12. Платіжний баланс

Платіжний баланс - це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів. Іншими словами, це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури й характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві. Останнім часом додатково до платіжного балансу, який відображає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан. За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які із дня в день постійно змінюються. Платіжний баланс на певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві. З бухгалтерського погляду платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо – якщо надходження перевищують платежі, або пасивне – коли платежі перевищують надходження. Тому платіжний баланс – це не тільки рахунок міжнародних операцій країни, дві сторони якого урівноважують одна одну, а й певний стан цих операцій, що включають якісні й структурні характеристики основних його елементів. Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які явища їх викликають, проте відображає реальні фінансові потоки між даною країною і зовнішнім світом, що дає змогу зробити відповідні висновки. По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти), і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти). По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри накопичення даної валюти в руках іноземців і вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза. По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату відсотків і платежів за основною сумою боргу й можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація потрібна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

Платіжний баланс

Поняття "платіжний баланс" було запроваджено у 1767 р. Дж. Стю­артом (James Steuart, 1712-1780) — шотландським економістом, од­ним з найостанніших представників пізнього меркантилізму. Статті платіжного балансу покликані відображати всі зовнішньо­торговельні операції країни із зовнішнім світом. Ці статті охоплю­ють експорт товарів і послуг, витрати туристів за кордоном тощо. Платіжний баланс країни є балансом між надходженнями країни від зовнішнього світу та її платежами йому. Платіжний баланс складається з трьох основних компонентів: 1.  Зовнішньоторговельний баланс. Стосується експорту та імпорту товарів, обчислюється за даними митної статистики і враховує вар­ тісні обсяги товарів, що у реальному часі перетинають митний кор­ дон відповідної країни. Платіжний же баланс враховує платежі й надходження у сфері зовнішньоторговельного обороту, які за часом можуть не співпадати з рухом товарів. 2.  Баланс платежів за послуги й односторонні трансферти. Ос­ танні є некомерційними платежами. Баланс платежів за послуги — це надходження та витрати на транспорт, страхування, пошту, телег­ раф, телефон, комісійні операції, культурний обмін, туризм, спожи­ вацькі перекази (зарплата, спадщина, стипендії, пенсії тощо), утри­ мання дипломатичних і торговельних представництв, відсотки і ди­ віденди на інвестиції, ліцензійні платежі тощо. Зазначені два баланси утворюють разом платіжний баланс за по­точними операціями, або поточний баланс. Він визначає обсяг чис­тих доходів (надходжень) або чистих витрат конкретної країни у зв'язку з її міжнародною торгівлею товарами, послугами, а також трансфертами. 3.  Баланс руху капіталів і кредитів. Він є співвідношенням ввозу та вивозу як приватного, так і державного капіталу, а також одержа­ них і наданих міжнародних кредитів. Його можна розуміти і як спів­ відношення продажу та купівлі активів. Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експор­том та імпортом. Якщо експорт більший за імпорт, то має місце по­зитивне сальдо торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищує експорт — негативне. Отже, у першому разі маємо активний торго­вельний баланс, у другому — пасивний. У разі пасивного торговель­ного балансу у зовнішній торгівлі певної країни виникає дефіцит. Слід зазначити, що поточний баланс і баланс руху капіталів і кре­дитів тісно пов'язані між собою. Дефіцит балансу за поточними опе­раціями — це пряма вказівка на те, що країна живе не по кишені, бо експорту недостатньо для сплати за імпорт. Фінансування імпорту у такому разі потребує або залучення зовнішньої позики, або продажу іноземцям певних активів. При останньому варіанті розвитку подій дефіцит платіжного балансу покривається припливом капіталу до країни. Якщо ж платіжний баланс активний (тобто сальдо додатне), то часто спостерігається відплив капіталу за статтею "Рух капіталів". У разі негативного платіжного балансу країна змушена "влізати" у борги та продавати іноземцям свої активи (пам'ятатимемо, що бор­гам притаманна величезна несправедливість — береш чуже і ненадов­го, а віддаєш своє і назавжди), тоді як при позитивному балансі краї­на може використовувати надлишок капіталу для придбання інозем­ної нерухомості та активів (ряд країн у такий спосіб створюють свої другі (закордонні) економіки) і надавати позики іншим державам. Країни з некорумпованими адміністраціями намагаються мати так звані офіційні резерви (тобто суми іноземної валюти) для регу­лювання збалансованості своїх платіжних балансів. Сума скорочен­ня таких резервів є індикатором дефіциту платіжного балансу краї­ни. Навпаки, зростання офіційних резервів свідчить про збільшення обсягу позитивного сальдо. Резервні активи є міжнародними високоліквідними активами пев­ної країни. Ці активи контролюють уряд та банківська влада країни і їх можна використовувати будь-коли для фінансування дефіциту пла­тіжного балансу, а також для регулювання курсу національної валю­ти. До міжнародних високоліквідних активів належать: монетарне зо­лото (що має пробу не нижче 995); спеціальні права запозичення (СПЗ або англ. — SDR) — штучний актив, що розподіляється між країнами-членами МВФ відповідно до їх квот і може використовуватися для придбання іноземної валюти, надання позик та здійснення платежів; резервна позиція в МВФ, що є сумою резервного транша країни; ва­лютні активи (іноземна валюта, банківські депозити, урядові та інші цінні папери, фінансові деривативи, акції приватних підприємств, ви­моги, що виникають у результаті угод між національним та іноземни­ми центральними банками, а також між урядовими органами). У процесі підготовки платіжного балансу країни використову­ється розрахункова одиниця, що застосовується й у внутрішніх роз­рахунках. Для перерахунку у долари використовується курс націо­нальної валюти до долара, що встановився на час складання платіж­ного балансу. Якщо для зовнішньоекономічних операцій використо­вують кілька валютних курсів, то для перерахунку даних платіжного балансу у долари застосовується середньозважений курс. В Україні за складання платіжного балансу відповідають Націо­нальний банк і Державний комітет статистики. Щокварталу склада­ють два баланси — з країнами колишнього СРСР і соцтабору та з країнами капіталістичного світу. Основними проблемами є недосконалість інформаційної бази, неповнота даних, їх недостатня досто­вірність. За станом на 2002 р. фактично була відсутня достовірна інформа­ція про експорт-імпорт послуг, прямі інвестиції, оплату праці нере­зидентам, нерозподілені прибутки спільних підприємств тощо. Стисло розглянемо основні теорії платіжного балансу. Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу. Роз­роблена у XVIII ст. Д. Юмом і Д. Рікардо. Основне положення цієї теорії — платіжний баланс може регулюватися без державного втру­чання. Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги, розроблена Р. Хар-родом, Т. Сциповським, Р. Манделем. Теорія інструментально-цільового методу регулювання платіжно­го балансу. Її автори — Дж. Мід, Я. Тінберген. Згідно з цією теорією, показники поділяються на інструменти та цілі державної економіч­ної політики і використовуються в економетричних моделях. Теорія нормативного регулювання. Її автори Дж. Вільямсон і Р. Міллер поєднували антициклічне та антиінфляційне регулювання з регулюванням міжнародних розрахунків. Монетарна теорія розроблена неокласиками протягом 50-70-х років ХХ ст. Основні складові цієї теорії: відкрита економіка; міні­мальні обмеження на міжнародний рух товарів, послуг, капіталу та працівників; забезпечення свободи дії ринкового механізму як на на­ціональному, так і на міжнародному рівнях. Теорія міжнародного регулювання платіжного балансу поєднала основні положення кейнсіанства, неокейнсіанства і монетаризму. Бреттон-Вудська валютна система передбачала систематичне ре­гулювання платіжного балансу, що мало відбуватися у різних напря­мах залежно від виду платіжного балансу (пасивного або активно­го). Ямайська валютна система застосовує принцип симетричного вирівнювання. Невеликий дефіцит платіжного балансу, очевидно, не є небезпеч­ним, його слід перекрити наступного року активним торговельним балансом. Не можна ліквідацію дефіциту залишати на далеке май­бутнє. Значний дефіцит платіжного балансу, особливо який має тенден­цію до стійкого зростання, вказує на те, що продукція відповідної країни втрачає конкурентоспроможність на світовому ринку. Чинники дефіциту можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми (соціаль­но-економічні катаклізми, підвищення цін на енергоносії тощо). Тривале загострення дефіциту платіжного балансу зумовлене скороченням офіційних резервів країни. Це може підштовхнути її керівництво до запровадження торговельних бар'єрів (застосуван­ня високих мит та/або широкого квотування імпорту, часто таких заходів виявляється замало; країна стає на тернистий шлях життя постійним боржником і над нею, як дамоклів меч, висить загроза дефолту).

