17. Місце суспільної географії в системі географічних наук.

На думку С. В. Калесника, під впливом основних наук сформувалась система географічних наук, яка включає дві чітко розмежовані групи: природничо-географічні та суспільно-географічних , що вивчають взаємодію різних законів. Третю групу становлять синтетичні географічні науки (країнознавство, медична, військова географія), четверту групу-картографія з її підрозділами. Під впливом технічних наук останнім часом успішно почала розвиватися п’ята група - інженерно-географічні науки. Шостою групою є теоретична географія.

До суспільно-географічних наук належить економічна географія, соціальна географія, географія культури, політична географія, історія географії, топоніміка тощо. У своїх взаємозв’язках з фізичною географіє суспільна географія користується не законами фізичної географії, а фактичними даними, отриманими фізично географіє на основі пізнання цих законів, тим, як ці закони використовуються суспільством відповідно до своїх інтересів. Йдеться про оцінку навколишнього середовища з його умовами і ресурсами, що є матеріально основою процесу життєдіяльності людини, про оцінку аспектів процесу природокористування.

На жаль в літературі можна знайти необґрунтовані твердження що суспільна географія є економічною наукою, що вона є результатом інтеграції – синтезу економіки і географії, нібито вона є одночасно економічною і географічною наукою.

18. Основні суспільно-географічні закони.

Функціонування всіх суспільно-географічних об’єктів і явищ підпорядковане дії основних законів, які відображають найбільш загальні, істотні й необхідні внутрішні просторові відношення і процеси між продуктивними силами.

Закон раціональних територіальних зв’язків, Що відображає динамічний процес відбору у вигідних пунктах діяльності людини просторових взаємодіючих агентів ( сировини, енергії, трудових ресурсів, пункту збуту продукції і отримання послуг, центрів управління) для нормального функціонування об’єктів . Дія цього закону проявляється в принципах цілісності об’єкта вивчення і вигідності суспільно-географічного положення цього об’єкта.

Закон територіальної спеціалізації(диференціації) діяльності людини обумовлює вибір на освоєній території населених пунктів підвищеного і економічно вигідного рівнів концентрації певного виду діяльності людини, виходячи з наявних відмінностей умов, ресурсів та інших факторів. Він характеризує участь даного об’єкта в географічному поділі суспільної праці.

Закон територіальної комплексності компонентів діяльності людини характеризує вибір вигідних локалізаційних пунктів для агломерування, комбінування, і кооперування всіх видів діяльності людини з метою підвищення продуктивності суспільної праці охорони навколишнього середовища. Він є основою формування інтегральних елементів функціонально-територіальної структури господарства досліджуваної території.

Закон територіальної комплексності компонентів діяльності людини обумовлює не тільки формування раціональних ланок економіко-географічного процесу на основі повного використання території , й передбачає тісний зв'язок цієї діяльності людини з особливостями розселення та інфраструктурою.

Закон територіальної пропорційності функціонування компонентів суспільно-географічного комплексу передбачає найбільш раціональних обмін речовин, енергії та інформації в кожному пункті господарсько -освоєної території. Конкретним виразом його дії є кількісна динамічна рівновага між природними, соціальними, виробничими і технічними компонентами певної території, а результатом є оптимальна функціональна структура досліджуваного об’єкта.