30. Історія походження і сучасні проблеми української термінології. Явище пуризму в українському мовознавстві.

Українська  термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе наукову увагу. Адже зараз українська мова цілком рівноправна з іншими мовами світу, до того ж є цілком придатною для творення термінів. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції розвиток української термінології був непослідовним і, часом, далеко не природнім.

      До  середини 19 ст. Першим у Київській  Русі текстом, пов'язаним з термінологією, був перекладений у Болгарії «Ізборник  Святослава» (1073), де є пояснення  незрозумілих слів святого Письма і  статей Георгія Херобоска «О образЂх», що докладно тлумачить церковнослов’янські назви, головним чином кальки з грецької. «Руська Правда» і грамоти відбивають своєрідну і високорозвинену юридичну, а літописи також військову термінологію.

     Українське  національне відродження та розвиток науки і техніки в 19 — 20 ст. викликали потребу створення української термінології, брак якої був спричинений колоніальним становищем України, рядом заборон українського слова і зокрема тим, що інженерно-технічні навчальні заклади були рос. -, поль. - або нім.-мовними. Термінологічна  праця відновилася, коли у квітні 1957 Президія АН УРСР створила Комісію  для складання термінологічних словників.

      З часів незалежності, українська термінологія почала розвиватися активно з  цілого ряду передусім політичних причин. Але актуалізувалися і власне мовні проблеми термінології.  Сучасні проблеми української термінології 

   Сучасна українська термінологія практично не відрізняється від зафіксованої у радянських і теперішніх академічних словниках.

   На початку 90-х років минулого століття ніхто не сумнівався, що для утвердження державності треба відроджувати українську мову в усіх сферах суспільного життя. Саме тому, так важливо зайнятися доцільним переглядом термінологічного фонду української мови, випрацювати закони запозичень, відсіяти кальковані слова й загалом зайнятися стандартизацією.

Загалом, серед проблем української термінології можемо виділити такі пункти:

1) Проблема спадщини. Тобто чи варто повертати набуток минулих років, чи виходити з реального вживання тих чи інших термінів. Які терміни є застарілими, які менш вдалими ніж наступні.   2) Проблема запозичень. Чи доцільно запозичувати терміни з інших мов, чи маємо ми завжди шукати їм питомі відповідники. Запозичення на пряму чи з посередництвом інших мов.

3) Проблема перекладу термінів. Важливо, щоб переклад не перетворювався на сліпу кальку.

4) Словотворча проблема. Питання використовування власне українських словотвірних засобів, шукання ідеальних найлаконічніших форм.

5) Правописна проблема. Багато термінів запозичувалися в різні часи і тому опрацьовувались згідно різних правописних систем.

6) Проблема транслітерації.

7) Проблема синонімії. Ще Іван Огієнко: «краще мати хоч не зовсім досконалу термінологію, але одну, ніж гарних, але багато.» 

8) І наостанок проблема культури наукової мови. 

ПУРИЗМ — крайній вияв турботи про чистоту літературної мови, культуру мови, орієнтація на встановлення суворих правил дотримання літ. норм, оберігання мови від впливу іншомов. запозичень, очищення її від неліт. явищ. Пурист. тенденції розвиваються тоді, коли нац. мова зазнає значних зрушень під впливом сусп. чинників (війни, революції, активізація дем. рухів). Пурист. тенденції особливо виявилися в ост. третині 19 ст., у 20-і pp. 20 ст., зокрема у зв’язку із створенням нац. термінології у різних галузях науки. Розрізняють крайніх і поміркованих пуристів. Різниця між крайніми і поміркованими пуристами полягала в різних тенденціях поповнення термінологічних словників. Якщо помірковані пуристи сприймали запозичення, зокрема, терміни з лат., грец. коренями як закономірне явище розвитку наук. стилю, то крайні пуристи пропонували замінити запозичені терміни питомими укр. словами.