13. Суть та структура міжнародного науково- технічного співробітництва.

МНТС – цеформа МЕВ, яка являє собою систему економічних зв”язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі і існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, які закріплені в міжнародних економічних договорах.

Структура МНТС:

• створення координаційних міжнародних програм, спільних науково- технічних досліджень.

• Міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями.

• Міжнародний інжиніринг.

• Співробітництво у підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів.

• Проведення міжнародних науково-технічних конференцій, симпозіумів.

• Створення та функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів, організацій.

• Розробка науково-технічних прогнозів.

Пріоритетні напрямки розвитку МНТС:

• Електронізація та автоматизація виробничих процесів.

• Надійне мирне використання атомної енергії.

• Розширення практичного вмкористання біотехнології та генної інженерії(клонування).

• Космічні дослідження.

2.Інтелектуальна власність і світовий ринок технологій.

Інтелектуальну власність можна визначити, як відносини між людьми, які виникають з приводу присвоєння, володіння, користування та розпорядження щодо результатів інтелектуальної власності.

Предметом(об”єктом) інтелектуальної власності є : новітні технології, наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки устаткування, аппаратура, інструменти, технологічні лінії, документація, способи виробництва.

Інтелектуальна власність- це володіння виключним правом, яке визначає виключення і обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об”єкта інтелектуальної власності.

Свідоцтвом інтелектуальної власності є патент – це документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.

Проблема міжнародного патентування полягає в тому, що в різних країнах

по різному побудовані правила щодо патентування. В США Патентне бюро повинно вирішити хто є першим, істинним та оригінальним винахідником, а час подання заявки на винахід не грає ніякої ролі, так як це практикується в Європі(при цьому сам винахідник залишається невідомим).

Основні міжнародні форми передання технологій:

1. Продаж патентів.

2. Міжнародне ліцензування.

3. Міжнардний інжиніринг.

4. Спільне проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

5. Іноземні інтелектуальні інвестиції.

6. Міжнародні міжвузівські стосунки.

7. Наукові міжнародні конференці, симпозіуми, семінари,

8. Створення комп”ютерних банків даних(Банк промислової та технологічної інформації при ЮНІДО)

9. Технологічний шпіонаж.

3.Міжнародне ліцензування.

Міжнародне ліцензування – це структурний елемент міжнародного науково-технічного співробітництва, що виступає у вигляді міжнародної ліцензійної торгівлі ліцензіями на винаходи, патентами, технологіями, ноу-хау.

Ліцензія – це дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіату на промислове і\або комерційне використання винаходу протягом обумовленого терміну за винагороду. Ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання ліцензійних угод.

Повна ліцензія – ліцензіар передає повністю права ліцензіату.

Види ліцензійних винагород за надання ліцензійних

прав на використання винаходу:

• Роялті – це періодичні процентні відчислення.

• Паушальний платіж – це чітко зафіксована в угоді сума, яка виплачується разово(або в розстрочку).

• Перехресне ліцензування – це обмін ліцензіями чи петентами, які за передбаченням є еквівалентними.

