1.Суспільна географія - це наука про загальні та специфічні закони та закономірності територіальної організації суспільства, механізми дії та форми прояву їх у територіальних суспільних системах, що функціонують у просторово-часовому географічному просторі. Предметом дослідження супільної географіїї є просторова організація суспільства. Вона вивчає особливості й закономірності просторової організації суспільства та окремих цивілізацій (господарство, населення, інфраструктура, природні ресурси тощо).
Для суспільної географії предметом дослідження є також географічні проблеми просторової організації суспільства, територіальні (просторові) суспільні системи. Вона вивчає територіальний поділ праці, розміщення продуктивних сил, регіональну політику; територіальну організацію виробництва, геополітику й геостратегію країн і регіонів світу, просторові соціально-економічні пропорції, територіально-виробничі зв'язки, територіальну економічну й соціальну політику, територіально-виробничі комплекси й територіальні соціально-економічні структури, транспортні та інфраструктури! мережі й системи, а також мережі й системи розселення, соціально-економічні райони.
2. Вчення про СГК в сучасній суспільній географії набуло широкого поширення і значна кількість вітчизняних географів розглядає СГК як базовий об’єкт дослідження суспільної географії. (Пістун, Іщук, Паламарчуки). Концептуальним дослідженнями СГК займався і М.Д. Пістун, який стверджує, що СГК формуються внаслідок діяльності людини, яка має великі територіальні відмінності і залежить від способу виробництва матеріальних благ і рівня розвитку науково-технологічного процесу.Таким чином Пістун наводить таке визначення СГК – це виокремлена на основі суспільно-географічних зв’язків територіальна та комплексно-пропорційна структура матеріально-речовинних і духовних компонентів діяльності людини. Щодо компонентної структури, то вчений виокремлює такі складові СГК: територія і матеріальна база (ПРП, площа, протяжність, конфігурація, положення, тощо); населення і характер його розселення; матеріальне виробництво; невиробнича сфера; інфраструктура (виробнича та соціальна). Цілісність та взаємодія компонентів СГК забезпечується зв’язками. І на думку Пістуна, попри те, що багато вчених приділяє основну увагу горизонтальним зв’язкам (на основі чого розвинулися вчення про ТВК), з пізнавальної та конструктивної точок зору більш важливими є вертикальні суспільно-географічні зв’язки (між компонентні) в кожному пункті освоєної земної поверхні. Відповідно об’єкт дослідження суспільної географії ускладнюється спеціальними дослідженнями політичної, культурної, військової і т.п. сфер.
3. Суспільство являє собою органічну цілісність або систему з певними якісними ознаками, які виділяють його з навколишнього середовища. У той же час між суспільством і природою існують нерозривні зв’язки. Це, по-перше, генетичні зв’язки, тобто зв’язки по походженню, тому що виникнення суспільства відбувалося на природній основі як подальше вдосконалювання високорозвинених живих істот (приматів) і як продовження еволюції живої природи. По-друге, це структурні зв’язки, тому що суспільство може існувати тільки в певних природних умовах, воно включено в різні природні системи (Галактику, Сонячну систему, біосферу, біогеоценози й т.п.) і займає в них певне місце. Нарешті, по-третє це функціональні зв’язки, які реалізуються в процесі взаємодії суспільства й природи. Ця взаємодія містить у собі обмін речовиною, енергією й інформацією. У процесі взаємодії суспільство й природа постійно впливають один на одного. Алеступінь того взаємовпливу не є незмінним. У процесі історичного розвитку в результаті роз-ширення знань і вдосконалення способів і засобів людської діяльності вплив суспільства наприроду ставав у усе більше вагомим і помітним. Цей вплив має свої особливості. Насамперед він, як правило, здійснюється з метою поліпшення умов людського життя й задоволення різних потреб. Крім того він може здійснюватися не тільки стихійно, але й свідомо, планомірно. Головним способом свідомого, цілеспрямованого впливу суспільства на природу з ме тою задоволення його потреб є трудова, виробнича діяльність. Але вищим проявом природотворчої діяльності, що, на думку видатно-го вченого В.І.Вернадського (1863-1945), по своїй силі й значенню в наш час прирівнюєтьсядо геологічних процесів, можна вважати створення розумно й доцільно впорядкованого се-редовища людського існування – ноосфери. Однак не тільки суспільство постійно впливало на природу, але й сама природа роби-ла й впливає на суспільство й громадське життя. І в обох випадках цей вплив мав не тількипозитивне, але й негативне значення як для природи, так і для суспільства, що також свід-чить про їхній нерозривний зв’язок.
