
- •1.Українська мова серед інших мов світу. Походження української мови
- •2.Державна мова – мова професійного спрямування
- •3.Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Поняття державної, національної, регіональної та рідної мови в Україні.
- •4.Комунікативне призначення мови в професійній сфері. Поняття комунікативної професіограми
- •5. Мова і мовлення, їхні функції
- •6. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •7.Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Визначення і поняття культури мови.
- •8. Комунікативні ознаки культури мови.
- •9. Типологія мовних норм сучасної української літературної мови.
- •11.Переклад термінів
- •12. Форми і види перекладу. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською.
- •13. Словники у професійному мовленні. Типи словників.
- •14,15. Визначення мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації.
- •17. Невербальні способи спілкування та доречність їх використання.
- •18.Гендерні аспекти спілкування
- •19. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •20.Характеристика художнього стилю.
- •21. Науковий стиль та його диференціація.
- •22. Особливості вживання публіцистичного стилю в українській мові.
- •23.Побутовий стиль, його підстилі та мовні ознаки.
- •24. Особливості ораторського, конфесійного та епістолярного стилі.
- •25. Закономірності, особливості, мовні засоби і підстилі офіційно-ділового стилю.
- •26. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.
- •27.Поняття лексики та лексичного складу мови.
- •28. Стилістично нейтральна лексика та стилістично забарвлена (маркована) лексика
- •29. Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •30. Історія походження і сучасні проблеми української термінології. Явище пуризму в українському мовознавстві.
- •31. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальна класифікація термінів.
- •32. Особливості походження економічної термінології
- •33. Використання канцеляризмів, мовних штампів і кліше в сучасних офіційно-ділових текстах
- •34. Наукова комунікація як складова фахової діяльності.
- •35. Кодифікація і стандартизація термінів
- •36. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.
- •37. Особливості наукового мовлення. Поняття про науковий етикет.
- •38. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •39. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.
- •40. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •41. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті
- •42. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •43. Види, типи і форми професійного спілкування.
- •44. Основні закони спілкування.
- •46. Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування.
- •47. Поняття комунікації, типи комунікацій, перешкоди та бар’єри комунікації
- •48. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію
- •49. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення
- •50. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •52. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні і комунікативні принципи презентації.
- •53. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види бесід. Співбесіда з роботодавцем
- •54. Етикет телефонної розмови
- •55. Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •56. Збори як форма прийняття колективного рішення
- •57. Особливості проведення дискусій
- •58. Функції та види бесід.
- •59. «Мозковий штурм» і технології його проведення
- •60. Загальна класифікація документів
- •61. Національний стандарт України. Склад реквізитів документів.
- •62. Документація з кадрово-контрактних питань (типи документів).
- •63. Обліково-фінансова документація (типи документів).
- •64. Довідково-інформаційні документи (типи документів).
- •65. Етикет службового листування.
37. Особливості наукового мовлення. Поняття про науковий етикет.
Науковий стиль мовлення є засобом спілкування в галузі науки і навчально-наукової діяльності. Найважливіше завдання наукового стилю мовлення: пояснити причини явищ, повідомити, описати суттєві ознаки, властивості предмета наукового пізнання. Спільними позамовними властивостями наукового стилю мовлення є: 1. Наукова тематика текстів; 2. Узагальненість, абстрактність, абстрактність викладу. 3. Логічність викладу. 4. Точність викладу. 5. Доказовість викладу. 6. Об'єктивність викладу. 7. Насиченість фактичною інформацією.
Сфера наукового спілкування відрізняється тим, що в ній переслідується мета найбільш точного, логічного, однозначного вираження думки. Найголовнішим формою мислення в галузі науки виявляється поняття, динаміка мислення виражається в судженнях і умовиводах, які слідують один за одним у строгій логічній послідовності. Думка суворо аргументована, підкреслюється логічність міркування, в тісному взаємозв'язку перебувають аналіз і синтез. Отже, наукове мислення приймає узагальнений і абстрагований характер. Фонетичні особливості наукового стилю зводяться до наступних: підпорядкованість інтонації синтаксичному строю наукової мови, стандартність інтонації, сповільненість темпу, стабільність ритмічного інтонаційного малюнка. При обміні науковою інформацією дуже важливо передати один, і тільки один сенс. Тому з точки зору лексики найкраще підійдуть односмисленние слова.
Мовний етикет має велике значення в комунікації науковців, їх поведінка і мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні — у науково-навчальному підстилі тощо. Науковець, спілкуючись із колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертань тощо), а під час спілкування зі студентами — інші. Отже, засоби вираження мовного етикету залежать від того, з ким спілкується науковець, і мають вони певні диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю). Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати мовні формули. Ці зміни будуть залежати від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування. Майже незмінними залишилися - етикетні вирази, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, напр.: Шановні колеги! - вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати.
38. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової інформації.
План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті. За допомогою плану узагальнюють і "згортають" інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту. Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації. За структурою план може були простим і складним. Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання. Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім. Тезовий план - сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.
Теза - "положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. Теза у широкому розумінні - будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ. Відповідно до мети тези бувають: вторинні; оригінальні. Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі під час читання, їх призначення - створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора. Вимоги до складання тез: формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми; викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела. Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути: - ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень); - стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції. Оформлення тезу вигляді публікації передбачає дотримання такт вимог: у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім'я автора і необхідні відомості про нього; формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в науці, положеннях, висновках дослідження; обсяг тез становить 2-3 сторінки друкованого тексту через 1,5-2 інтервали.