• Попередня плата – це платіж, який компенсує витрати ліцензіара ще до здійснення ліцензійної угоди.

• Передача цінних паперів і надання права участі у прибутку

Об”єкти міжнародного ліцензування: розробки конструктивного, технологічного характеру, склад матеріалу, речовини чи сплаву, способи лікування, способи пошуку та добування корисних копалин, товарні та промислові знаки.

Для міжнародного ліцензування характерне таке пончття як патентна чистота – це юридична властивість об”єкта, яка означає, що він може використовуватись у даній країні без порушень діючих на її території охоронних документів виклбчного права(патентів, що належать третім особам).

На практиці терміни дії ліцензійних угод складають від 3- до 10років, і більше для ліцензій, освоєння яких вимагає значних капітальних витрат.

Міжнародний інжиніринг.

Міжнародний інжиніринг – це форма міжнародного науково-технічного співробітництва, що має вигляд сукупності інтелектуальних видів діяльності, кінечна мета яких полягає в одержанні найкращих результатів від закордонних капіталовкладень чи інших витрат, пов!язаних з реалізацією проектів різного призначення інженерно-консультативного типу.

Іншими словами міжнародний інжиніринг – це надання інженерно- консультативних послуг.

Види інжиніронгових послуг:

Передпроектні послуги – дослідження пов”язанні з вивченням ринку товарів, що вироблятитиме об”єкт, яки будуватиметься; топографічні зйомки; розвиток транспортної мережі.

Проектні послуги – підготовка проекту, оцінка вартості проекту, експертиза проекту, робочі креслення, нагляд за проведенням робіт.

Післяпроектні послуги – підготовка контракту на будівництво, будівництво, монтаж обладнання, консультації з експлуатації обладнання.

4.Міжнародні міжвузівські наукові стосунки.Діяльність СОІВ.

Традиційно склалося, що основні наукові дослідження в Європі проводяться більше в науково-дослідних інститутах, а в США традиційна наука твориться в університетах, а прикладна наука – в пошукових лабораторіях при великих фірмах.

Спеціалізація в науці на світовому рівні сприяє значному її прогресу. Обмін науковими знаннями відбувається різними шляхами: через наукову літературу, роботу провідних вчених в різних країнах, створення спільних науково-дослідних закладів, проведення різного роду симпозіумів та конференцій.

Дещо менше розвинена система обміну в галузі освіти, яка побудована на основі зв”язків між вузами. Найроповсюдженішими формами міжнародних відносин на рівні вищої школи є: обмін досвідом та інформацією, обмін викладачами, науковими співробітниками та студентами, спільна дослідницька діяльність, стажування молодих спеціалістів.

Серед великої кількості міжнародних організацій, що діють на рівні міжнародного науково-технічного співробітництва, помітно виділяєится Світова організація інтелектуальної власності – це міжурядова організація, що має статус спеціалізованогозакладу ООН, заснована в 1970році і має на меті: сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шляхом розвитку співробітництва держав та взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією; управління союзами, що входять до складу СОІВ:

Паризький союз – охорона промислової власності.

Союз РСТ – договір про патентну кооперацію.

Мадридський союз – угода про міжнародну реєстрацію знаків.

14.

15. 1.Міжнародна торгівля як одна з найвизначальніших форм МЕВ.

Міжнародна торгівля у широкому розумінні охоплює всяку обмінну діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці.

Зовнішня торгівля – це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з вивозу(експорту) і ввозу(імпорту).

Світова торгівля – це сукупність зовнішньої торгівлі країн світу.

Міжнародна торгівля товарами – це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини куплі-продажу між суб”єктами МЕВ стосовно товарів матеріального виробництва і базується на МПП.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Якщо на національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними факторами і державною політикою, то на світовому ринку суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їх груп.

Рух національних товарів між країнами дещо обмежений, а деякі національні товари взагалі не надходять у світовий товарообіг. На світовому товарному ринку обертаються тільки конкурентоспроможні товари, кращі з національних товарів.

Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру, яка може забезпечити просування товарів чи послуг від виробника до споживача в інші країни.

У цій системі основною є матеріально-технічна база та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування.

Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена нести великі втрати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав(для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів).

Стан зовнішньої торгівлі характеризується рядом показників:

величина загального експорту(імпорту) країни;

торговельне сальдо країни ;

величина експорту(імпорту) даного виду продукції;

торговельне сальдо країни з даного виду продукції.

2.Динаміка та тенденції розвитку світової зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля на сучасному етапі є надзвичайно динамічною. Це зумовлено в значній мірі розвитком спеціалізації та кооперації виробництва в міжнародному масштабі, скасування ряду обмежень у міжнародній торгівлі, високими темпами розвитку нових індустріальних країн. Панівні позиції в світовій торгівлі посідають розвинуті країни, найбільшими експортерами світу є: США, ФРН, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія.

Зовнішня торгівля на сучасному етапі перетворилась у важливу сферу економіку будь-якої крани, зростає її вплив на світовий економічний розвиток. Незважаючи на загальну тенденцію до зростання, міжнародна торгівля зазнає значних коливань, що зумовлено економічними, енергетичними кризами, нестачею сировини та іншими проблемами.

Підвишення ролі зовнішньої торгівлі в економіці кожної країни проходять при нестійких міжнародних торговельних зв”язках. Внаслідок цього в структурі товарообігу та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни.

Сьогодні в міжнародному товаристві суттєво скорочується питома вага сировини і різко підвищується частка готових виробів. В таких країнах як ФРН та Японія частка готової продукції в експорті становить близько 90%. Але в багатьох країнах, що розвивається, та в країнах Східної Європи значну частину в експорті становлять продовольчі та сільськогосподарські продукти, сировина, паливо.

Високими темпами зростає міжнародна торгівля машинами і обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості. В сучасному експорті дедалі більшого значення набуває наукоємна продукція. Це спричинило розширення торгівлі послугами, яка стимулює міжнародну торгівлю товарами.