4.
5. М.М.Баранский запропонував таке стисле визначення "під географічним поділом праці ми розуміємо просторову форму громадського поділу праці".територіальний поділ праці відбиває суспільні відносини покупців, безліч, як про це свідчать матеріали, сильно змінюється зі зміною громадських відносин, є знаряддям і результатом гострої соціальної боротьби.
Види територіального поділу праці 1. Генеральне (загальне) розподіл праці, що виникає та практично здійснюється між економічно цілісними територіями (країнами й економічними районами). 2. Поділ праці між окремими центрами (промисловими вузлами, великими містами), коли можна буде не брати до уваги розподіл праці територій, розташованих з-поміж них, й інші центри виділяються з цілісної "тканини" економічних районів.
3. Поділ праці, що у тому чи іншому просторовому "полі" навколо економічного центру (міста, комбінату, великого складального машинобудівного заводу4.Постадийное розподіл праці, у якому територіально роз'єднані й у різних пунктах чи місцевостях стадії тієї чи іншої єдиного виробничого процесу (вилов риби > первинна обробка риби > консервування риби; заготівля деревини > лісопильне виробництво > деревообробка > меблева промисловість).5.Фазовое територіальний поділ праці, що полягає у цьому, що одне й та продукція (наприклад, фрукти) вступає у центри надходження у протягом року із різних місць. 6. Епізодична розподіл праці, коли країни вирішили обмінятися певними товарами із якихось політичним чи економічних міркувань, хоча й відповідає традиціям, потребі - і т.д.Ці шість видів територіального поділу праці Андрійовича не виключають одне одного, можуть одночасно накладатися друг на друга.
3. Масштаби територіального поділу праці
1. Всесвітнє розподіл праці, що охоплює (у тому чи іншою мірою) усі держави світу. Нині всесвітнє розподіл праці сильно ускладнене існуванням антагоністичних політичні й економічні спілок. Йому заважають найбільші капіталістичні монополії, котрі поділили між собою сфери впливу світовому ринку.
2. Міжнародне розподіл праці у межах тієї чи іншої об'єднання держав. Розвивається міжнародне соціалістичне розподіл праці країн - членів РЕВ.
3.Межрайонное розподіл праці, яке регулярно і, зазвичай, протягом багато часу здійснюється між економічними районами країни є основою її господарського розвитку, як цілого. 4.Внутрирайонное розподіл праці, тобто територіальний поділ праці всередині економічного району країни, яке складається між входять до складу району республіками (краями, областями), якщо йдеться про економічні районах СРСР, чи іншимиадминистративно-политическими територіальними підрозділами (воєводствами - у Польщі т.д.), згрупованими на економічні райони.5.Внутриобластное розподіл праці (розподіл праці всередині адміністративно-політичних підрозділів країни - областей, країв, республік, штатів, воєводств тощо.), тобто територіальний поділ праці між спеціалізованими частинами області, між її центром (чи основними центрами) й іншою її господарським освоєної і залученої в розподіл праці територією.6. Локальне розподіл праці, тобто територіальний поділ праці всередині частини області, між містом та її пригородами, між кількома містами, місцевостями тощо.
6. Теоретична географія - наукова дисципліна, вивчаюче в узагальненому, головним чином, в абстрактному, формалізованому аспекті геосистеми (та їх структури), географічний простір, географічне поле будь-яких географічних об'єктів (природних, суспільних, природно-суспільних) різного ієрархічного рівня в їх динаміці і нерозривному зв'язку, а також шляхи моделювання геосистем, основні види моделей та їх характеристики. ТГ досліджує понятійно-термінологічний апарат географії і логічні підстави застосування загальнонаукової методології (системного підходу, математичних методів, теорії інформації та ін) в географічних науках. За змістом вона вже теорії географії (метагеографіі).
