2. Поняття міжнародного права навколишнього середовища. Основні напрямки реалізації.

Міжнародне право навколишнього середовища – це система принципів і норм міжнародного права, що регулюють відносини між його суб’єктами в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Міжнародне право навколишнього середовища – нова й одна з найбільш динамічних галузей (підгалузей) міжнародного права. Проте міжнародне право навколишнього середовища має і свою специфіку, зумовлену насамперед предметом правового регулювання.

Міжнародне право навколишнього середовища є галуззю міжнародного права, сукупністю міжнародних принципів і норм, якими регулюються суспільні відносини між його суб'єктами щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

З цього визначення випливає, що предметом міжнародного права навколишнього середовища є екологічні відносини, що складаються між відповідними суб'єктами у сфері їх взаємодії з навколишнім середовищем та його елементами.

Аналіз правової практики і літератури показує, що, отримуючи все більшу і більшу самостійність, міжнародне право навколишнього середовища, в основному, розвивається в таких напрямках:

• запобігання, обмеження і ліквідація негативних наслідків впливу на навколишнє середовище;

• забезпечення раціонального використання природних ресурсів;

• охорона унікальних природних історичних та інших об'єктів, життєво важливих для людини;

• міжнародно-правове забезпечення міжнародного наукового співробітництва.

Беручи до уваги ту величезну небезпеку, що нависла над людством у результаті прогресуючого забруднення навколишнього середовища, можна стверджувати, що проблема міжнародно-правової охорони навколишнього середовища в наш час переростає у загальнолюдську проблему міжнародної безпеки. Це обумовлюється тим, що, як стверджують вчені, "інтенсивне використання природних ресурсів, що все більш виснажуються, забруднення біосфери можуть поставити людство на грань екологічної катастрофи, відвернення якої можна порівняти за важливістю з проблемою відвернення термоядерної війни".

Існують наступні групи об'єктів міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища:

I. Все планетарне середовище (екосистема) Землі:

— Світовий океан і його природні ресурси;

— атмосферне повітря;

— навколоземний космічний простір;

— окремі представники тваринного і рослинного світу;

— унікальні природні комплекси;

— частина прісноводних ресурсів, генетичний фонд Землі (чорнозем).

II. Національні природні ресурси, що знаходяться під юрисдикцією держави. У визначенні їхнього правового статусу основну роль грають норми внутрішнього права. Нарівні з цим у окремих об'єктах збільшується число міжнародних договорів, що стосуються їхньої охорони.

Ш. Міжнародні природні ресурси, що знаходяться за межами дії національної юрисдикції або які у процесі свого розвитку (природного циклу) виявляються на території інших держав. Правовий режим охорони і використання цих ресурсів визначається нормами міжнародного права.

Ресурси діляться на дві групи:

1. Універсальні, які знаходяться в спільному користуванні всіх держав (наприклад, відкрите море, космічний простір, Антарктика, морське дно за межами національної юрисдикції).

2. Багатонаціональні (що розділяються), котрі належать двом або більше країнам чи використовуються ними (наприклад, водні ресурси багатонаціональних рік, популяції тварин, що мігрують, прикордонні природні комплекси).

Суб'єктами міжнародного права навколишнього середовища виступають безпосередньо держави, міжурядові і неурядові організації, а у передбачених цим правом випадках – також юридичні й фізичні особи, пов'язані з міжнародною екологічною діяльністю.