Характерною рисою сучасного етапу є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою, на неї припадає понад 70% всієї світової торгівлі.

Економічно менш розвинуті країни намагаються посилити свої позиції в світовій торгівлі шляхом її диверсифікації – тобто одночасним розвитком багатьох її напрямків та розширенням асортименту товарів.

Особливості розвитку міжнародної торгівлі

на сучасному етапі:

Підвищенні темпи зростання міжнародної торгівлі порівняно з темпами росту виробництва.

Зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі на користь готової продукції(особливо наукоємної) та послуг.

Зростання ролі країн, що розвиваються в міжнародній торгівлі.

Посилення ролі зовнішньоекономічної політики країн.

Транснацірналізація міжнародної торгівлі.

Посилення ролі науково-технічного прогресу у розвитку міжнародної торгівлі.

3.Структура міжнародної торгівлі.

Структуру міжнародної торгівлі розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів і як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку.

Товарна структура міжнародної торгівлі – це частка тих чи інших товарів у світовому товарообігу. Сюда відносять основні групи товарів:

Продовольство(включаючи напої та тютюн), сировина, мінеральне пальне, продукція переробної промисловості(машини,устаткування, хімічні товари, метали, текстиль).

Товари на світовому ринку мають штрихові коди – це належність товару до певної товарної групи, кодування його властивостей та якості за допомогою штрихових позначок. Код України 482. Україна вступила до Міжнародної асоціації товарної нумерації в Європі (ЕАN) в 1995. У 1996 році вийшла Постанова КМУ “Про введення штрихового кодування товарів”, а з 1997 року введено обов”язкове кодування національних товарів.

Структура міжнародної торгівлі за формами міжнародної торгівлі:

Традиційна торгівля – це торгівля між суб”єктами за традиційними правилами: гроші – товар.

Торгівля продукцією у рамках кооперації – це спосіб реалізації продукції між суб”єктами міжнародної виробничої кооперації, яка здійснюється, як правило, за трансфертними цінами у пільговому режимі.

Зустрічна торгівля – це сукупністьміжнародних торговельних угод, при укладанні яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів, з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій:

а) бартер – це оцінені і збалансовані товарообмінні операції за єдиним договором-контрактом без грошового еквівалента.

б) зустрічна закупівля.

в) компенсаційні угоди – це довгострокові угоди(10-20 років), при яких покупець оплачує вартість товарів постачанням інших товарів або наданням послуг, а при необхідності різницю доплачує грошима.

г) кліринг – це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов”язань.

д) угода “світч” – передача зобов”язань, угоди з багаторазовим перепродажем товарів.

е) угода “оффсет” – це поєднання обміну товарів та послуг з вкладанням капіталу, який використовується головним чином для підтримки реалізації товарів на світовому ринку: для реклами, для поеращення упаковки.

Біржова торгівля – це оптова торгівля масовими товарами, що мають стійкі та чіткі якісні параметри, при посередництві бірж. Коньюнктура біржової торгівлі та ситуація на фондовій біржі є одним з найважливіших і достатньо достовірних показників динаміки світових товарних та валютних ринків.

Товарні біржі бувають:

Спеціалізовані:

Лондон, Нью-Йорк – кольорові метали.

Чікаго, Лондон, Вініпег, Мілан – зерно.

Нью-Йорк, Чікаго, Ліверпуль, Бомбей – бавовна.

Нью-Йорк, Лондон, Гамбург, Париж – кофе, какао.

Універсальні:

Чікаго – зерно, соя, бройлери, срібло, золото.

Лондон – кофе, какао, цукор, каучук.

Міжнародний аукціон – це спосіб міжнардного продажу окремих партій товару або окремих предметів, що по черзі виставляються для огляду, і які переходять у власність покупця, що запропонував найвищу ціну.

Види аукціонної торгівлі:

а) публічний “гласний” аукціон;

б) негласний аукціон;

в) голландський аукціон.

Аукціони бувають: спеціалізовані, універсальні, примусові(реалізується майно різного роду боржників, або конфіскованого майна).

Найвідоміші у світі міжнародні аукціони знаходяться в Лондоні, Нью-Йорку, Калькутті, Монреалі, Амстердамі, Колоьбо, Санкт-Петербурзі(хутро), Москві(коні).

Міжнародні торги(тендери) – це змагальна форма закупівлі, при якій покупець оголошує конкурс для продавців з різних країн на товір чи послугу, які би відповідали певним техніко-економічним даним. Існують відкриті, закриті та одиничні тендери. Найбільше тендери розповсюджені на світовому ринку машин і устаткування.

Міжнародний ярмарок – це великий, періодично діючий і відкритий ринок, що проводиться у визначеному місці і пору року(час), і в установлений термін. Метою ярмарку є: укладання угод, демонстрація зразків товарів, обмін науково-технічною інформацією, ділові переговори.

Міжнародна виставка – це демонстрація досягнень в області науки та техніки однієї або декількох країн на території іншої країни з метою зацікавити суб”єктів МЕВ для підписання протоколів про наміри торгувати, обміном науково-технічною інформацією, проведенням ділових зустрічей.

Консигнаційна торгівля – це продаж товарів за кордон, коли власник товару передає їх продавцю для продажу з його складу.

Види міжнародної торгівлі:

а) торгівля сировиною.

б) торгівля напівфабрикатами.

в) торгівля готовою продукцією:

широкого вжитку(машини, обладнання).

виробничого призначення(у розібраному виді, комплектуючими, в закінченому вигляді).

4.Аграрна політика у сфері міжнародної торгівлі.

