46. Об»єкт вивчення географії та суспільної географії

Я. Олійник та А. Степаненко наголошують: "Об'єктом дослідження соціальної географії виступає суспільство в територіальному вимірі і соціальному просторі". При цьому "потрібно розрізняти просторову організацію суспільства як інтегрованого цілого і просторову організацію його складових частин — населення, соціальної інфраструктури" регіональних соціальних систем тощо", "територіальна організація суспільного життя завжди має на собі відбиток соціальної диференціації в просторі". На думку цих вчених, соціальний простір виступає атрибутного формою існування і розвитку соціально організованого суспільства, виражає співіснування та взаємодію різних сторін і моментів соціального буття, а також характеризує протяжність, щільність та структуру суспільної форми руху матерії. Вони наголошують на необхідності врахування того, що соціальний простір — це соціально освоєна частина природного простору як середовища проживання людей, просторово-територіальний аспект життєдіяльності суспільства і предметного світу людини, характеристика соціальної структури суспільства з погляду "розміщення" соціальних груп, прошарків, "простору" (умов, можливостей) їх розвитку. Я. Олійник та А. Степаненко міркують так: "Соціальний простір відображає структуру життєдіяльності суспільства і виражається в способах розселення і типах поселення людей. Із соціальним простором тісно пов'язаний соціальний час як одна із форм існування суспільства, функціонування якого протікає в часі, невіддільне від нього. З одного боку, соціальний час є часовим простором людської діяльності, з іншого — її мірою. Він характеризує також послідовність різних видів діяльності. Соціальний час — специфічна характеристика часу, в якому існує і розвивається суспільство, соціальні спільності, індивіди. Властивості й протікання соціального часу залежать від форм життєдіяльності людей і характеризуються своїми ритмами, циклічністю, темпами протікання, а також ставленням людей до самого соціального часу".

47. Суспільно-географічні відношення і зв»язки.

Ст..57 або.

Суспільно-географічні відношення характеризують просторову (територіальну, акваторіальну та ін.) взаємодію географічних об'єктів, їх взаємини та впорядкованість, їх ієрархічну підпорядкованість. Конкретним виразом відношень є зв'язки.

Суспільно-географічні відношення і зв'язки пов'язують між собою всі господарські об'єкти й території, формують "соціально-економічну картину" географічної оболонки. Вони змінюються з розвитком людства, і навпаки - принципові зрушення в характері суспільно-географічних зв'язків спричиняють зміни в територіальній організації суспільства.

Зв'язки, що формують життєдіяльність суспільства множинні, складні, ієрархічні (багаторівневі). Вони можуть бути безпосередніми (потоки й переміщення) або опосередненими (відношення, взаємний вплив), прямими і зворотними, явними і прихованими, парними чи множинними. В географії традиційно розрізняють зв'язки матеріально-речовинні, енергетичні, інформаційні.

В географії існують триосновних класи відношень:

1) територія — об'єкт,

2) територія — територія,

3) об'єкт — об'єкт, які в цілому відобра­жають предмет науки.

Вертикальні взаємини звичайно характеризують певну ієрархічну організацію географічних об'єктів: сільради й міськради підпорядковані районним радам, а ті — обласним і т.д.

Горизонтальні (територіальні) відношення та зв'язки встановлюються між географічними об'єктами одного ієрархічного рівня (місто - село; місто - місто; підприємство - підприємство і т.д.).

До соціально-географічних належать демографічні, культурно-побутові, політичні та адміністративні зв'язки і відношення.

Економіко-географічні зв'язки поділяються на технологічні, організаційно-економічні, управлінські (виробничо-інформаційні). Суспільно-географічні зв'язки є дуже різноманітними і охоплюють потоки речовини, енергії, інформації та людей на від­повідній території. У їх формуванні основну роль відіграють три головних агенти: 1) людина або сукупність людей (суспільст­во); 2) виробництво, логічніше вся діяльність людини — вироб­нича і невиробнича; 3) природа, чи навколишнє середовище, що описується таким поняттям, як територія (акваторія).

Існують три види горизон­тальних зв'язків — виробничі, соціальні і природні, які, в свою чергу, формують міжвидові (вертикальні) — виробничо-соціальні, виробничо-природні і соціально-природні зв'язки.

Виробничі зв'язки у цілому характеризують відношення людини до природи, засобів виробництва і предме­тів праці в процесі її діяльності, забезпечують функціонування виробництва. Вони, в свою чергу, поділяються на такі типи — технологічні, відтворювальні і управлінські зв'язки.

Технологічні зв'язки об'єднують окремі елементи суспільного виробництва по лінії зміни станів, властивостей, форм чи розмі­рів сировини, матеріалу чи напівфабрикатів в процесі отримання готового продукту. До них належать також всі види централізо­ваних матеріальних поставок одного підприємства іншому (за винятком готових виробів, що стають засобами виробництва, а не предметами праці). Технологічні зв'язки, в свою чергу, по­діляються на зв'язки з комбінування і кооперування виробниц­тва. Технологічні зв'язки найповніше проявляються в циклах виробництва.

Відтворювальні зв'язки мають нетехнологічний характер, за­безпечують безперервність процесу суспільного виробництва (за­гально-виробничі, транспортно-економічні, виробничо-інфра-структурні зв'язки).

Управлінські (виробничо-інформаційні) зв'яжи спрямовані на забезпечення виконання виробничої програми, на досягнення певної виробничої мети.

