52. Соціальна географія: об’єкт і предмет вивчення, зміст та головні завдання

Головна мета, ціль соціальної географії — це визначення темпів, інтенсивності й інших параметрів, особливостей розвитку процесів соціалізації людини, суспільних та інших груп, суспільства в конкретних просторово-часових координатах як системотворчих процесів при формуванні й розвитку територіальних суспільних систем різного ієрархічного рівня, створення адекватних таким процесам інструментів, методів і теорії цієї галузі знань як конструктивної самостійної географічної науки, що зробить свій внесок у майбутній розвиток світу. Дослідження зазначених процесів у регіональних суспільних системах з метою оптимізації їх розвитку становить головну ціль регіональної соціальної географії.

60)При районуванні слід дотримуватись певних принципів, які випливають із закономірностей районотворення і водночас є основою методів членування території. М.І. Долішній, М.М. Паламарчук та О.М. Паламарчук (1997) виділяють наступні принципи соціально-економічного районування:

– змістовність соціально-економічного районування – соціально-економічний район є не статистично однорідною територією за якоюсь ознакою ( дуже поширене уявлення), а соціально-економічною єдністю, цілісністю, спільністю життєдіяльності.Як характерну рису району часто називають реально існуючу зв’язаність. У наш час ця ознака стає відносною. Дуже часто цілі підприємства працюють на довізній сировині, а вся їхня продукція вивозиться за межі регіону. Таким чином зовнішня зв’язаність переважає внутрішню. В основі цього лежить використання дешевої робочої сили та наявного устаткування. Тому інтуїтивне уявлення про те, що в межах району існують більш інтенсивні зв’язки, ніж поза ними, зараз певною мірою треба переглянути.З наведеного принципу випливає, що інтегральне соціально-економічне районування не можна здійснити тільки за допомогою узагальнення кількісних показників, тут обов’язково повинні бути і якісні неформальні моменти, структурне наповнення виділених таксонів.

– перспективний аналіз районування – визначається часова властивість мереж районування. За допомогою районування треба вирішувати і прогнозувати соціально-економічні завдання. Районування може реконструктуювати минуле, відбивати стан реґіоналізації соціально-економічної диференціації.Принцип висуває вимоги до показників, параметрів районування. Вони повинні мати часову стійкість, відбивати довготривалі процеси.– проблемність районування – націленість його на вирішення соціально-економічних проблем у різних регіонах України. Разом з районуванням мають бути визначені і регіональні соціально-економічні проблеми.– відповідність соціально-економічного районування і адміністративно-територіального устрою України – незбалансованість окреслених двох окреслених проблем веде до внутрішньої соціально-економічної розбалансованості.Серед інших принципів соціально-економічного районування дослідники пропонують: 1) зміцнення територіальної єдності держави; 2) врахування історико-географічних особливостей українських земель, національно та етнічного складу населення; 3) посилення територіальної спеціалізації виробництва і можливості для комплексного та економічного і соціального розвитку території; ;4) збереження єдності локальних систем розселення; вибір найбільших центрів, які стануть ядрами районів

65,67) Географічне середовище (В.С.Лямин, 1978) – це середовище створене матеріальним виробництвом і існує лише на його основі. В.С.Лямін географічне середовище поділяє на економіко-географічне і фізико-географічне.

Географічне середовище – частина географічної оболонки, в якій безпосередньо взаємодіють природа й людина. Географічне середовище – необхідна умова для життєдіяльності суспільства, джерело основних ресурсів. Його освоєння стає більш інтенсивним завдяки розвитку науки, техніки й технології. Сучасний рівень розвитку продуктивних сил дозволив людині освоїти більшу частину земної поверхні, поникнути глибоко в надра та найближчий космос. Більше ніж 70 % поверхні Земної кулі видозмінено під впливом господарської діяльності людини. На зміну природним ландшафтам прийшли антропогенні. Це сільськогосподарські поля, сади, окультурені луки, ліси, посаджені людиною, водосховища, кар’єри, промислові відвали, терикони, промислові та ландшафти населених пунктів тощо.

Економіко-географічне середовище – це штучно створені умови існування на основі матеріального виробництва (сади, плантації, канали, дороги, виведені нові сорти рослин і породи тварин і т.д.). Основні компоненти економіко-географічного середовища виступають як засоби виробництва.

Фізико-географічне середовище – це сукупність різних компонентів географічної оболонки, яка на певному історичному етапі розвитку суспільства виступає як матеріальна умова його існування. Це клімат, води, рельєф, грунти, корисні копалини, рослинність, без яких суспільство не може існувати і розвиватись.

