2. Система екологічного права.

Під системою екологічного права як галузі права розуміють його внутрішню структуру, основними складовими елементами якої є підгалузі, правові інститути та норми права. Вони в свою чергу об’єднані в Загальну, Особливу та Спеціальну частини.

Загальна частина екологічного права охоплює інститути, що містять найбільш важливі положення.

У Загальну частину входять такі інститути:

- право власності на природі ресурси;

- право природокористування;

- екологічні прав та обов’язки громадян;

- правові механізми управління в галузі охорони довкілля;

- екологічна експертиза;

- правове забезпечення екологічної безпеки;

- юридична відповідальність в галузі охорони довкілля.

Особлива частина містить норми, які регулюють окремі види екологічних відносин.

В особливу частину входять такі підгалузі та інститути:

- земельне право;

- надрове право;

- водне право;

- лісове право;

- фауністичне право;

- правова охорона атмосферного повітря;

- правовий режим екологічної мережі України;

- правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій.

Спеціальна частина охоплює норми, що регулюють міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля.

У системі права України екологічне право взаємодіє з такими галузями права як конституційне, адміністративне, цивільне, земельне право.

3. Основні принципи і завдання екологічного права.

Екологічне право як система ґрунтується і реалізується на основі вироблених теорією і практикою принципів. Вони є науковою основою досягнення цілей правового регулювання в екологічній сфері.

Принципи екологічного права – це основні, вихідні положення, засади, на яких базується правове регулювання екологічних відносин.

Згідно ст.3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», виділяють наступні принципи:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

• гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей;

• екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлювальних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

• збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;

• науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства;

• обов’язковість екологічної експертизи;

• гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища;

• безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

• стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів;

• вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Незважаючи на те, що до принципів екологічного права пристосовуються загальні положення принципів права взагалі, еколого-правові принципи мають свої особливості, притаманні лише їм.

Важливою особливістю є те, що вони відображають сутність природних явищ, які розвиваються за своїми законами. Якщо екологічне право адекватно відображає сутність екологічних факторів, його можна розглядати як ефективне. Ігнорування або недооцінка цього фактора призводить до викривлень в екологічному праві.

Своєрідною особливістю є й те, що більшість еколого-правових принципів спрямована на забезпечення екологічної безпеки в державі з метою створення безпечного середовища для життя і здоров’я людей. У ст.16 Конституції України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави.