6) Особливості скіфської культури, її вплив на культуру давніх словян

Скіфи або скити—група племен, які жили у VII — III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто теперішньої України, та Середньої Азії, а згодом, до ІІІ ст.до н. е., в Криму і називали себе «сколотами». За найбільш розповсюдженою версією вони були споріднені з північно-східною іранською групою народів індоєвропейської

Скіфи поділялися, крім царських, ще на скіфів-кочовиків, скіфів-хліборобів і скіфів-орачів.

Суспільний лад скіфів визначався глибоким соціально-економічним розмежуванням. Верхівку становили царі, їхні двори і військові дружини та жерці, що зосереджували у своїх руках не тільки владу, але й багатства, одержувані з воєнної здобичі й торгівлі. Вождями племен були племінні царі й полководці, підпорядковані царям царських скіфівПро віру скіфів до I ст. н. е. збереглося, крім свідчень Геродота, дуже мало даних. Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі. Найшанованішою з усіх божеств була Табіті — богиня царського вогнища (тотожна грец. Гестії), після неї — Папай («батько») (відповідав грец. Зевсові), дружиною якого була Апі («земля», в сучасних тюркських мовах апа — мати) (ідентична з грец. Геєю); грец. Аполлонові відповідав скіфський Гойтосір. Афродіті — Аргімпаса (Артімпаса), Посейдонові — Тагімасад.

Скіфи шанували також бога-героя на ім'я Таргітай, що його подвиги, як вважають деякі дослідники, стали подвигами Геракла

У скіфських житлах були хатні святилища й жертовники. Священними вважалися різні речі культового призначення: жертовні ножі, чаші, ритони.

Скіфських ідолів не знайдено. зображення деяких з скіфських богів збережені на пам'ятках скіфського мистецтва.

Скіфи були одним із самих могутніх, а тому, знаменитих кочових народів стародавності На V-IV ст. до н.е. приходиться епоха розквіту Скіфського царства, що спочатку було союзом племен, а потім дійсно перетворилося в ранньодержавне утворення зі своєю столицею і соціальною ієрархією.

7.)Міфологія давніх слов’ян:культура,образи,свята

У міфології і віруваннях древніх слов'ян важливе його місце займає культ природи. Навіть назва цих племен виводять з слова сонце, їх називалисолнцепоклонниками. Різні племена бога Сонця називали по-своєму – Дажбог,Ярило, Купало, Коляда, Троян та інші.

До вищих богів лов'янського пантеону ставляться бог небаСварог, Дажбог – бог, пов'язані з сонцем, і навітьЯрило,Яровит. А нижчим рівню належали божества, пов'язані з господарськими циклами, сезонними обрядами, і навіть боги, які уособлювали цілісність невеликих замкнутих колективів: Рід, Щур. Щур (Цур) був головною їх постаттю давньослов'янського культу предків. Це міфологічний прабатько і покровитель роду, його функція – скрізь невидиме оберігати людей.Обожествляли абстрактні поняття, наприклад, Частка, Хвацько, Щоправда, Кривда.

Як світове дерево в давніх слов'ян виступаливирий, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох частин світового дерева приурочені різні птахи, і тварини. До гілляк і верхівки – птахи (сокіл, соловей, птахи міфологічного характеру), і навіть Див, міфологічний персонаж, сонце і місяць. До стовбуру – бджоли, до витоків – змії, бобри. Усі дерево загалом може зіставлятися з людиною, особливо з жінкою.

Релігійну обрядовість древніх слов'ян пронизувала магія. Волхви, чарівники, віщуни, знахарі, ворожки тощо. – що це особи, які займалися магією. Найдавніші літописні відомості про чарівників належить до 912 року. У ньому розповідається про те, як київському князю Олегу була передбачено смерть з його коня.

Дуже поширеної була магія у побуті. Наші предки, східні слов'яни, пекли і їли на масницю млинці, які своєю круглої формою символізували сонце, що мало магічно сприятискорому приходу весни. Існували своєрідні культові приміщення, чи святилища, рукотворні і природні, де здійснювалися магічні обряди. Однією з таких природних святилищ була Кам'яна Могила.

Культ вогню. Вогонь, як відомо, необхідне для життя явище. В уяві давніх предків він представлявся як сила, зіслана з неба «громовими стрілами», що може бути і корисною для людей (для приготування їжі, зігрівання та освітлення житла, відлякування диких звірів), і шкідливою (пожежі домів та посівів).

Культ води теж був пов´язаний з тим значенням, яке мала вода для давніх племен, особливо у період трипільської культури, коли праслов´янські племена почали займатися землеробством.

Культ грози пов´язувався з поклонінням вогню (грім, громові стріли, блискавка) та води (дощ). Гроза як поєднання цих двох стихій уявлялась гнівом природи проти людей, а також покаранням, оскільки блискавка могла вбити людину чи підпалити житло, ліс.

Культ землі теж виник у час переходу давніх племен від мисливства до землеробства. Земля уявлялась одухотвореним живим організмом, її називали мати-земля, земля-годувальниця.

З культами землі та сонця тісно пов´язувався культ зерна та хліба. Вважалось, що зерно та хліб вбирають в себе сонячну енергію та силу землі. Тому ритуальний хліб випікався обов´язково круглої форми (за подібністю до сонця) і відігравав важливу роль у ритуально-магічній системі.

Культ дерев, тварин та рослин мав тісний зв´язок з уже схарактеризованими культами та віруваннями. Вважалось, що у старих Деревах (особливо у дубі) живе дух лісу. Тому біля них здійснювались певні обряди та поклоніння, пізніше — оргії. Тварини (особливо кінь, цап, вовк, лисиця; земноводні — гадюки, жаби тощо) обожнювались як тотемні предки та перевтілені душі померлих; рослини — як ті, що мають особливу силу проти хвороб, вроків, магічну дію тощо.

Культ змія поєднує елементи культів вогню, землі, води та тварин. Його сутність полягає у поєднанні всіх природних стихій та частин організмів різних тварин.

Культ небесних світил у давніх слов´ян, як і в багатьох інших народів, займав одне з найважливіших місць у системі поглядів, і виявлявся у поклонінні сонцеві, місяцю, зорям, а також сузір´ям, через які проходило сонце упродовж року.

Культ предметів виник на основі анімістичних вірувань та фетишизму. Предметом поклоніння було яйце — як символ зародження та виникнення життя та смерті. Тому яйцю у народній творчості відводиться особливе місце.

Слов'янські народні обряди, пов'язані з народженням, весіллям,

похованням ще досить тривалий нас відбивали поганські уявлення про долю

людини, про перспективу потойбічного існування, про стосунки між людиною

і природою. Обряди нагадували про давні слов'янські свята. Так, прихід

весни вітали веснянками та іграми, в яких славили поворот сонця до літа

й пробудження природи. Русалчин тиждень присвячувався русалкам, які

нібито виходили в цю пору з води на берег. Відзначали також Великдень,

присвячений пам'яті померлих предків. У купальську ніч молодь сплітала

вінки, розкладала багаття, стрибала через них і танцювала. Вважалося, що

в цю ніч, коли цвіте папороть, можна знаходити скарби, розуміти мову

звірів і вільно спілкуватися на любовних ігрищах. Напередодні настання

осені святкували день Коструба. Люди прощалися з літом, ховаючи ляльки,

що символізували вмирання природи.