20.)Поширення католицизму на укр. Землях в польсько-литовську добу

Наступ католицизму сприяв ополяченню українських вельмож. Фактично протягом XVI ст. польська колонізація й окатоличення не залишили жодного заможного українського роду в Белзькій, Холмській, Підляській землях, на Поділлі та в усій Київщині.

М.Грушевський підкреслював, що українська шляхта чисельно переважала польську й могла б дати відсіч, стати на захист української культури, але трагедія в тому, що її приваблювала польська культура, спокушали привілеї, які забезпечували рівність з польською шляхтою. У свідомості населення утверджується поняття вищості польської культури, польської мови, католицької віри, нижчості української народності, мови й православ'я. Значну роль у поширенні латинської віри відіграли католицькі ордени — домініканський, францисканський, бернардинський та єзуїтський.

УXV ст. в Галичині розпочав свою діяльність ще один орден — бернардинців, котрі пізніше намагалися поширити свій вплив на Волинь. Цей орден мав добре налагоджену шкільну справу. Через освіту він здійснював ефективний вплив на молоде покоління українців.

Значну роль у справі поширення католицизму відіграв і орден єзуїтів, який відкривав колегії для навчання й виховання молоді, в тому числі й некатолицькі. Пропагуючи латинську культуру, католицьку віру, єзуїти здобували прихильників церковної унії.

В умовах наступу польської католицької церкви українське та білоруське православ'я не могло дати адекватної відповіді, воно значно поступалося освітою й школами. Проти такого становища виступили в XVI ст. церковні православні собори та братства, які досягли певних результатів у справі книго друкування, у створенні навчальних закладів тощо.

Дії братств в Україні давали певні наслідки. По-перше, можна було протистояти ополяченню та латинізації, по-друге, відродити школи, збудити інтерес до рідної мови та розпочати переклади Святого Письма українською мовою .Проте вистояти в таких важких умовах було майже неможливо.

У 40—60-х роках XVI ст. відроджується ідея об'єднання православної і католицької церков. Помітну роль у цьому відіграв Тридентський собор

У 1590 році частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом ІІІ, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви.

Проти унії протестувала також значна частина православної шляхти, деякі магнати (князь Костянтин Острозький),хоча спочатку її підтримував і був її натхненником, частина духовенства (зокрема, Києво-Печерський архімандрит Никифор Тур, його наступник Єлисей Плетенецький та інші). Було видано ряд полемічних антиуніатських творів. Особливе місце серед них займали твори славетного українського письменника Івана Вишенського.

1620 року, за сприяння гетьмана Петра Сагайдачного, єрусалимським патріархом Теофаном було відновлено вищу ієрархію православної Київської митрополії та висвячено Митрополита Київського, Галицького та всієї Руси Іова Борецького.

Внаслідок опору українського і білоруського народів уряд Речі Посполитої на початку 1630-х років змушений був видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали легальне існування православної церкви.

Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися.