10. Розвиток інституту адвокатури у Німеччині

У середньовічній Німеччині адвокатура була абсолютно вільною професією. Будь-яка особа могла отримати право на заняття адвокатською діяльністю на невизначений строк. Щодо внутрішньої організації адвокатури у середньовіччі одностайності серед різних країн не було. У Німеччині, наприклад, такої організації фактично не існувало. Адвокати були абсолютно самостійними і незалежними від своїх колег за професією, тобто вони не утворювали особливого стану. У Німеччині існувала такса юридичних послуг, за порушення якої адвокат поз¬бавлявся права практикувати, і разом з клієнтом, який переплатив, піддавався штрафу, а іноді навіть тілесному покаранню. Професійна діяльність адвокатів в описувані часи здійснювалася у таких фор¬мах: надання юридичних порад, захист у суді, складання судових паперів. Значних змін зазнала у середні віки діяльність адвокатів у кримінальному про¬цесі. У цей період публічний і загальний процеси почали перетворюватися у таєм¬ний та інквізиційний, чим обмежувалася участь адвокатів у кримінальному процесі. 

Сучасність - Організація адвокатури Адвокатура в Німеччині є незалежною організацією у системі правосуддя, а адвокати — практично вільними підприємцями, які мають свої контори, наймають службовців. Вони відрізняються від інших бізнесменів тим, що не наділені правом рекламувати свою професійну діяльність, а також не сплачують, так званого, ремісничого податку'. Будь-якого контролю за роботою адвокатів з боку державних органів не існує. Проте він повинен мати репутацію чесної людини бути всебічно ерудованим в галузі права та вміти із знанням справи захищати законні інтереси підзахисного або довірителя. Основним нормативним актом, який закріплює правовий статус адвокатури в Німеччині, є Федеральне положення про адвокатуру 1959 p.2, що діє з незначними змінами і сьогодні. За цим актом адвокат є незалежною особою у сфері правосуддя. Будучи людиною вільної професії, адвокат є компетентним консультантом і представником інтересів громадян. Його право виступати з юридичних питань в загальних судах, арбітражних або адміністративних органах обмежується лише федеральним законом. Вимоги, що пред'явля- До адвокатської діяльності у Німеч-ються до кандидатів чині допускається лише та особа, у адвокати яка згідно з Законом про суддів визнається придатною до виконання суддівських обов'язків. Усі існуючі в Німеччині палати адвокатів об'єднуються у Федеральну палату адвокатів. 167 Кожна місцева палата очолюється правлінням, до складу якого входить сім членів. Проте загальні збори палати можуть збільшити їх число. Члени правління обираються загальними зборами палати. Членом правління може бути обраний адвокат, якому виповнилося 35 років і що має 5-річний стаж безперервної роботи в адвокатурі.

11. Зародження і розвиток інституту адвокатури в Україні

1) За часів Київської Русі (9-13ст.) роль захисників в судах виконували рідні та приятелі сторін: послухи - свідки порядного життя обвинуваченого та видоки - свідки вчиненого стороною або спірного факту. Панування звичаєвого права і перевага над писаним правом. Праця захисника в судах мала характер громадського, товариського, а не професійного заняття і роль захисника підлягала у виключно моральній підтримці. Виникають зародки адвокатської професії.

2) Період Польсько-Литовської доби (14-16ст.). В Україні сформувалась проф. адвокатура. Формуванню проф. адвокатури особливу роль відіграли Литовські статути та Магдебурзьке право. Звичаєве право поступово витісняло Магдебурзьким, спочатку у міських судах (14-15ст.), а потім – у загальнодержавних судах (16ст.). Виникнення писаного права обумовило потребу в юристах. З появою Магдебурзького права з’являється захисник як проф. юрист у кінці 14 – початку 15 ст. Литовські статути діяли до 1842р. Перший Литовський статут 1529р.: вживав термін «прокуратор» або «речник». Захисником міг бути кожний вільний повноправний житель міста.

Особа за Литовським статутом 1566р. не могла бути прокуратором: іноземець, а тільки «осєдлий». Литовський статут 1588р. присвячує судовому захисту 5 артикулів: захисником могла бути кожна вільна людина, за винятком духовних осіб, судового персоналу замкових судів … Прокуратор був: 1) як представник сторони 2) як помічник. Прокуратор мав мати засвідчений письмовий документ або усне підтвердження сторони. Був також спеціальний замковий захисник для людей убогих (з вадами), сиріт…

Встановлювались також етичні норми та відповідальність за їх порушення: за намагання стати прокуратором протилежної сторони – позбавлення практики, за свідоме заподіяння шкоди клієнту – смертна кара.

