
- •1. Наука про адвокатуру: основні поняття та напрями.
- •2.Предмет та система науки про адвокатуру.
- •3.Методи науки про адвокатуру
- •5.Місце Адв серед інших навч юридичних дисциплін
- •4.Адв в Україні як навч дисц, її предмет та система
- •6.Зародження адвокатури
- •8.Інститут адвокатури у Давньому Римі
- •7.Адвокатура в Античній Греції
- •10.Розвиток інституту адвокатури в Англії
- •9.Розвиток інституту адвокатури у Франції
- •11.Розвиток інституту адвокатури у Німеччині
- •12..Зародження і розвиток інституту адвокатури в Україні
- •13Адвокатура України після 1917 року
- •19.Законодавство про адвокатуру, сучасні проблеми та шляхи їх вирішенн
- •17Право особи на отримання кваліфікованої правової допомоги: міжнародно-правові аспекти
- •18Міжнар стандарти та нормативи адв та адвокатської діяльності
- •20Поняття адвокатської діяльності, її мета.
- •21Принципи адвокатської діяльності
- •22.Гарантії адвокатської діяльності Стаття 23.
- •23.Види адвокатської діяльності
- •25.Вимоги щодо несумісності відносно діяльності адвоката
- •27. Допуск до складення кваліфікаційного іспиту особи, яка виявила бажання стати адвокатом
- •26.Адвокат: поняття, вимоги до набуття статусу
- •28. Кваліфікаційний іспит: нормативне регулювання, процедура проведення
- •30Стажист адвоката: права та обов’язки
- •31.Керівник стажування: права та обов’язки
- •32.Свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності: умови отримання. Посвідчення адвоката
- •33.Форми організації роботи адвоката
- •34.Єдиний реєстр адвокатів України
- •37.Об’єднання адвокатів
- •36.Порівняльна характеристика адв бюро та адв об’єднання
- •39.Обов’язки адвоката
- •40.Помічник адвоката
- •42.Порівняльна характеристика помічника та стажиста адвоката
- •47.Дисциплінарна відповідальність адвоката
- •48.Процедура здійснення дисциплінарного провадження
- •59.Етика пов адв при відмові від подальшої роботи з клієнтом
- •57.Принципи адвокатської етики
- •60.Етичні правила у взаєминах «адвокат-колега»
- •58.Етичні правила поведінки у сфері «адвокат-клієнт»
- •61. Етика відносин «адвокат-суд»
- •65.Договір про надання правової допомоги: поняття, зміст, форма
- •66.Підстави для відмови в укладенні договору про надання правової допомоги
- •62.Відповідальність адв за порушення правил адв етики
- •68.Прип, розірвання договору про надання правової допомоги
- •72.Конференція адвокатів регіону
- •70.Адв самоврядування: основні засади та завдання
- •73.Рада адвокатів регіону (рар)
- •74.Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури
- •75.Ревізійна комісія адвокатів регіону
- •76.Вища кваліфікаційна комісія адвокатури
- •77.Вища ревізійна комісія адвокатури
- •78.З’їзд адвокатів України
- •79.Рада адвокатів України
- •81.Відповідальність адвоката іноземної держави
- •52.Сутність поняття «адвокатська етика»
- •53.Мораль та моральність у адвокатській діяльності
- •54.Співвідношення моралі, моральності та етики для адвокатської діяльності
- •43.Соціальне страхування адвоката
- •43. Страхування відповідальності адвоката
- •44.Пенсійне страхування адвоката
- •55.Особливості адвокатської етики
- •45.Оподаткування діяльності адвоката
- •46.Відповідальність адвоката: поняття та види
- •56.Етичні засади регулювання адвокатської діяльності. Правила адв етики
- •69.Надання адвокатом безоплатної правової допомоги
17Право особи на отримання кваліфікованої правової допомоги: міжнародно-правові аспекти
Право на юридичну допомогу знайшло своє закріплення й у нормах міжнар зак-ва: ст. 11 Загальної декларації прав людини і громадянина, ч. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, підпункті «з» п. З ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, п. 93 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями.
Зокрема, відповідно до ст. 9 КУ чинні міжнар договори, згода на об яких надається ВРУ, є частиною нац зак-ва У. Ст. 55 КУ надає право кожному після використання усіх нац засобів прав захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнар суд установ чи до відпов органів міжнар організацій, членом або учасником яких є У.
Відповідно до ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 ГА ООН, кожна держава зобов’язується забезпечити будь якій особі, права і свободи якої порушені, ефективний засіб правового захисту і розвивати можливості судового захисту.
Право на правову допомогу, гарантоване пп. «с» п.3 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, прийнятої 11 квітня 1950 року Радою Європи, передбачає, що кожний обвинувачений у скоєні кримінального злочину має право захищати себе особисто або через обраного ним захисника, а якщо у нього немає достатніх коштів для оплати послуг захисника, мати призначеного йому захисника безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
У рішенні по справі Пакеллі проти Федеративної Республіки Германія Європейський Суд відзначив, що це положення Конвенції гарантує особі, обвинуваченій у скоєні кримінального злочину, три права: захищати себе особисто; мати обраного ним самим представника, і, за визначених умов, мати призначеного йому захисника безоплатно Дія права на правову допомогу не обмежується тільки сферою крим судочинства. Права, передбачені пунктом 3 статті Європейської конвенції, є складеним елементом загального поняття справедливого судового розгляду, а воно охоплює і випадки «визначення цивільних прав і обов’язків». Враховуючи це, Європейський суд у ряді рішень викладає більш широке трактування прав на правову допомогу, ніж у пп. «с» пункту 3 ст. 6 Конвенції.Основним елементом права на юридичну допомогу є право на вільний вибір захисника. Європейський суд підкреслює, що обвинувачений має право користуватися послугами захисника на свій вибір, якщо він має достатні для цього фінансові засоби.У коментарях до Конвенції відмічається, що право на вибір адвоката існує тільки у тих випадках, коли обвинувачений має достатні кошти для оплати послуг захисника. Разом із тим, право на вибір захисника не є абсолютним, оскільки держава має право регламентувати доступ адвокатів до суду, а у ряді випадків забороняти це окремим особам.
18Міжнар стандарти та нормативи адв та адвокатської діяльності
-Основні положення про роль адвокатів – серпень 1998р.
-Загальний кодекс правил адвокатів Європейського Співтовариства
-Рекомендація Р(200)21 Комітету міністрів державам-учасницям РЄ про свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків від 25.10.2000р (далі – Рекомендації)
Преамбула: Професійні асоціації адвокатів відграють важливу роль у підтриманні проф. стандартів та етичних норм, захищають своїх членів від переслідувань та необґрунтованих обмежень і посягань, забезпечують правову допомогу для всіх, хто має в ній потребу, та кооперуються з урядом та іншими інститутами для досягнення цілей правосуддя та суспільного інтересу.
В цілях Рекомендацій: «адвокат – особа, яка згідно з вимог національного законодавства має необхідну кваліфікацію та допуск до ведення справ та інших дій від імені клієнтів і може практикувати право, з’являтись в судах, надавати поради клієнтам і представляти інтереси клієнтів при розгляді правових питань»
Рекомендації: «Адвокати повинні мати свободу переконань, висловлювання, пересування, об’єднання в асоціації, зборів і зокрема мати право на участь в публічних обговореннях питань, що стосуються права і відправлення судочинства, а також на висування пропозицій відносно законодавчих реформ.»
Міжнародні стандарти:
-незалежність -повна або часткова «монополія» на надання правової допомоги
-об’єднання -професійність