Отже, географічне середовище – це частина географічної оболонки з якою суспільство знаходиться в даний момент в безпосередній взаємодії. Між географічним середовищем і географічною оболонкою різниця умовна. Істотна різниця між ними в тому, що географічна оболонка – поняття безвідносне, вона існувала задовго до появи людини, а географічне середовище поняття відносне, тобто немислиме без існування людського суспільства.

66) До складу географічної оболонки входить і людське суспільства з комплексом компонентів середовища. Результати діяльності людського суспільства знаходяться всередині географічної оболонки. І результат взаємодії суспільства з природою носить насамперед виробничий характер. Він все більше посилюється і тому все більше місця займають ТК, що виникли внаслідок виробництва.

Які ж природні умови впливають на існування людини? Повітря, вода, сонячна радіація, гірські породи та мінерали, грунти, рослинність, тваринний світ. Сукупність цих природних компонентів задовольняє і фізіологічні, і виробничі потреби людини. По відношенню до людства географічна оболонка виступає як географічне середовище.

Географічне середовище.

Упродовж усієї історії людство активно освоювало географічну оболонку, використовувало та видозмінювало природу, створюючи середовище свого мешкання – географічне середовище. Географічне середовище – частина географічної оболонки, в якій безпосередньо взаємодіють природа й людина. Географічне середовище – необхідна умова для життєдіяльності суспільства, джерело основних ресурсів. Його освоєння стає більш інтенсивним завдяки розвитку науки, техніки й технології. Сучасний рівень розвитку продуктивних сил дозволив людині освоїти більшу частину земної поверхні, поникнути глибоко в надра та найближчий космос. Більше ніж 70 % поверхні Земної кулі видозмінено під впливом господарської діяльності людини. На зміну природним ландшафтам прийшли антропогенні. Це сільськогосподарські поля, сади, окультурені луки, ліси, посаджені людиною, водосховища, кар’єри, промислові відвали, терикони, промислові та ландшафти населених пунктів тощо.

Внаслідок того, що суспільство дуже впливає на географічну оболонку, вона може розглядатись як географічне середовище людського суспільства. Але ТК варто розглядати за рівнем засвоєння людиною – Є ТК добре засвоєні, а є лише частково засвоєні. Про дно океану не можна сказати, що воно є географічним середовищем.

68)На думку Е. Алаєва, під системою наук слід розуміти поєднання різних наукових дисциплін зі своїми особливими функціями, котрі водночас об'єднуються загальною функцією. Він стверджує, що всі географічні науки займаються пізнанням закономірностей розвитку геоверсуму (географічної оболонки) — некросфери, біосфери і соціосфери, тобто у них є загальний об'єкт дослідження, хоч кожна з наук відшуковує в цьому об'єкті власний компонент.Однак, зазначає Б. Алаєв, цього недостатньо: окремі наукові дисципліни, які входять до однієї системи наук, повинні відповідати таким категоріям:1. Об'єкт окремої науки не може нею вивчатись ізольовано, поза зв'язками з об'єктами інших окремих наук, що входять до цієї системи.2. Усі окремі науки єдиної системи наук мають використовувати спільність деяких методологічних підходів.3. Повинен існувати певний набір методологічних прийомів, спільних для всіх наук системи.4. Усі окремі дисципліни системи наук мають спільну мову науки, єдину основу понятійно-термінологічного апарату.5. Система наук повинна мати, крім часткових дисциплінарних результатів, загальну міждисциплінарну наукову продукцію конструктивного значення.Отже, такі критерії у вигляді загальних методологічних підходів, як просторовість (територіальність, або геоторіальність), комплексність, конкретність і глобальність дають змогу віднести соціальну географію до географічних наук. Загальним для цієї системи наук є й екологічний підхід. Соціальна географія використовує картографічний метод як один з найважливіших. Е. Алаєв наголошує, що єдність методики і мови всіх географічних наук особливо наглядно втілюється в карті — спільному для всіх них методі опису об'єкта, збору, збереженню й аналізу інформації. Але соціальна географія є крім того суспільною наукою, отже, вона входить до системи суспільних наук, виконує характерні для цієї системи методи, зокрема соціальний, економічний та ін. Як й інші соціальні науки, вона за основу дослідження бере Людину, різні спільності людей, Суспільство, але обов'язкова у певній системі просторово-часового відліку.Уяснення ролі та місця соціальної географії в структурі суспільної вимагає вивчення й оцінки існуючих класифікацій географічних наук. Тривалий час найвдалішим і найпослідовнішим вважалось структурне вичленування системи географічних наук, здійснене академіком С. Колесником. У скороченому варіанті його подають К. Д'яконов і М. Матрусов: "У системі географічних наук виділяється чотири групи наук: 1) природничі, або фізико-географічні; 2) суспільні географічні — історія географії, топоніміка та економічна географія; 3) картографічні; 4) об'єднані географічні дисципліни — краєзнавство тощо. ".