Кожна країна проводить свою власну політику по відношенню до аграрного сектору, так як сільське господарство є особливим сектором, котрий у значній мірі залежить від природно-кліматичних умов, які в різних крахнах різні. ГАТТ\СОТ виключила сільськогосподарські продукти з числа стандартних об”єктів міжнародної торгівлі, так як у торгівлі с\г продукцією демпінг, експортні субсидії, імпортні квоти, дискримінація та міжнародні картелі не заборонені, тоді як такі ж заходи ГАТТ/СОТ рішуче забороняє у торгівлі іншими товарами.

Життя показує, що чим багатша нація, тим сильніші у неї тенденції до протекціоністського захисту аграрних виробників. Розвинені країни використовують різноманітні форми політики підтримки фермерів. Для країн, що розвиваються також характерна різноманітність в аграрній політиці, але перевага експорту саме аграрної продукції позначилося на тому, що відбувається тенденція накладати податки на національне сільське господарство і зовнішню торгівлю.

16.

Особливості міжнародної торгівлі послугами

Зупинимося на особливостях міжнародної торгівлі послугами. Послуги являють собою зміну в положенні інституціональної одиниці, що відбулася в результаті дій і на основі взаємної угоди з іншою інституціональною одиницею. На відміну від товарів, виробництво послуг найчастіше об'єднано з їхнім експортом у рамках одного контракту і вимагає безпосередньої зустрічі їхнього продавця і покупця. При цьому або продавець звертається до покупця, або покупець до продавця, або вони рухаються назустріч один одному. Усе більша кількість видів послуг стає товаром, що продається і реєструється з урахуванням поточних операцій платіжного балансу будь-якої країни (табл. 2.1). Таблиця 2.1 Розходження товарів і послуг Товари Послуги Реальні Не реальні Наявні Не наявні Придатні до зберігання Не придатні до зберігання Торгівля товарами, не пов'язаними з виробництвом Торгівля послугами, пов'язаними з виробництвом Експорт товару означає вивіз товару з митної території за кордон без обов’язкового повернення Експорт послуг означає надання послуг іноземцю, тобто нерезиденту, навіть якщо він знаходиться на митній території країни   В аналітичних цілях величезну розмаїтість ринку послуг звичайно групують за різними ознаками. Зокрема, послуги поділяються: на факторні послуги – платежі, що виникають у зв'язку з міжнародним рухом факторів виробництва, насамперед капіталу і робочої сили (доходи на інвестиції, роялті і ліцензійні платежі, зарплата, виплачена нерезидентам); на нефакторні послуги – інші види послуг (транспорт, подорожі та інші нефінансові послуги). Очевидно також, що надання послуг у більшості випадків відбувається одночасно з продажем товару чи вкладенням інвестицій в ту чи іншу країну. Тому відповідно до способів надання послуг споживачу вони поділяються на: послуги, пов’язані з інвестиціями, – банківські, готельні та професійні послуги; послуги, пов'язані з торгівлею, – транспорт, страхування; послуги, пов'язані одночасно з інвестиціями і торгівлею; зв'язок, будівництво, комп'ютерні й інформаційні послуги, особисті, культурні і рекреаційні послуги. Послуги, якщо ними торгують на світовому ринку, за своєю економічною природою нічим не відрізняються від звичайного товару. Тому всі теорії попиту та пропозиції в міжнародній торгівлі цілком пристосовані і до торгівлі нефакторними послугами. Наприклад, у моделі порівняльних переваг Рикардо товари можуть бути цілком замінені на страховий поліс і транспортну накладну як послуги, що продаються нерезидентам. Послуги є різнорідними товарами, що не дозволяє об'єднати їх в одну групу і стверджувати, що в області послуг одна країна має відносну перевагу перед іншою. Ключовим у торгівлі послугами є те, що у більшості випадків в якийсь момент повинне відбутися фізичне зіткнення покупця і продавця послуги. Тільки у цьому випадку угода міжнародної купівлі-продажу послуги відбудеться. Існує декілька механізмів здійснення угод по міжнародній торгівлі послугами: покупці послуг, що є резидентами однієї країни, приїздять до продавця послуг, що є резидентом іншої країни. Мобільність покупця звичайно заснована на тім, що за кордоном він зможе отримати послугу, яка або відсутня в його країні (туризм), або якість якої вище (освіта, медична допомога), або вартість її нижче (складування товарів, ремонт судів); продавець послуг, що є резидентом однієї країни, приїздить до покупця послуг, що є резидентом іншої країни. Мобільність продавця звичайно заснована або на тому, що його покупець знаходиться за кордоном і не може переміститися до продавця (аудиторські і бухгалтерські послуги для підприємств), або на специфічному характері самої послуги (будівництво); і продавець, і покупець або одночасно спільно використовують послугу (міжнародна телефонна розмова), або збираються в третій країні (міжнародна конференція), або продавець робить покупцю послугу через представництво в третій країні (наприклад, відряджання іноземних фахівців з московського представництва Світового банку до країн СНД для надання технічної допомоги). За приблизними оцінками, послуги в даний час складають близько 70 % світового ВНП. Цей сектор світогосподарських зв'язків продовжує зростати, при цьому підсилюється лібералізація міжнародних операцій з послугами. Спробуйте спрогнозувати, які види послуг може надавати Україна у міжнародній торгівлі і чому Основними каналами, що поєднують відкриті економіки країн світу, є торгівля (товарами і послугами) і фінанси.Торговельний механізм зв’язку виникає внаслідок експорту частини вироблених товарів з однієї країні в інші. У той же час окремі товари, що споживаються й інвестуються в даній країні, виробляються за кордоном та імпортуються. Торговельні механізми зв’язку важливі для кожної країни – і малої, і великої.

