Визначення хвороби.

Хвороба - це порушення життєдіяльності організму під впли­вом надзвичайних подразників навколишнього і внутрішнього середови­ща, яке характеризується зниженням можливості організму пристосовува­тися до цих впливів, незважаючи на мобілізацію своїх захисних сил.

Під час захворювання в процес підключається весь організм.

Розрізняють 4 періоди розвитку захворювання:

1. Прихований (латентний, інкубаційний ) – час від початку дії хвороботворного агенту до виникнення перших проявів хвороби.

2. Продромальний період – час між появою перших проявів до повного розвитку

хвороби. В цей період прояви хвороби нечіткі, неспецифічні, так звані загальні симптоми .

2. Період повного розвитку захворювання – проявляється специфічними ознаками

захворювання, має більш чи менш визначений термін.

2. Період розрішення хвороби або одужання.

Закінченням будь-якого захворювання може бути:

- повне одужання – зникнення всіх хворобливих явищ із відновленням всіх

нормальних функцій організму;

- неповне одужання – залишаються порушення деяких функцій організму

( залишкові явища);

- іноді після захворювання залишаються стійкі структурні зміни – патологічні стани, які можуть стати причиною інвалідності або спричинити нові захворювання.

- смерть.

За характером перебігу хвороба може мати: гостру, підгостру та хронічну форму. Гостра форма характеризується раптовим початком, швидким розвитком клінічних проявів і порівняно коротким перебігом. Гостра форма може перейти в хронічну. Підгостра форма є проміжною між гострою і хронічною.

Перебіг хронічної хвороби характеризується наступними періодами:

- ремісія (період затухання) – покращення стану хворого, зникнення або зменшення проявів хвороби на деякий час.

- рецидив (період загострення) – повторна поява ознак хвороби після більш або менш тривалого періоду їх відсутності.

- ускладнення – поява нового патологічного процесу, як наслідок основного.

Етіологія – вчення про причини і умови виникнення хвороби. Етіологічні чинники поділяються на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). До екзогенних чинників відносять:

- фізичні – охолодження, перегрівання, дія атмосферного тиску;

- хімічні –хімічні речовини, отрути, промислові і рослинні отрути;

- механічні – травми, поранення;

- біологічні – хвороботворні збудники;

- психогенні – хронічні стреси, хвилювання;

- соціальні – тяжка праця, безробіття, голодування, антисанітарія;

До ендогенних чинників відносять спадковість, внутрішні структурні та функціональні зміни в організмі.

Патогенез – вчення про механізм розвитку хвороби. Розкриває шлях ураже-ння окремих тканин, органів і систем протягом хвороби. Знаючи патогенез, можна впливати на захворювання в будь-який період. До поняття ланцюги патогенезу входять:

- шляхи проникнення хвороботворного агенту до організму (вхідні ворота) – контактний, парентеральний, ентеральний, транміссіоний;

- шляхи розповсюдження в організмі – контактний, гематогенний, лімфогенний, нейрогенний;

- відповідні реакції організму на пошкодження.

Для кожної хвороби існують характерні для неї прояви – симптоми. Симптоми бувають суб’єктивні (про які сповіщає сам хворий ) та об’єктивні (які виявляють при обстеженні хворого). Сукупність симптомів, типових для даної хвороби називають симптомокомплексом або синдромом. Визначають специфічні синдроми – характерні тільки для однієї хвороби, і неспецифічні – характерні для багатьох захворювань.

Діагноз – короткий лікарський висновок про характер і суть захворювання. Діагноз може бути:

• Попередній – попередній висновок, який потребує додаткового обсте-ження і висновків.

• Диференціальний діагноз – розгляд і обговорювання по черзі ряду за-хворювань, які можуть мати в деяких своїх проявах клінічну картину, схожу з клінічною картиною у досліджуваного хворого – постановка діагнозу шляхом виключення.

• Клінічний діагноз - підтверджений всіма методами дослідження.

• Заключний діагноз – підтверджений не тільки методами дослідження але і результатами лікування. Заключний діагноз складається:

• основний діагноз (захворювання, яке лікуємо ),

• супутній діагноз ( захворювання, які супроводжують основне, але не пов’язані з ним патогенетично );

• ускладнення - спричиненні основним захворюванням і пов’язані з ним патогенетично;

Лікування – вплив різних чинників на хворобу з метою повного одужання. Для лікування застосовують:

• природні чинники;

• хімічні речовини – ліки;

• фізичні чинники – фізіотерапія.

За ефективністю лікування поділяється на радікальне – веде до повного одужання і паліативне – для полегшення стану хворого. За місцем прикладання лікування буває:

• етіотропне –направлено на нейтралізацію або уникнення дії етіологічних чинників. Захворювання, етіологія яких не відома, не можна вилікувати повністю;

• патогенетичне – вплив на різні ланцюги патогенезу;

• симптоматичне – найменш ефективне. Вплив на окремі симптоми захворювання.

Прогноз захворювання – можливий перебіг і результат хвороби, щодо життя, здоров’я, функції, працездатності.

Прогноз захворювання може бути: хороший (сприятливий ), сумнівний, поганий (несприятливий ), дуже поганий ( безнадійний ).

Для успішного лікування захворювання необхідна точна діагностика.

Діагностика – вчення про методи обстеження хворого з метою розпізнавання захворювання.

Профілактика - це комплекс рекомендацій, спрямованих на сприятливий перебіг захворювання — видужання або досягнення стійкої ремісії. Він складається з медикаментозних засобів, дієтичних порад, ре­комендацій щодо куріння, вживання алкоголю, способу життя тощо. Це - вторинна профілактика, тобто запобігання рецидивам та повторному зах­ворюванню. Первинна профілактика - це комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню захворювання на етапі перед хвороби, тобто тоді, коли є ще лише фактори ризику захворювання.