62)Геосистеми – природні системи різних рівнів, які охоплюють взаємодіючі частини літосфери, гідросфери, біосфери і атмосфери. Компоненти геосистеми пов’язані між собою перетворенням речовин і потоками енергії, процесами гравітаційного переміщення твердого матеріалу, вологообміном, біогенною міграцією хімічних елементів. У 1963р. В.Б. Сочава запропонував називати об’єкти, які вивчаються фізичною географією, геосистемами. На його думку, геосистема – це ділянка земної поверхні, в межах якої “компоненти природи перебувають у системному зв’язку один з одним і як певна цілісність взаємодіють з наміченою сферою і людським суспільством (“Введение в учение о геосистемах”. – Новосибирск, 1978, с.292). В.Б. Сочава вважав, що геосистема – це природне утворення, яке вивчається з позиції загальної теорії систем. Поняття “геосистема” охоплює весь ієрархічний ряд природних географічних одиниць – від географічної оболонки до її елементарних структур. Геосистеми та екосистеми – це лише компоненти середовища існування людини, яке є складним еколого-соціально-економічним утворенням. Він наголошував на тому, що екологічні зв’язки швидше слід аналізувати не в рамках геосистем чи екосистем, а на фоні “домініонів ноосфери”, в яких проявляються еколого-географічні фактори при домінуванні соціальних. Такими домініонами ноосфери є соціоекосистеми та їхні складові частини – геоекосистеми.Геоекосистема – це керована чи контрольована людьми територіальна система, що є більш-менш однорідною ділянкою оболонки Землі з однотипними фізико-географічними умовами, певною сукупністю організмів, характерним для неї речовинно-енергетичним обміном та (існуючим не потенційним) видом господарського використання. Отже, кожна геоекосистема – це окрема природна геосистема з накладеним на неї певним видом господарського використання території (до яких належить також і заповідний режим). Проте на відміну від геосистем, які як природні системи є об’єктом вивчення фізичної географії і відзначаються поліцентричністю, геоекосистеми – моноцентричні: в них навколишнє середовище розглядається з точки зору людського суспільства, тому їх можна оптимізувати. Нагадаємо, що екосистеми також моноцентричні, але центральним їх суб’єктом є біоценоз.Усі природні компоненти геосистеми (рельєф, гірські породи, приземний шар атмосфери, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ) перебувають у постійному взаємозв’язку і розвитку. Наукою доведено, що з розвитком на Землі живих організмів між природними тілами (живою, неживою природою) встановився тісний генетичний зв’язок, який визначає цілісний характер земної поверхніЗавдяки обміну речовин і енергії геосистема піддається зміні в часі, тобто вона розвивається.

69)Поряд з поняттям «територіальний комплекс» у географічній науці вживається поняття «геосистема». Воно було уведено до наукового обігу російським вченим В.Б.Сочавою. Часто до соціально-економічних об'єктів застосовується поняття «територіальна система». В економічній і соціальній географії традиційно широко вживається термін «територіальні комплекси».Багато дослідників вважають, шо система має виший рівень взаємозумовленості внутрішніх зв'язків. На відміну від комплексу система складається з елементів, вилучення навіть одного з яких призводить до неможливості її подальшого функціонування. Комплекс, навпаки, залишається комплексом у випадку часткової зміни складу елементів. При цьому можливе лише погіршення показників ефективності його функціонування. Один з основоположників загальної теорії систем Л. Берталанфі визначив систему як комплекс взаємодіючих елементів. Rомплекс також є системним об'єктом, до нього можна застосовувати методи й підходи загальної теорії систем.Територіальні комплекси дуже різноманітні. Їх розрізняють за видами територіальної спільності, комплексності, ступенем континуальності та іншими вихідними категоріями територіального комплексотворення. Якщо в основу типології покласти тільки особливості формування комплексів, виходячи з природних, суспільних закономірностей і закономірностей взаємодії суспільства і природи, то можна виділити п'ять їх великих груп: 1) природні; 2) природно-антропогенні. Це природні, що видозмінені діяльністю людини: 3) природно-соціальні, в основі яких лежать природно-ресурсні цикли: 4) виробничі, в основу яких покладено енерго-виробничі цикли; 5) соціальні, які є сукупністю соціальних невиробничих об'єктів (об'єктів соціальної інфраструктури — освіти, культури).Геосистеми і територіальні комплекси — основні об'єкти географічних досліджень. Це дуже складні утворення, їх можна вивчати в різних аспектах, різними науками і з різною метою. Інтенсифікація функціонування комплексні великою мірою залежить піл ступеня досконалості їх структури і зовнішніх зв'язків, організації, зокрема територіальної. Саме ці проблеми належить опрацьовувати географічним наукам.

