аналізи бувають: неповні, повні та детальні. Особливе значення в межах груп мають ті мінерали,наявність яких свідчить про певний рудоносний комплекс. Щоб контролювати дані мінералогічного аналізу ГП і навіть передбачати появу акцесорних мінералів рудних і рідкісних елементів, бажано мати відомості про вміст цих елементів у породі, що її складають.

30. «Центри люмінесценції», що викликають фотолюмінесценцію у мінералах – флюориті, апатиті, кальциті, шеєліті,діаманті.

Фотолюмінесценція (ФЛ) збуджується під впливом випромінювання від стороннього джерела, головно світловими фотонами, звичайно в ультрафіолетовій ділянці спектра. – є обємним ефектом. У поглинанні та виділенні енергії бере участь вся кристалічна гратка мінералу. Більшість мінералів люмінесціює приблизно однаково, хоча і з різною інтенсивністю. Є опромінювання довго-, короткохвильове та вузьке. Шеєліт – збуджується тільки під світлом вузького діапазону хвиль.

31. Гравітаційні методи сепарації мінералогічних проб:

Гравітаційне розділення мінералів ґрунтується на їх різниці в густині. Крім густини, на результати сепарації впливають розміри частинок, а для деяких мінералів - і форм а зерен.

Під час мінералогічних досліджень використовують головно розділення у важких рідинах і гравітаційне збагачення у водному середовищі: на концентраційних столах, гвинтових сепараторах та інших апаратах, рідше – розділення мінералів у штучно обважених парамагнітних рідинах (магніто гідростатична сепарація).

Головним методом є розділення у важкій рідині (ВР). Суміш мінералів, які розрізняються за густиною, поміщають у рідину, густина якої має проміжне значення; в цьому разі мінерали з більшою, ніж у рідини, густиною занурюються в неї, а з меншою – спливають на поверхню.

У мінералогічній практиці використовують ВР 2х груп:органічні рідини та розчини солей важких металів.Органічні рідини – порівняно інертні. Вцьому їхня перевагв пер рідинами 2ої групи, які реагують з металами й сульфідами металів. Вадою рідин цієї групи є леткість самих рідин та їхніх розчинів, унаслідок чого густина розчинів швидко змінюється (виняток – рідина Клерічі, яка розчиняється у воді).

Поширені такі органічні рідини:

Бромоформ СНВr3 - легко рухома безколірна рідина;розчинники – спирт, бензол, ефір; густина 2,89 г/см3; в”язкість 2,0;

Тетраметан С2Н2Вr4 – безбарвна або жовтувата рідина; розчинники – ефір, бензол, ацетон; густина 2,97 – 3,00 г/см3; в”язкість 11,0;

йодистий метилен СН2I2 – жовта легко рухома рідина; розчинники – бензол, ефір, толуол; густина 3,32 – 3,33 г/см3; в”язкість 40 (дуже отруйний, розкладається під дією сонічного світла);

рідина Клерічі (водний розчин подвійної солімалоновокислого та мурав”їнокислого талію) - блідо-жовта рідина; розчинник – вода, густина 4,27 г/см3 при кімнатній температурі ; в2язкість 50. Має певні переваги над іншим ВР – велика густина, хімічно достатньо інертна, легко змішується з водою у будь – яких співвідношеннях і може бути сконцентрована звичайним упарюванням на водяній пані.

Розчини солей важких металів:

Рідина Тулє – водний розчин подвійної солі К2НgI4*nH2O; розчинник – вода; густина 3,2 г/см3; в”язкість 10,7.

Рідина Сушина-Рорбаха BaI2+HgI2 ( водний розчин подвійної солі двойодної ртуті і двойодного барію) – жовта рідина; розчинник вода; густина 3,45 г/см3.

Рідина Клайна - концентрований водний розчин боровольфраматукадмію – жовта рідина , яка розкладається на світлі; густина 3,36 г/см3.

На практиці найчастіше використовують бромоформ та рідину Тулє, яка дуже легко і в будь-яких пропорціях змішується з водою.

Важка фракція виділена за допомогою напр.. бромоформу або рідини телє, може містити багато різних мінералів, для розділення яких використовують важкі сплави. Як важкі сплави використовують солі, що мають велику густину і невисоку температуру плавлення(азотнокисле срібло, азотнокислий закис ртуті, хлористий свинець).

Розділення у ВР виконують або відстоюванням у спеціальних лійках, стаканах, тощо..або методом центифугування.

Метод відстоювання: виділяють важку фракцію під час мінералогічного налізу кластичних порід (головно піщаної розмірності) ірозсипів; На цьому методі ґрунтується також мінералогічний аналіз шліхів. Його застосовують і для подрібнених порід, руд і нерудних копалин, переважно крупно і середньозернистих, оскільки чим менші зерна, тим більше часу триває відстоювання. За розміру частинок до 0,01 мм час відстоювання вимірюють у добами, і метод стає малопродуктивним. Утакому разі перевагу ндають методу центифугування.

Застосовують центрифуги пробірного типу,ультрацентрифуги та центрифуги „дзигового типу”.

Метод магніто гідростатичної сепарації:

Розроблений також метод розділення мінералів у штучно обважених парамагнітних рідинах (магнітогідростатична сепарація). Як уже зазначено найважча з ВР – рідина Клерічі – має густину 4,27 г/см3. Для виділення мінералів з більшою густиною – золота, галеніту, арсенопіриту, бариту, циркону, тощо природних ВР немає.

Суть методу: рідини, які мають парамагнітні властивості в разі внесення у неоднорідне магнітне поле втягуються у зону його максимальної напруженості. Якщо напруженість магнітного поля збільшується вертикально зверху вниз, то до сили тяжіння, яка діє на парамагнітну рідину, додається так звана пондеромоторна сила магнітного поля, що діє у тому ж напрямку. Отже сили земного і магнітного тяжіння, що накладаються, немов би обважнюють парамагнітну рідину. Умовна густина рідини буде збільшуватись зверху вниз. Немагнітні мінерали в такій рідині спливають і розподіляються по шарах відповідно до своєї густини . Такий процес називають магніто гідростатичною сепарацією.