8.Інститут адвокатури у Давньому Римі

Професія адв отримала офіційний статус її зміст полягав у наданні допомоги у вигляді консультування і захисту в суді з використанням юридичних знань. З появою «Законів XII таблиць» роль патриціїв як правознавців істотно зросла. Але публікація Флавієм (V в), а потім Тлієм (IV в.) таблиць приймальних днів і позовних формул завдаю останнього удару по юр монополії патриціїв і адв стала вільною професією. Коли патронат розпався, розвиток юр професії став здійснюватися у двох напрямах: патриції (безкоштовно роз'яснювали закони, давані юридичні поради, складали угоди на підтримку виступаючих в суді адвокатів) і адвокат-патрон (захищали в суді).

Республіка адв була вільною професією. Звичай-молоді люди, котрі вступали до адв, викликалися для презентації на форум; їх супроводжувала впливова особа з колишніх магістратів: консулів, преторів або цензорів. Умови для здоб адв професії, не були визначені. кандидати в адв прослуховували курс риторики у фахівців орат мистецтва, були присутніми при консультаціях знаменитих правознавців, відвідували засідання судів та ін.. Правозаступництво було відокремлено від суд предст. У цей період адв здебільшого були ораторами. Адв була прямим шляхом до зайняття вищих і почесних посад (Марк Антоній, Гай Гракх, Красс, Юлій Цезар, Помпей, Цицерон.

ІМПЕРІЯ значне обмеж адв професії як вільної. за кодексами Юстиніана адв професія прирівнювалася до держ служби. Адв стали предст стану (ordo- розряд осіб, що займаються однією професією. Допуск до адв залежав від вищого адмін-суд чиновника провінції або міста. Не допускалися до адв неповнолітні, особи з деякими фіз вадами, позбавлені громадянської честі, притягнуті до крим відп, жінки та ін. Кандидат до адв повинен був закінчити спеціальний (п'ятирічний) курс в одній з юр шкіл та скласти іспити. Адв заносилися до списку (rotu1а) за префектурами у порядку їх допуску до професії. Перший у списку звався старшиною (primas). Всі адвокати поділялися на два розряди: штатних (statuti) та позаштатних (supernumerarii). Різниця між ними полягала в тому, що перші були обмежені певним числом і мали право виступати в усіх судах, а другі не були обмежені у числі і практикували у нижчих судах. Штатні призначалися начальником провінції з числа позаштатних. Проф. злочини: віроломна зрада клієнта, вимагання великих гонорарів, кляузництво та ін.-покарання- заборона адв практики. Для адв була вст особлива проф присяга. У разі відмови адв від ведення справи позивач не мав права запрошувати іншого. Якщо мав декілька то ін. могли продовжувати захист, до розгляду справи адв не мав права наперед обумовлювати винагороду, але після захисту він вже міг ставити таку умову. За наявності домовленості розмір гонорару визначався адв, а за відсутності її за його позовом суд призначав гонорар. Малозабезпеченим гарантувалася безкоштовна участь адвоката за призначенням. по кримінальних справах участь захисника була обов'язковою. Якщо сторона не мала захисника, то претор такого захисника призначав. За відмову від «захисту за призначенням» адвоката могли запросто виключили з колегії. При Юсгініані. Заняття адвокатською діяльністю було заборонено лише суддям та намісникам провінцій. У цей період правозаступництво злилося з судовим представництвом. Тепер три правозахисні функції: адвокатів, повірених та юрисконсультів, що існували у республіканський період, стали прерогативою адвокатів.