Соціальні зв'язки характеризують взаємовідносини людей поза матеріальним виробництвом. Вони поділяються на такі типи: демографічні, інформаційні, культурні, політичні та адміністративні. Демографічні зв'язки характеризують всі види пе­реміщення людей, зумовлені різними сімейними обставинами. Інформаційні зв'язки — це потоки інформації невиробничого ха­рактеру (різні види кореспонденції, телеграми, телефонні роз­мови, грошові перекази, посилки тощо). Політичні зв'язки харак­теризують національні, класові та інші суспільні відношення, що спрямовані на завоювання, використання і утримання держав­ної влади. Адміністративні зв'язки спрямовані на здійснення влади, управління державними інститутами. В свою чергу, вони можуть бути внутрішньо- і міжвідомчими.

Природні зв'язки вивчає система фізико-географіч­них наук.

В суспільній географії природні зв'язки між матеріальними компонентами неживої природи і біосфери є матеріальною ос­новою виробництва і життєдіяльності людей взагалі.

Вертикальні зв'язки мають такі види: виробничо-природні, соціально-виробничі та соціально-природні.

Виробничо-природні зв'язки характеризують зв'язки між виробництвом і природою, вони представлені таки­ми типами: ресурсними, що характеризують потоки речовини і енергії від природи до виробництва; виробничо-екологічними, що йдуть від виробництва до природи і впливають на охорону на­вколишнього середовища.

Соціально-виробничі зв'язки реалізують як соціальні, так і виробничі потреби людей, вони представлені та­кими типами: трудовими, культурно-побутовими, соціально-інфраструктурними і розподільчими. Трудові зв'язки характери­зують регулярні переміщення людей, викликані територіальним розривом між місцем проживання і місцем прикладання праці. Культурно-побутові зв'язки здійснюються між місцем проживан­ня людей і місцем отримання різноманітних культурно-побуто­вих послуг. Соціально-інфраструктурні зв'язки — це сукупність зв'язків з обслуговування людей. Розподільчі (реалізаційні) зв'яз­ки характеризують потоки кінцевих споживчих продуктів від сус­пільного виробництва до населення (споживачів).

Соціально-природні зв'язки характеризують роль природи у задоволенні позавиробничих потреб населення. Найважливішим їх типом є рекреаційні, що характеризують пере­міщення людей від місця проживання до місця відпочинку. До цього виду ще відносяться соціально-екологічні, що характеризу­ють весь потік речовини та енергії від людей до природи, а також біологічні, що мають зворотний напрям цих потоків; останні вив­чаються біологією.

48. Суть і значення СГПоложення, його класифікація

Ст.. 68.

4 9. Суть і значення категорії географічний поділ праці. Умови і фактори розвитку.

74..75

50. Суть категорії РПС, її трактування як суспільно-географ. відношення.

51. Закономірності і принципи РПС.

Закономірності розміщення продуктивних сил.

Поняття простір і територія не є тотожними. Територія – це поверхня

суходолу, яка характеризується двомірністю, а поняття простору пов’язане

з поняттям часу. Простір має такі властивості: протяжність, єдність

перервності і безперервності. Якщо є зв’язок виробництва з територією,

то це буде елементом географічного простору. Географічний простір – це

сукупність відносин між географічними об’єктами, які розташовані на

конкретній території і розвиваються в часі.

Економіко-географічний простір формується господарськими об’єктами і

їхніми зв’язками на конкретній території. Підприємство впливає на

навколишню територію в трьох напрямах: виробництво, населення, природа.

Формується три ареали впливу: виробничий, соціальний, економічний. Вони

разом створюють економіко-географічне поле підприємства. Якщо

розглядається не територія, а організаційно-господарські зв’язки,

виявлені через систему управління, то вживається термін “економічний

простір”.

РПС є наслідком впливу об’єктивних законів і закономірностей та

суб’єктивної волі людини.

Закон – це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між

явищами у природі і суспільстві.

Закономірність – це об’єктивно дійсний, повторюваний зв’язок явищ

природи з громадським життям.

Закони і закономірності не залежать від волі людей.

Закономірності РПС виявляються у відношенні між виробничою діяльністю

людей і територією, на якій вони діють.

Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної

організації території, згідно закономірностей розміщення називаються

принципами розміщення продуктивних сил, або принципами регіональної

соціально-економічної політики.

Існують наступні закономірності:

- ефективне розміщення продуктивних сил;

- територіальний поділ праці;

- економічна цілісность регіону;

- регіональна інтеграція господарства;

- територіальна комплексність продуктивних сил;

- територіальна концентрація продуктивних сил;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- соціальна спрямованість;

- усталеність розвитку;

- національна безпека;

- планомірність;

- керованість;

- комплексність;

- конкурентоспроможність;

- ефективність господарства економічних районів.

2. Принципи розміщення продуктивних сил.

До принципів РПС відносяться свідома економічна політика, направлена на

здійснення пізнаних закономірностей. Найважливіші принципи:

- принцип раціонального розміщення виробництва;

- принцип оптимальності розміщення виробництва;

- принцип збалансованості і пропорційності;

- принцип комплексного розміщення виробництва;

- принцип розміщення підприємств, згідно з раціональними формами

суспільної організації виробництва;

- принцип урахування міжнародного територіального поділу праці;

- принцип збереження економічної рівноваги;

принцип збереження економічної рівноваги;

- принцип обмеженого централізму.