9.Розвиток інституту адвокатури у Франції

Канонічне право адв називало avoues- були захисниками костелів і монастирів. Обов’язки - крім участі в судах, управляв маєтком, приймав та отримував дари в користь монастиря чи костелу Якщо сторона бажала замість себе в суд послати предст, вона мусила на це отримати згоду короля.

До XII ст. вирішальним для суду у розгляді справи-проведення поєдинку. Простолюдинам заборонялося виставляти замість себе іншу ос. Сторона, що перемогла у поєдинку - виграла справу. Утвор. каста людей, зайняттям яких були постійні участі у фехтувальних поєдинках. Людвіг Святий 1260 р на окремих тер Франції декретом заборонив застосування поєдинку, повністю його було відмінен в 1386 р. За Людвіга Святого цих людей почали називати адв.З гідно з декретом короля від 1274 р адв існували при судах. Для них було запроваджено присягу За постановою з 1344 р адв поділяли на: захисників і радників. З усіх адв обиралося 12 найстарших, які мали особливий привілей - пошану інших і спеціальні місця. Адв не могли бути некатолики,піддані церковному покаранню, монахи.

Всіх адв ділили на: consiliarii - найбільш досвідчені й шановані, з якими часто радився сам магістр; proponentes - вносили процес доки сторін перед судом; auolientes – що проходили стажування(аплікацію). За королів Карла VII і Карла VIII з’являється особлива група “королівських адвокатів”- захищали у судах інтереси корони. їм категорично заборонено виступати у справах приват звин.

За Егінгара адв займали в уряді важливі посади, їм надають право шляхетства, адв із 10 річним практичним стажем міг не здаючи спеціального іспиту, займати посади у суді. У XVIII ст відповідач по цивільній справі міг звернутися за допомогою до адв, але обвинувачений цього зробити не міг - він мусів захищати себе сам (принц.суддя є захисником обвинувач).

Епоха Великої Французької революції - протест підпорядкуванню адв держ владі, адв припинили свою проф. діяльність. Декретом від 1790 року адв у Фр було ліквідовано. За З Наполеона 1822 року avones могли бути громадяни Фр та іноземці. Але іноземець вправі був займатися адвокатською діяльністю лише на провінції. Крім цього, кандидат в адв мусив мати вищу юр освіту і науковий ступінь, а також прийняти присягу урочисто на засіданні апел суду. Після цього кандидат приступав до стажування, яке тривало три роки (стажисти відв судові процеси, в яких виступали досвідчені адв, регулярно проводилися конференції, ділові ігри). Набуття звання адвокатів вимоги: громадянство, не бути позбавленим чи обмеженим у політичних й цивільних правах, 25 років, вища юр освіта, 5 р стаж роботи avones, засвідчення про моральність поведінки, складання присяги, подання міністра юстиції, номінація державної влади.

Відповідно до ст. 1597 Кодексу Наполеона заборонено адв набувати права на нерухомість, що була предметом судового спору, в якому адвокат був представником. Захисникам заборонялося брати необгрунтовані гонорари, Починаючи з XIII ст. адв щороку складали присягу. 1992 року набрали чинності поправки до Основного Закону про статус адвокатів. Щоб стати адв необхідно: фр. Гром-во або гром-во однієї з держав ЄС, вища юр освіта (ступ. Магістра п) внз, який визн у Фр. Кандидат складає адв іспити: два письмових та один усний в одному з регіональних центрів проф підготовки, які працюють під егідою адвокатури та вищої школи. У разі успішної здачі іспитів кандидат у цих центрах проходить протягом року теоретичний курс та практичне стажування після, чого знову складає іспити: один письмовий та три усних. Лише при успішній здачі цих іспитів кандидат вписується до списку ордену адвокатів і складає присягу. Адв Фр об’єднуються у колегії по судових округах діяльності кожного трибуналу вищої інстанції. Очолює колегію адвокатів голова, що обирається таємним голосуванням строком на два роки. Він наділений дисциплінарними повноваженнями по нагляду за адв, виступає арбітром у справах між адв, стежить за професійною підготовкою й перепідготовкою адв і головує на засіданні ради колегії, яка обирається адв строком на три роки.