19.Законодавство про адвокатуру, сучасні проблеми та шляхи їх вирішенн

Законодавство – в шир розумінні – система ЗУ та підзаконних актів, що регулюють організацію і діяльність адвокатури

-КУ (п. 14 ч. 2 ст. 92; ч. 2 ст. 59; ст. 131; ст. 29; ч. 3 ст. 129)

-Рішення КСУ: 1) 16.11.2000р. за зверненням громадянина Солдатова; 2) вересень 2010р. за зверненням громадянина Голованя

-ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»

-Конвенція про захист прав і основпоположних свобод від 04.11.1950

-«Основні положення про роль адвокатів» – ООН, серпень 1990р.

-Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського співтовариства

-ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», «Про КСУ», Про ВРЮ»…

-КПК, ЦПК, КК, КУпАП…

-Положення про кваліфікаційну дисциплінарну комісію адвокатури від 05.05.1993р. №155\45

-Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури (ВККА)

-Указ ПУ Про деякі заходи щодо підвищення рівня адвокатури

-Порядок реєстрації адвокатських об’єднань від 27.04.1993

-Правила адвокатської етики від 01.10.1999р.

-Порядок підвищення кваліфікації адвокатами України від 03.09.2010р.

-Роз’яснення та інші рішення ВККА

Проблеми: несистематичність, невідповідність міжнародним стандартам, колізійність, недостатність правового регулювання у зв. з прийняттям нового закону, невідповідність сучасних реаліям

16.Право ос на отр квал прав допомоги: конст аспекти Стаття 59. КУ Кожен має п на прав допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення п на захист від обвинувачення та надання прав допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адв. П на юр допомогу є невід'ємним п кожної людини і виступає органічною частиною прав статусу особи в державі, одним з найважливіших факторів активної участі населення в житті країни. Крім Конституції України право на прав допомогу одержує свій розвиток в ін н-па —КПК, ЦПК, КУпАП, ЗУ «Пре адв та адв д», «Про безоплат прав доп» «Про захист прав спож», «Про нотаріат», «Про прок», «Про міліцію» та інших.П на прав допомогу — це закріплене в КУ та в інших зак актах відповідно до мп стандартів п кожного на одержання послуг юр характеру з метою заб реалізації особистих, політ, економ, соц і культ інтересів, а також захисту прав і свобод особи. Юридична допомога необхідна особі при формуванні правосвідомості, при забезпеченні реалізації прав і свобод, а також при їх захисті. Деякі аспекти надання правової допомоги безоплатно містяться у ЗУ «Про безоплатну правову допомогу в Україні»Відповідно до ріш КСУ у справі за конституційним зверненням гром. Голованя І. В.(справа про право на правову допомогу) Положення ч. 1 ст. 59 КУ "кожен має право на правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь якій особі незалежно від характеру її правовідносин з держ органами, омс, об'єднаннями громадян, юр та фіз особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юр питань в обсязі і формах, як вона того потребує. Положення ч.2ст.59 "для ... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими держ органами має п на правову допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

14Розвиток інституту адвокатури на землях Східної Галичини й Буковини до 1939 року.

Перші відомості про адвокатуру в Галичині припадають на середину XVI ст., коли ці землі входили до складу Польщі. Тоді було дві категорії адвокатів: одні мали ВЮОі їх звали «квазідікус», другі -- особи без спеціальної освіти, які вели менш важливі справи. Адвокатура в Галичині і на Буковині утвердилася як інститут з Положенням про суд 1781 р.(а складі АУ). Вимоги:ВЮО, ступінь доктора права, пройти практику адвоката (термін не визначений) та скласти адвокатський іспит. За Положенням 1849 р. адвокатами могли бути юристи, які мали ступінь доктора права і не менш як трирічну практику в органах суду й прокуратурі або в адвоката.До 1855 р. адвокати перебували при шляхетських судах у Львові, Станіславі, Тарнаві і Чернівцях. Нагляд за їхньою діяльністю здійснював вищий крайовий суд. Положення про адвокатуру 1868 р. підвищило вимоги: ступінь доктора права, семирічне стажування і скласти перед спеціальною комісією адвокатські іспити. Перескладання дозволялася через два роки. Загальне керівництво адвокатурою належало міністрові юстиції.

Ці території були насильно включені відповідно до складу Польщі за Ризьким мирним договором 1921 р. і Румунії за Сен-Жерменським (1919 р.) та Севрським (1920 р.) договорами. До 1944 р. ще залишалася на правах колонії Закарпатська Україна.

на Галичині всіх адвокатів і правників було об'єднано у Спілку українських адвокатів (СУА). Це об'єднання сталося у травні 1923 р. у Львові на установчих зборах2. Усіма, справами СУА керувало правління з 10 членів на чолі з президентом. В місцевостях окружних судів діяло 12 делегатур СУА. З 1927 р. Спілка українських адвокатів видавала свій часопис «Бюлетень СУА», Спілка входила до складу львівської Палати адвокатів, де брала участь у різних комісіях та правлінні. СУА захищав у Палаті як інтереси адвокатів-українців, так і інтереси української адвокатури в Польщі. Палати адвокатів мали своє представництво у Верховній (головній) адвокатській раді уВаршаві. Всі адвокати мали ВЮО. Адв мали титул «доктор», який присвоювався ще з часів панування Австрії після написання докторської праці. А за Польщі адвокатам, які закінчували університет, присвоювали титул «магістр». У судах адвокати виступали в чорних мантіях, що було символом вільної думки адвоката, його незалежності й служіння тільки законові.

Законом від 7 жовтня 1932 р. були значно обмежені права адвокатури. відповідно до закону від 1938 p., що мав назву «Права про устрій адвокатури», окружна адвокатська рада приймала до адвокатури осіб,які: мати польське громадянство й користуватися всіма громадянськими та цивільними правами; мати витриманий характер і своєю поведінкою гарантувати збереження честі адвокатського стану; належно володіти польською мовою усно й письмово; мати університетську юридичну освіту й скласти належно іспит; відбути певну судову практику в загальних або військових судах і скласти іспит; пройти дворічний стаж адвокатської практики й скласти адвокатський іспит. Крім цього, кожний новоприйнятий адвокат, перед тим як розпочати свою професійну діяльність, повинен був

сплатити внесок і перед «деканом» дати присягу. без проходження стажування до адвокатури приймалися: професори й доценти юридичних факультетів, судді Найвищого адміністративного трибуналу, судді при стажі три роки, провізори з таким же трудовим стажем, вищі службовці кодифікаційних комісій, Ради Міністрів, міністерства юстиції, сейму та сенату. За адвокатурою встановлювався нагляд Міністерства юстиції Польщі2

У 1939 р. в Галичині було 2713 адвокатів, із них 439 (або 16,2%) українців.

Після возз'єднання у 1939—1940 pp. Західної України і Північної Буковини в єдину Українську державу адвокатура в цих областях організовувалася з допомогою діючих колегій адвокатів України.