ТГ, будучи найбільш абстрактної дисципліною, виконує такі функції: 1) узагальнює та синтезує результати всіх приватних дисциплін в системі географії; 2) створює нові поняття і поглиблює зміст вже існуючих загальногеографічних понять, закономірностей, концепцій; 3) постачає ідеями, моделями приватні географічні науки , 4) впливає на зміну структури і визначає основні напрями розвитку географії в цілому; 5) вносить істотний внесок у вирішення питань оптимізації взаємодії природи і суспільства, вдосконалення природокористування; 6) розробляє теоретичні основи прогнозування геосистем.
Суспільна географія - це наука про загальні та специфічні закони та закономірності територіальної організації суспільства, механізми дії та форми прояву їх у територіальних суспільних системах, що функціонують у просторово-часовому географічному просторі. Предметом дослідження супільної географіїї є просторова організація суспільства. Вона вивчає особливості й закономірності просторової організації суспільства та окремих цивілізацій (господарство, населення, інфраструктура, природні ресурси тощо).Для суспільної географії предметом дослідження є також географічні проблеми просторової організації суспільства, територіальні (просторові) суспільні системи. Вона вивчає територіальний поділ праці, розміщення продуктивних сил, регіональну політику; територіальну організацію виробництва, геополітику й геостратегію країн і регіонів світу, просторові соціально-економічні пропорції, територіально-виробничі зв'язки, територіальну економічну й соціальну політику, територіально-виробничі комплекси й територіальні соціально-економічні структури, транспортні та інфраструктури! мережі й системи, а також мережі й системи розселення, соціально-економічні райони.
7. Еконо́міко-географі́чне поло́ження (ЕГП) — один із видів загального географічного положення — це положення певного економіко-географічного об'єкта щодо інших об'єктів, які мають для нього господарське значення (транспортних шляхів, державних кордонів, населених пунктів, джерел сировини та енергії).
Категорія ЕГП була запропонована у 20-х роках І. Г. Алкіним, а пізніше детально розроблена М. М. Баранським і введена в науку як самостійне поняття. В ширшій розробці й обрґрунтуванні цього питання брали участь І. М. Маєргойзом, Є. Лейзеровичем та іншими.
М. М. Баранський під ЕГП розумів відношення даної території (об'єкта) до суспільно-історичних ознак інших об'єктів чи територій. Він вважав, що ЕГП має величезне методологічне значення. Місце, яке займає будь-який ареал — чи то країна, район, місто тощо — в системі поділу праці значною мірою визначається економіко-географічним положенням. На думку О. Топчієва, сучасні підходи до визначення ЕГП цілком зберігають ідею М. М. Баранського про просторові відношення як визначальну для даного поняття ознаку; економіко-географічне положення є просторове відношення (точніше, сукупність просторових відношень) даного економічного об'єкта до інших, взаємодія з якими для нього істотна вже тепер чи буде істотною у майбутньому. Велике значення мають розробки положення теорії і методів ЕГП в працях І. Маєргойза. На його думку економіко-географічне положення — складна, генетично-взаємопов'язана сукупність територіальних відносин, які важливі сьогодні і можуть бути важливими для економічного розвитку об'єкта і для формування таких об'єктів як країни, райони, для їхніх територіальних структур. Ю. Г. Саушкін вказував, що ЕГП — це складне поняття, яке спрямоване значною мірою на аналіз можливих (потенційних) економічних та інших зв'язків, на розкриття потенціалу даного об'єкта щодо його можливих нових функцій на основі перспективних зв'язків з іншими об'єктам. М. М. Голубчик вважає, що ЕГП — це складна система, в яку входить ряд взаємопов'язаних компонентів.
Оригінальний підхід до характеристики ЕГП розроблений у працях О. М. Паламарчука. Він окрім територіальних відношень, застосовує відношення композиційні (центральність, периферійність, глибинність), а також відношення суміжності, сусідства з іншими об'єктами. Відношення взаєморозташування складають основу для поділу економіко-географічне розташування міста на: мікроположення (в адміністративному районі, області), мезоположення (в економічному районі),макроположення (в країні).
