- •1.Українська мова серед інших мов світу. Походження української мови
- •2.Державна мова – мова професійного спрямування
- •3.Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Поняття державної, національної, регіональної та рідної мови в Україні.
- •4.Комунікативне призначення мови в професійній сфері. Поняття комунікативної професіограми
- •5. Мова і мовлення, їхні функції
- •6. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •7.Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Визначення і поняття культури мови.
- •8. Комунікативні ознаки культури мови.
- •9. Типологія мовних норм сучасної української літературної мови.
- •11.Переклад термінів
- •12. Форми і види перекладу. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською.
- •13. Словники у професійному мовленні. Типи словників.
- •14,15. Визначення мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації.
- •17. Невербальні способи спілкування та доречність їх використання.
- •18.Гендерні аспекти спілкування
- •19. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •20.Характеристика художнього стилю.
- •21. Науковий стиль та його диференціація.
- •22. Особливості вживання публіцистичного стилю в українській мові.
- •23.Побутовий стиль, його підстилі та мовні ознаки.
- •24. Особливості ораторського, конфесійного та епістолярного стилі.
- •25. Закономірності, особливості, мовні засоби і підстилі офіційно-ділового стилю.
- •26. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.
- •27.Поняття лексики та лексичного складу мови.
- •28. Стилістично нейтральна лексика та стилістично забарвлена (маркована) лексика
- •29. Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •30. Історія походження і сучасні проблеми української термінології. Явище пуризму в українському мовознавстві.
- •31. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальна класифікація термінів.
- •32. Особливості походження економічної термінології
- •33. Використання канцеляризмів, мовних штампів і кліше в сучасних офіційно-ділових текстах
- •34. Наукова комунікація як складова фахової діяльності.
- •35. Кодифікація і стандартизація термінів
- •36. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.
- •37. Особливості наукового мовлення. Поняття про науковий етикет.
- •38. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •39. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.
- •40. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •41. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті
- •42. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •43. Види, типи і форми професійного спілкування.
- •44. Основні закони спілкування.
- •46. Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування.
- •47. Поняття комунікації, типи комунікацій, перешкоди та бар’єри комунікації
- •48. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію
- •49. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення
- •50. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •52. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні і комунікативні принципи презентації.
- •53. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види бесід. Співбесіда з роботодавцем
- •54. Етикет телефонної розмови
- •55. Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •56. Збори як форма прийняття колективного рішення
- •57. Особливості проведення дискусій
- •58. Функції та види бесід.
- •59. «Мозковий штурм» і технології його проведення
- •60. Загальна класифікація документів
- •61. Національний стандарт України. Склад реквізитів документів.
- •62. Документація з кадрово-контрактних питань (типи документів).
- •63. Обліково-фінансова документація (типи документів).
- •64. Довідково-інформаційні документи (типи документів).
- •65. Етикет службового листування.
50. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доведення. Доведення - це сукупність логічних засобів обгрунтування істинності будь-якого судження за допомоги інших істинних і пов'язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези, аргументів, демонстрації (форми доведення). Теза - це судження, істинність якого потребує доведення. Переконати когось у своїй правоті означає створити у нього впевненість в істинності тези. Аргументи (докази) - це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми. Докази мають відповідати таким логічним вимогам, як істинність, підтвердження висунутої тези, очевидна істинність поза висунутою тезою. Демонстрацією (формою доведення) називається засіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини. За формою докази переділяються на прямі та непрямі. Прямим називають такий доказ, в якому безпосередньо (прямо) обфунтовують істинність тези. Непрямим називається такий доказ, в якому істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості протилежного твердження. Спростування - це логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези. Існують три засоби спростування: критика аргументів, спростування тези (пряме і непряме), виявлення неспроможності демонстрації.
Правила щодо аргументів: вони мають бути істинними і не суперечити один одному, достатньою основою для підтвердження тези, такими судженнями, істинність яких доводиться самостійно, незалежно віл тези.
Правило щодо форми обґрунтування тези: вона повинна бути висновком, що логічно випливає з аргументів за загальними правилами виводу або має бути одержаною згідно з правилами непрямого доведення.
Обговорення теоретичних і практичних проблем іноді переростає у дискусію - широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання, висловлення різних думок з приводу певного питання. Логічною основою дискусії є правильно побудований процес доведення тези та її спростування. Суб'єктами дискусії є пропонент, опонент та аудиторія. Пропонент - учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію. Опонент -особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), яка заперечує або спростовує думки пропонента, чи оцінює її. Якщо опонент не погоджується з аргументом пропонента, то останній може обрати той чи інший варіант поведінки: відмовитися від аргументу; замінити його іншим; знайти додаткові факти на користь висунутого аргументу. Аудиторія - це третій, колективний суб'єкт дискусії, оскільки як пропонент, так і опонент не тільки намагаються переконати один одного, а й схилити всіх присутніх на свою сторону. Мовленнєва стратегія - це комплекс мовленнєвих лій, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Стратегії орієнтовані на майбутні мовленнєві дії, пов'язані з прогнозуванням ситуації.
Мовленнєва тактика - конкретні мовленнєві дії під час спілкування, спрямовані на реалізацію стратегії і досягнення комунікативної мети.