70) Територіальна організація (ТО) суспільства, за визначенням Е. Алаєва, трактується, як "сукупність функціонуючих територіальних структур (розселення населення, виробництва, природокористування), об'єднаних структурами управління з метою здійснення відновлення життя суспільства відповідно до цілей і на основі чинних у цій суспільній формації економічних законів" У широкому значенні слова поняття "територіальної організації суспільства", за тим же автором, охоплює всі питання, які стосуються територіального поділу праці, розміщення виробничих сил, регіональних відмінностей у виробничих відносинах, розселення населення, взаємовідносини суспільства і природи, а також проблеми регіональної соціально-економічної політики. У вужчому розумінні це поняття охоплює такі категорії, як адміністративно-територіальна організація держави, регіональне управління виробництвом, формування територіальних організаційно-господарських утворень, визначення територіальних об'єктів управління, соціально-економічне районування [1, с. 33]. Поява поняття "територіальної організації виробництва" (ТОВ) (чи територіальної організації продуктивних сил, господарства) пов'язана з використанням у методичному арсеналі науки системного підходу. Саме за ним акцентувалася увага на організаційному аспекті систем як певних функціональних єдностей.

Шаблій О. суть ТОВ зводить до такого:

1. У контексті динамічного процесу ТОВ розглядається як "розміщення не стільки окремих підприємств, скільки їх взаємопов'язаних територіаль- них груп у вигляді економічних центрів, вузлів, ТВК різних типів і масштабів. Це означає, що кожне підприємство виступає елементом територіальної системи, елементом певної територіальної єдності" [5, с. 166].

2. У контексті просторової структури ТОВ ― "це складна ієрархічна побудова, що охоплює різні форми просторового зосередження виробництва,просторові виробничі утворення (системи, комплекси), які мають внутрішні та зовнішні просторові зв'язки [5, с.166].

3. ТОВ – "це процес просторового функціонування виробництва, який передбачає зміну станів уже розміщеного виробництва, зміну просторових зв'язків його елементів під впливом цілей і завдань, що ставлять певним територіальним системам їхні суперсистеми. Це передбачає управління таким процесом, наявність організаційного процесу управління: програмування, прогнозування, фінансування, кредитування, обліку і т. ін."

63)Важливою ознакою структури географічних систем варто вважати напрямок зв'язків: вертикальне або горизонтальне. У першому випадку потоки речовини, енергії й інформації рухаються по градієнті сили ваги, до центра землі, або проти градієнта: потоки дощу, інфільтрація вологи в ґрунт, опадання опадів й, з іншого боку, підйом нагрітих повітряних мас, капілярний підйом розчинів у ґрунті, рух соків по посудинах рослин. У другому випадку потоки направляються поверхнею землі, морської або озерної води, геологічними нашаруваннями, коли вони близькі до горизонтального залягання. Поділ на горизонтальні й вертикальні зв'язки, відповідно на горизонтальні й вертикальні структури важливо тому, що перші можуть бути зображені на карті, плані й вивчатися географічними методами, тоді як для других картографічне зображення мало придатне. Для реальних географічних систем характерне сполучення горизонтальних і вертикальних взаємодій, так що має сенс говорити лише про перевагу тих або інших

64) (не повністю)принцип історизму/підхід до аналізу будь-яких об'єктів, явищ і процесів з позицій їхньої мінливості в часі, що включає періоди поступової еволюції і різких структурних перебудов (катастроф). У поєднанні з системним підходом полягає в аналізі будь-якого об'єкта як системи, що складається з елементів, пов'язаних внутрішньою структурою і закономірностями функціонування. Потребує вивчення змін самого процесу розвитку системи та можливостей переходу з одного стану в інший внаслідок кількісних і якісних перетворень та нестійкостей. Застосовний до будь географічним об'єктам і процесам незалежно від їх якісних характеристик та розмірів. Необхідний в приватних географічних дисциплінах і лежить в основі історичної географії. На думку видатного російського географа Я. Машбіца, регіоналізм – це факт існування в країні районів зі значними природними, господарськими, соціальними та етнокультурними розбіжностями. Але найважливішим у регіоналізмі є те, що населення того чи іншого району усвідомлює, що це – їхня батьківщина. При цьому мешканці того чи іншого району нерозривно пов’язані економічно й, насамперед, духовно та культурно, з ним (навіть якщо вихідці з цього району або їхні нащадки живуть в інших районах країни чи за її межами)Регіоналізм спрямований на практичне використання тих можливостей, які випливають із природного територіального поділу сучасних суспільств, а значить – створює умови для раціонального розподілу компетенції влади і виробничих ресурсів серед різних груп населення.

25.12.12