3) Проект Кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743. В 18 ст. була зроблена спроба кодифікації українського права. Кодекс не прийняв царський уряд, але норми застосовувались на практиці. 5 артикулів. 21 пункт. В значенні захисника вперше вживається термін «адвокат» або «повірений»! Обов’язок приносити присягу та реєстрація в судах. Іноді допускались захисниками батьки, опікуни, призначені судом або обрані за бажанням сторін. Адвокатами не могли бути жінки, службові особи в своїх округах. Могли бути лише чоловіки без відхилень, повнолітні, християни, розумово і фізично дужі, світського стану. Нехристияни могли захищати тільки своїх одновірців, духовні особи – лише церкви і монастирі захищали. Головний обов’язок – допомога ближнім і служіння справедливості. Передбачались випадки безоплатного захисту для вдів, сиріт, малозабезпечених. Мав бути спец документ від клієнта: «вєрчіє челобітіє». Відповідальність: за спричинення шкоди підзахисному: відшкодування в 2-му розмірі, смертна кара, арешт або тілесні покарання. За умисне порушення своїх обов’язків – відрізання язика. За неумисне порушення або недбале виконання обов’язків – відшкодування в повному обсязі та тюрма на 4 тижні. Вперше сформульовані поняття та суспільна роль адвоката, етичні вимоги, проф. обов’язки, принципи оплати праці, відповідальність. Адвокатура визнана як окремий стан, хоча і не об’єднана професійно.

4) Професійний етап. Судова реформа на початку 60-х років 19 ст. Принципи: відокремлення суду від адміністрації, загальний і рівний суд, гласність процесу, право обвинуваченого на захист! Судові статути 1864р.: формування присяжних повірених. Адвокатура будувалась на професіоналізмі та суворих вимог для присяжного повіреного. Він повинен мати ВЮО, стаж судової роботи або помічником присяжного повіреного не менше 5р., не молодший 25р., обрання в присяжні повірені здійснювалось радою присяжних повірених при окрузі судової палати. 3 округи: Харківський, Київський, Одеський.

Самоврядування повірених, шляхом обрання рад присяжних повірених, з числа яких був голова ради та його заступник. Рада повинна: розглядати заяви про вступ та вибуття повірених, нагляд за дотримання ними законів та правил, призначення повірених для надання безоплатної допомоги, накладення дисциплінарних стягнень. Рада мала бюджет. Контроль за коштами – ревізійна комісія. В основному був захист в цивільних та кримінальних справах за плату, шляхом домовленості або за таксою: кожні 3 роки визначався та публікувався Мін’юстом.

Феніцкій в роботі «Основи уголовного судопроизводства» поділяв права повірених на корпоративні (участь в загальних зборах ради, право бути обраним на посаду) та особисті (право представництва в межах округу, право на обумовлення винагороди..) До обов’язків він відносив: за змістом (професійні та корпоративні: добра поведінка, утримання від вчинків, несумісних з високим знанням присяжного повіреного ) та за часом (попередні: прийняття присяги, відмовлення від несумісних занять та остаточні: не мали права захищати інтереси рідних, розголошувати таємницю довірителя, вчиняти умисні дії на шкоду довірителю та ін. ).

Відповідальність: дисциплінарна (догана, попередження, заборона виконання обов’язків строком до 1 р., виключення з числа повірених, притягнення до кримінальної відповідальності. Право дисциплінарного провадження – рада виконувала), цивільна та кримінальна. В цей період адвокатська діяльність не була підприємницького, слугувала публічним інтересам і була вільною!

Внаслідок контррерформи в 1874р. – інститут приватних повірених. Мета: убезпечення населення від осіб, не маючих належного проф. та морального рівня. Приватними повіреними могли бути: повнолітні (не жінки). Не мали своєї корпоративної організації. Свідоцтво їм видавали мировий з’їзд, окружний суд або судово палата. Для свідоцтва іспит. Свідоцтво діяло 1 рік, передбачало сплату мита та публікацію інформації про видачу свідоцтва. Не могли бути: неповнолітні, недієздатні, відлучені від церкви, позбавлені прав, неграмотні, монахи, священнослужителі…

Присяжна адвокатура практично була скопійована з французької адвокатури. Втручання держави.. У 1879р. була тимчасово припинена організація повірених. Утиски адвокатів… У 1889р. царський уряд обмежив доступ до адвокатури за нац ознакою (євреїв). Жінкам заборонялось відвідувати лекції з права в університетах. Отже, в цей період адвокатура розвивалась фактично в межах іншої держави – Росії..