Відношення взаєморозташування складають основу для поділу економіко-географічне розташування країни:регіональне,континентальне,міжконтинентальне,світове.
За компонентними відношеннями Паламарчук поділяє економіко-географічне розташування на:виробниче,демографічне,природно-ресурсне,рекреаційне,транспортне.
8. Під територіальною організацією суспільства розуміється сполучення, сукупність взаємопов'язаних і функціонуючих територіальних систем, поєднуваних системою управління для відтворення у відповідності з цілями розвитку та на основі діючих економічних законів.Територіальна організація суспільства охоплює територіальний поділ праці, розміщення продуктивних сил, регіональні відмінності у виробничих відносинах і розселенні, взаємодія суспільства і природи та проблеми регіональної соціально-економічної політики. Вона включає також такі категорії, як політична та адміністративно-територіальна організація держави, територіальне управління, формування територіально-виробничих комплексів, економічне районування. Територіальна організація суспільства є складною системою, складовими якої є взаємодія між галузями, а також між територіями (галузева і територіальна структури). Галузева або компонентна структури відображає зв'язки і пропорції між великими групами галузей.
9. суспільно-географічне районування - це метод систематизації інформації про територіальну організацію продуктивних сил і територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. У той же час, згідно зі змістом цієї категорії, суспільно-географічне районування - це процес поділу країни на суспільно-географічні райони, які історично склалися в процесі розвитку соціуму, розміщення продуктивних сил, господарського освоєння території.
Суспільно-географічне районування країни - відділення, відділення на її території самостійних регіонів, які представляють суспільно-географічні райони.
Принципи:• характер виробничих відносин, способів виробництва;• геополітичне положення;• територіальний поділ праці і спеціалізацію господарської діяльності;• природні умови та ресурси;• населення з його трудовими навичками, комунікаційними, етнічними, національними особливостями, відмінностями в способі життя;• характер виробничо-технологічної взаємопов'язаності, інтегрованості виробництва;• систему розселення і територіальної організації виробничої та соціальної інфраструктури.
10. Географічна оболонка – цілісна і безперервна оболонка Землі, що утворилась внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер – літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. загальна потужність географічної оболонки складає біля 30 км. До складу географічної оболонки входять повністю гідросфера і біосфера, більша частина атмосфери й частина літосфери. Географічна оболонка становить складну динамічну систему, для якої характерні наявність речовин у трьох агрегатних станах — твердому, рідкому й газоподібному, окисне середовище і жива речовина, складна міграція речовини за участю вод, кисню та живих організмів, концентрація сонячної енергії та багатство різноманітних видів вільної енергії. Між оболонками Землі відбувається складна взаємодія, безперервний обмін речовиною та енергією. Так, в атмосферу надходить вода в результаті її випаровування з поверхні океану та суходолу, тверді часточки, що підіймаються вітром з поверхні суходолу або надходять в атмосферу під час виверження вулканів. Повітря і вода проникають у верхню частину літосфери. Різноманітні тверді частки постійно відносяться у водойми, туди ж надходять й гази з атмосфери. Від поверхні Землі нагріваються верхні оболонки атмосфери.
Географічна оболонка охоплює всю планету, тому її вважають планетарним комплексом. Саме тут тісно стикаються, взаємопроникають усі оболонки і фокусується життя. У географічній оболонці живе людське суспільство. Їй властивий ряд специфічних особливостей. Вона відзначається великим різноманіттям складу і видів енергії. Географічна оболонка неоднорідна не лише у вертикальному, а й у горизонтальному напрямах. Вона диференціюється на окремі природні комплекси — відносно однорідні частини поверхні Землі. Диференціація її на природні комплекси зумовлена нерівномірним надходженням тепла на різні її частини і неоднорідністю земної поверхні. Географічна оболонка територіально та за об’ємом співпадає з біосферою. Однак єдиної точки зору відносно співвідношення біосфери та географічної оболонки немає. Одні вчені вважають, що поняття «біосфера» дуже близьке або навіть тотожне поняттю «географічна оболонка», що ці терміни по суті синоніми. Інші дослідники роздивляються біосферу як визначену стадію розвитку географічної оболонки (в її розвитку виділяють три етапи: добіогенний, біогенний та сучасний – антропогенний). Біосфера, за цією точкою зору, відповідає біогенному етапу розвитку географічної оболонки. На думку третіх, терміни «географічна оболонка» та «біосфера» не тотожні, так як в понятті «біосфера» увага акцентується на активній ролі живої речовини у розвитку цієї оболонки. В цілому, географічна оболонка – найбільш важко побудована частина нашої планети, особливо на контакті сфер: атмосфери і літосфери (поверхні суходолу), атмосфери і гідросфери (поверхня Світового океану), гідросфери і літосфери (дно океану). Вверх та вниз від цих поверхонь будова географічної оболонки стає більш простою.