15,16

Міжнародна торгівля товарами і послугами. Основні характеристики і показники Основне Традиційною і в той же час базовою формою міжнародних економічних відносин е зовнішня торгівля. її частка в структурі МЕВ складає близько 80%. У сучасних умовах її значення для кожної з країн світового співтовариства важко переоцінити, адже економічний успіх у сучасному високоінтегрованому світі немислимий без активної участі в міжнародних торгових зв'язках. Практика показує, що ще жодній країні не вдалося створити здорову у всіх відношеннях економіку, ізолювавшись від світової економічної системи. Саме міжнародна торгівля у зв'язку з цим є основною формою зв'язку між національними товаровиробниками різних країн, яка формує їх економічну взаємозалежність. Міжнародну торгівлю можна визначити як оплачуваний сукупний товарооборот між всіма країнами світової спільноти. Однак ця дефініція може стосуватися і окремих сфер, регіонів, товарних груп тощо. 2.1.1. Світова торгівля та її основні показники Сучасний світовий ринок - це в першу чергу сфера обміну, яка охоплює сукупний товарний обіг країн-учасниць світового співтовариства. Сьогодні важко навіть уявити собі державу, що могла б обійтися без зовнішньої торгівлі. Вона являє собою обмін певної країни з іншими, який включає оплачуваний експорт й імпорт товарів і послуг (зовнішньоторговий оборот). Світовий ринок товарів та послуг можна систематизувати за багатьма ознаками. Нарис. 2.1. виокремлені основні з тих, які визначають сучасне обличчя світового ринку товарів і послуг. Як свідчить зовнішньоторгова статистика, за останні півтора-два десятиліття спостерігається стабільне зростання зовнішньоторгового обороту, перевищення його зростання порівняно з ВВП (табл. 2.1). Рис. 2.1. Систематизація ринків товарів та послуг Якщо за 40 років до Другої світової війни обсяг міжнародної торгівлі зріс дещо більше, ніж удвічі, то за 50 повоєнних років - більше, ніж у 30 разів. Якщо до Другої світової війни темпи зростання світової економіки випереджали темпи зростання зовнішньоекономічних зв'язків (43%, 19%), то після Другої світової війни мало місце значне перевищення темпів зростання зовнішньоекономічних зв'язків порівняно з розвитком економіки. Високі темпи зростання світового товарообороту збереглися і в останнє десятиріччя XX століття. Цілком зрозуміло, що домінантне положення серед найбільших світових експортерів займають країни з розвинутою ринковою економікою. Традиційно це США, ФРН, Японія, Франція, Велика Британія тощо. Але серед країн-лідерів у світовому експорті та тих, що найбільш динамічно розвивають зовнішню торгівлю, ми бачимо країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою (табл. 2.2). Незмінною за останні 15 - 20 років зберігається частка у виробництві основних груп розвинених країн, тих, що розвиваються, і колишніх соціалістичних країн. У першому випадку - це величина близько 70 - 76 %, у другому - 20 - 24 % і, нарешті, для третьої групи цей обсяг становить 6 - 8 %. Основні показники, що використовуються в аналізі міжнародної торгівлі, наводяться нарис. 2.2. Показники обсягу Показники структури Показники динаміки Показники результатів Експорт Імпорт Географічна структура Темпи зростання та приросту відповідних показників Сальдо балансу послуг Зовнішньоторговий оборот Товарна структура Сальдо торгового балансу Інституційна структура Обсяг експорту, імпорту та зовнішньоторгового обороту надушу населення Експортна, імпортна, зовнішньоторговельна квоти Реекспорт Реімпорт Рис. 2.2. Система показників зовнішньої торгівлі 1. Показники обсягу міжнародних торгових відносин (МТВ): - експорт - аналіз товарів, які виготовлені в даній країні за певний проміжок часу; - імпорт; - зовнішньоторговий оборот; - реекспорт; - реімпорт. 2. Показники по структурі МТВ: - товарна; - географічна; - інституційна. 3. Показники динаміки МТВ: - темпи росту експорту: Ез.п. - експорт у звітному періоді; Бб.п. - експорт у базовому періоді; - аналогічно темпи росту імпорту і зовнішньоторгового обороту; - темпи приросту МТВ: - темпи приросту експорту: - аналогічно темпи приросту імпорту і зовнішньоторгового обороту. 4. Показники результативності МТВ: - сальдо торгового балансу - різниця між об'ємом товарів експорту й імпорту тієї чи іншої країни - в т.б.= Е-І; - сальдо балансу послуг - 8 б.п. = Еп.-Іп.; Е - об'єм експорту, І - об'єм імпорту, Еп - експорт послуг, Іп - імпорт послуг; - експорт на душу населення: - аналогічно по імпорту і зовнішньоторговому обороту. Аналіз міжнародної торгівлі свідчить, що відбулися суттєві зрушення в структурі (табл. 2.3). Зокрема, збільшилася частка готових виробів і скоротилася частка продовольства та сировини, окрім палива. Якщо в 50-х роках частка сировини і палива становила 50%, то на кінець 90-х років вона знизилася до 30%, з яких 25% припадало на паливо і лише 5% - на сировину, а частка готових виробів зросла до 70%. Зменшення частки сировини пояснюється наступними основними факторами: - розширенням виробництва синтетичних виробів-замінників; - більшим використанням вітчизняної сировини; - переходом на ресурсозберігаючі технології; - високими темпами зростання частки готових виробів у зовнішньоторговому обороті. У той же час різко зросла торгівля мінеральним паливом - нафтою і газом. Це зумовлено розвитком хімічної промисловості, де газ і нафта - важлива сировина, та зміною в структурі паливно-екоенергетичного балансу. Якщо раніше в міжнародному товарообігові переважали сировинні товари і кінцева продукція, то в сучасних умовах дедалі більшого значення набуває обмін напівфабрикатами, проміжковими формами виробів, окремими частинами кінцевого продукту. Формування потужного виробничого апарату ТНК за рубежем, налагодження між окремими ланками в різних країнах технологічних ланцюгів, стійких кооперативних зв'язків привело до того, що вже близько 1/3 всього імпорту і до 3/5 торгівлі машинами і устаткуванням припадає на проміжкову продукцію (комплектуючі вироби). Повузлова і подетальна спеціалізація стали домінуючими в машинобудуванні. Корпорації прагнуть знизити затрати на одиницю продукції шляхом