20. Україна в період революції 1905-1907 р у Російскій імперії

Початком революційної бурі стали події 1905 р. в Петербурзі, В цей день за наказом уряду була розстріляна мирна демонстрація робітників, які разом з сім’ями йшли до Зимового Палацу з метою передати цареві петицію про свої нужди. Як наслыдок протягом квітня—серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. осіб.

Повстання на броненосці «Потьомкін» (червень 1905 p.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П. Шмідта (листопад 1905 p.), У Києві на чолі з Б. Жаданівським (листопад 1905 р.) та в інших містах свідчили про поширення революційних настроїв серед солдат та матросів.

Наслідком широкомасштабного жовтневого політичного страйку стало підписання 17 жовтня Миколою II Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту — законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення. Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки.

По-перше, він суттєво розширив межі легальної політичної та культурної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. Засновуються перші українські суспільно-політичні журнали — «Дзвін», «Українська хата», «Рідний край», «Посів», «Село» тощо. Всього протягом 1905—1907 pp. виходило 24 україномовних видання. По-друге, нового імпульсу було надано процесові масової самоорганізації суспільства, тобто утворенню партій, рад, профспілок та інших суспільних організацій.

З червня 1907 р. були опубліковані царський Маніфест про розпуск II Державної думи і новий закон про вибори до III Думи, відповідно до якого 80% населення Російської імперії позбавлялося виборчих прав. Фактично було здійснено державний переворот, який не тільки відкривав новий період — період реакції, а й підводив риску під революційними змаганнями 1905—1907 pp.: перша російська революція зазнала поразки.

Суттєве розширення внаслідок проголошення царського Маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення; активізація процесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу — думської трибуни.

21. Україна в роки Першої Світової Війни (1914-1918)

В первой мировой войне положение украинцев было особенно тягост¬ным и драматическим. На протяжении всей войны Галиция служила ареной наибольших кровопролитных боев на Восточном фронте. Ее население пе¬реносило разруху, опустошения в результате военных действий, а также жестокой политики по отношению к населению как российского командо¬вания, так и австрийского.

Украинцы вынуждены были воевать друг против друга. В россий¬ской армии было 3,5 % млн. украинских солдат, в австрийской 250 тыс. Они боролись и умирали за империи, которые игнорировали их нацио¬нальные интересы.

Царские власти закрыли все украинские культурные центры, коопера¬тивы, периодические издания. Вновь вводилось ограничение на употребле¬ние украинского языка.

Украинцы Австрии создали общую украинскую Раду во главе с авто¬ритетным парламентским деятелем К. Левицким. Рада призвала всех укра-инцев бороться за конституционную Австрию против самодержавной Рос¬сии. Был создан легион украинских сечевых стрельцов из 2,5 тыс. человек.

Часть украинских социалистов выехала из России и в Вене в 1914 г. созда¬ла партию "Союз освобождения Украины". В. Дорошенко, М. Меденеаский, М.