11.
12.
13. Оцінка факторів розміщення продуктивних сил
Факторами розміщення продуктивних сил називають всю сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. При зміні складу факторів повинні змінитися і місця розміщення об’єктів. Розрізняють такі групи факторів: природні – кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і використання, кліматичні, гідрогеологічні, орографічні умови та ін.; екологічні – природоохоронні і конструктивні заходи з метою бережливого використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення; технічні – досягнутий і можливий рівень техніки і технології; соціально-демографічні – забезпеченість виробництва трудовими ресурсами, стан демографічної і соціальної інфраструктури; економічні – вартість капіталовкладень, термін будівництва, ефективність виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін. Орієнтована оцінка кожного з факторів дається на основі глибокого вивчення особливостей економіки кожної галузі зокрема. Так, в разі оцінки факторів розміщення важкого машинобудування вирішальне значення має близькість підприємств до металургійних баз і районів збуту. До металургійних баз тяжіють підприємства, що виробляють металургійне, гірничошахтне і підйомно-транспортне устаткування; до районів споживання– заводи групи сільськогосподарського машинобудування. Однак для більшості галузей машинобудування основне значення мають два фактори: трудомісткість і орієнтація на трудові ресурси та можливість кооперування виробництва. Оцінюючи фактори розміщення, аналізується структура затрат на виробництво, співвідношення матеріальних та інших затрат, трудомісткість і фондомісткість у різних галузях. Безпосередній вплив на вибір варіантів розміщення виробництва має співвідношення основних техніко-економічних показників виробництва – його трудо-, матеріало-, і капіталомісткості, енерго- та ресурсомісткості з обов’язковим врахуванням споживного фактора.
14. Значення системного підходу до вивчення теорії суспільної географії.
Системний підхід – логічний механізм. Який охоплює сукупність існуючих методів і прийомів, що використовується для досягнення певної мети. Точніше це спосіб упорядкування і найповнішого використання знань, суджень та інтуїції спеціалістів у процесі вивчення проблеми і прийняття рішень. Одночасно він не вирішує конкретних наукових завдань це лише вчення про процес отримання нових наукових знань. Головна теоретико-методологічна функція системного підходу- це створення взіємоповязаної системи понять і методів дослідження. Він передбачає цілісний підхід до об’єктів і предметів дослідження їх прогнозування планування і конструювання. Системний підхід складається з аналізу та синтезу. Отже системний підхід – це шлях поділу складних об’єктів і явищ дійсності на підсистеми і наступне їх обєднання, тобто синтез.
ЗА л. Берталанфі, М. В.Садовським, В.С. Тюхтіним, О.В. Ламіним, С.Л. Оптнером та іншими науковцями система-це множина компонентів з відношенням і зв’язками міжними, які утворюють певну цілісність. Кожна система має такі ознаки: множину первинних компонентів, що мають певні властивості; зв’язки між цими компонентами із заданими властивостями;інтегральні властивості й функції множини.
В теоретико-пізнавальному і методологічному аспектах система розглядається відповідно як спосіб мислення і як сукупність методів пізнання і перетворення дійсності. Отже, системний підхід є певною дисципліною мислення і практичної діяльності, яка встановлює порядок вирішення проблеми за допомого системних понять. Кожна система, її функція визначається метою дослідження. Для досягнення цієї мети створюється схема системи.