збільшення мінімальних і оптимальних розмірів підприємств, домагаючись економії на крупном ас штабному серійному виробництві. З цієї причини в умовах значного збільшення оптимальних розмірів виробництва обсяг внутрішнього ринку стає перепоною. Цікаво знати таку цифру: з подвоєнням серійного виробництва витрати на одиницю продукції знижуються на 8-10%. Сьогодні номенклатура продукції, що випускається, нараховує більше 20 мільйонів видів, а кількість проміжних виробів сягає фантастичних масштабів. Так, у виробництві літака "Боїнг-747" використовується 4,5 мільйона різних частин і вузлів, які виготовляють 16 тисяч компаній. Такі процеси характерні для всієї обробної промисловості, світове виробництво якої за другу половину XX століття зросло у 10 разів. Міжнародні кооперативні поставки, які можуть обліковуватися по кілька разів у процесі здійснення транскордонних операцій і приводити до завищення реальних показників, займають близько третини товарообігу між розвиненими країнами. Тому показник світової торгівлі продукцією обробної промисловості, який зріс за період 1950-2000 років у 37 разів, неточний, але існування тенденції до зростання питомої ваги у світовій торгівлі комплектуючих частин і вузлів не викликає жодних сумнівів. Характерною рисою міжнародної торгівлі є інтелектуалізація товарів, що йдуть її каналами. В експорті промислово розвинених країн зростає частка високотехнологічної продукції, яка в США, Швейцарії і Японії становить понад 20%, у ФРН і Франції - близько 15%. Особливо швидко, як уже зазначалося, зростає торгівля виробами мікроелектроніки. В останні роки в міжнародній торгівлі чітко простежується тенденція перевищення темпів зростання експорту високотехнологічної продукції із країн, що розвиваються, порівняно з цим показником стосовно розвинутих країн. У 2000 році загальний обсяг експорту високотехнологічних товарів країн, що розвиваються, становив 450 млрд дол., перевищивши на 64 млрд дол. експорт сировинних товарів. Важливо під час аналізу міжнародної торгівлі враховувати значне збільшення частки послуг (т.зв. "невидимого експорту"). Сюди належать послуги міжнародного і транзитного транспорту, іноземний туризм, послуги банківських і страхових компаній, платежі за патенти і ліцензії, авторські гонорари, доходи від реклами, послуги щодо навчання, програмне забезпечення обчислювальної техніки і т.ін. Якщо у 1970 році обсяг світового експорту послуг становив 80 мільярдів доларів, то в 1995 році - 1,17 трильйона доларів, тобто більше 20% вартості експортної товарної маси. На послуги припадає понад 40% експорту США, 46% - експорту Англії. Частка розвинених країн в експорті послуг нині становить близько 80%. Важливою позицією в аналізі міжнародної торгівлі є напрямки і обсяги потоків товарів і послуг, які йдуть її каналами. Ситуація така: - між розвиненими країнами - 60%; - країни, що розвиваються, - в розвинені країни - 70% експорту. Напрямки і розмір товарних і послугових потоків у міжнародній торгівлі пояснюються тим, що на частку США, Японії і ФРН, де проживає 9% населення планети, припадає половина всього світового доходу і більше 1/3 світової купівельної спроможності. Цим головним чином пояснюється переважна частина тих соціально-економічних проблем, які формують напругу в світовому співтоваристві. Змінюється й структура торгово-економічних зв'язків між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Чисто аграрно-сировинна спеціалізація в більшості країн, що розвиваються, доповнюється передачею їм функцій із постачання індустріальних центрів матеріалоємною і трудомісткою продукцією обробної промисловості. Часто таке виробництво передбачає використання малокваліфікованої, а отже, і дешевої робочої сили. Крім того, у вказані країни переводиться і виробництво екологічно шкідливих виробництв. Експорт ресурсів у загальному обсязі експорту становить 20 -30%. Характерною рисою світового ринку є тенденція до витіснення середніх і дрібних експортерів та імпортерів. Уже у 80-ті роки американський експорт, пов'язаний із діяльністю ТНК, становив 84% всього експорту країни і 60% імпорту. Аналогічна картина виявляється і в інших країнах. Сучасній міжнародній торгівлі притаманний процес бартеризації. На "зустрічні" поставки припадає від 20 до 30% всієї світової торгівлі. Спостерігаються зміни у методах конку рентної боротьби на зовнішніх ринках. Цінова конкуренція поступово відступає на другий план. Конкуренція переходить у сферу якості і технічної новизни виробів, надійності, дизайну, економічності. Сьогодні успіх на зовнішньому ринку залежить і від уміло поставленої реклами. Важливо вчасно і дохідливо, переконливо показати переваги тієї чи іншої продукції або послуги. Ефективність зовнішньої торгівлі значною мірою залежить і від того, як налагоджено після продажне обслуговування продукції з точки зору надійності, оперативності, зручності. Поряд із законною практикою здійснення торгівлі набувають сили незаконні форми і методи здійснення зовнішньоторгових операцій. Контрабанда, торгівля товарами з фальсифікованими торговими знаками, за деякими оцінками, досягає обсягу 60 мільярдів доларів на рік. У боротьбі за ринок урядових замовлень нерідко використовується підкуп впливових службовців. Зовнішня торгівля часто використовується для досягнення певних політичних цілей. Економічне ембарго, або обмеження державою поставок певної продукції, нерідко проводиться з метою політичного тиску. Загальна тенденція зовнішньої торгівлі - її лібералізація. За результатом переговорів у межах ГАТТ середній рівень митних податків вдалося знизити до рівня 5% їх вартості. Але така тенденція неоднозначна. Ринок душить і викидає на узбіччя неконкурентоспроможні галузі й виробництва. Це особливо актуально для України. Тут потрібна зважена державна політика, яка б оптимально поєднувала відкритість і протекціоністські важелі. Але сьогодні жодна з країн - ні велика, ні мала - не може успішно розвиватися без налагодження зовнішньоекономічних зв'язків. А для малих, так званих "нових індустріальних країн", зовнішня торгівля стала визначальним фактором економічного зростання.

 

17. Суть і особливості міжнародних розрахунків Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод. Основними суб'єктами міжнародних розрахунків являються експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів. При цьому головна роль в міжнародних розрахунках належить банкам. В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані приймати до уваги. Ступінь впливу банків в міжнародних розрахунках залежить від ряду факторів, частково від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації. Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків здійснює й загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи і її інститутів в країні і регіонах країни. З початком економічної реформи в Україні відбувається процес залучення комерційних банків у світову систему міжнародних розрахунків. В доперебудовний період зовнішньоторгові розрахунки в країні здійснювались переважно через Зовнішньоторговий Банк СРСР. Реформування економіки, лібералізація ЗЕД, розвиток української банківської системи, встановлення прямих кореспондентських зв'язків з іноземними банками дозволяє українським комерційним банкам самостійно здійснювати зовнішньоторгові розрахункові операції. Цікаво й корисно знати деякі функції банків і їх послуги, надані підприємствам-суб'єктам ЗЕД. Це сьогодні: 1) продаж і купівля для клієнтів іноземної валюти; 2) надання позик в іноземній валюті; 3) участь в інкасуванні платежів з-за кордону; 4) участь в платежах клієнтів іноземним партнерам; 5) ведення валютних рахунків клієнтів; 6) ведення власних валютних рахунків у банках-кореспондентах за кордоном; 7) надання послуг по документному акредитиву; 8) облік переказних векселів, що підлягають оплаті за кордоном; 9) надання клієнту комерційної інформації, що являє для нього інтерес: та інші. В даний час, в умовах становлення української банківської системи, що відповідає ринковим умовам, названі послуги не можуть бути надані суб'єктом ЗЕД в повній мірі. Тому українські фірми й підприємства, укладаючи зовнішньоекономічні угоди, повинні враховувати можливості свого банку, головне, вчитися правильно визначати валютно-фінансові умови контракту і, насамперед, форми міжнародних розрахунків. На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін. В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості. По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями. Наприклад, такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р., Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів. По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн. Інакше кажучи, найбільш ефективна участь тої чи іншої країни в міжнародному розподілі праці і міжнародних торгових розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти. Як відомо, в даний час існують три групи валют: 1) ВКВ - вільно конвертована (обмінна) валюта. Це валюта, яка вільно і необмежене міняється на інші іноземні валюти; 2) ЧКВ - частково конвертована валюта (проміжна група). Це національні валюти, в яких використовуються валютні обмеження для резидентів і по окремих видах операцій; 3) замкнута (неконвертована) валюта, яка функціонує в межах одної країни і не обмінюються на іноземні валюти. Обмінність національної валюти забезпечує: вільний вибір господарськими об'єктами найбільш вигідних ринків збуту і закупок в середині країни і за кордоном; більш активне залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном; стимулювання впливу іноземної конкуренції на підвищення ефективності, гнучкості й адаптації національних підприємств до середовища, що міняється; підтягування національного виробництва до рівня міжнародних стандартів по цінах, витратах, якості й асортименту; можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті. По-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження. Валютні обмеження являють собою законодавчу чи адміністративну заборону, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно, валютні обмеження стають причиною негативних наслідків. Вони звужують можливості й підвищують витрати валютного обміну і платежів по зовнішньоторгових угодах. Однак вони об'єктивно необхідні. Це пов'язано, насамперед, з нестачею валюти, наявністю зовнішньої заборгованості, погіршенням платіжного балансу. Валютні обмеження в даній ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни. Валютні обмеження здійснюються різними способами: блокування виручки експортерів від продажу товарів в даній країні; повний чи частковий обов'язковий продаж валютної виручки експортерами центральному банку або іншим вповноваженим банкам; заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою; регулювання строків платежів по експорту й імпорту та ін. В Україні до валютних обмежень відносяться: обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998 р.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за здійсненням інвестицій за кордоном, контроль за залученням іноземних кредитів, регулювання Інвестицій нерезидентів і т.д. В цих умовах підприємствам-суб'єктам ЗЕД необхідно сумлінно вивчати і постійно враховувати в своїй роботі питання експортного й імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства, технічних стандартів і вимог, особливості тарифів і квот, антидемпінгових законодавств, наявності конвертованої валюти і стабільності валюти в країні потенційного іноземного партнера.

18. Групування країн світу.

Світове господарство як цілісна система складається з різних частин, підсистем. Такими підсистемами є групи національних економік (групи країн), які мають певну спільність і відмінності. Їх визначають за такими ознаками, як рівень економічного розвитку, соціально-економічна структура економіки, тип економічного зростання, рівень і характер зовнішньоекономічних зв’язків. Проте найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. Для включення країн до тієї чи іншої групи застосовують насамперед такі критерії: характер економіки і рівень її соціально-економічного розвитку.    До групи розвинутих (промислово розвинутих, індустріальних) входять держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності. Нині це приблизно 30 країн і територій.

   До групи країн, що розвиваються (слаборозвинутих), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Із 182 країн — членів МВФ до цієї групи належить 121. Проте, незважаючи на їх кількість, чисельність населення та величезну територію, на них припадає трохи більше 28 % світового ВВП. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. Верхній ешелон країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економіки, високим індексом розвитку людини, значним ВВП на душу населення Найнижчий рівень у цій групі країн займають найменш розвинуті, головна проблема яких не стільки у відсталості та бідності, скільки у відсутності відчутних економічних ресурсів для їх подолання.

   До групи країн з перехідною економікою належать держави, які з 1980—90 рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн колишніх республік СРСР, а також Монголія, В’єтнам. Країни з перехідною економікою виробляють близько 17—18 % світового ВВП.