2. Економічні свободи й державний контроль

Свобода вибору в умовах ринкової економіки характеризує діяльність як підприємців, так і споживачів.

Свобода вибору для підприємців означає, що окремі люди мають пра­во купувати економічні ресурси, на власний розсуд вибирати вид діяль­ності, створювати підприємства. Свобода вибору означає, що власники економічних ресурсів та грошово­го капіталу можуть використовувати чи реалізовувати ці ресурси на свій ви­бір. Ніхто: ні держава, ні інші виробники, — не мають права диктувати під­приємцю, що йому виробляти, за якою технологією, скільки, на які ціни та споживачів орієнтуватися.

Для споживачів свобода вибору означає, що вони вільні в межах своїх гро­шових прибутків купувати товари та послуги в такому наборі, який вони вважають найбільш сприятливим для задоволення своїх потреб. Свобода споживацького вибору є найширшою з економічних свобод. Вона орієнтує виробників на виробництво продукції, товарів та послуг, які користуються попитом.

Проблема вибору вирішується з урахуванням особистого інтересу. Він є головним мотивом діяльності усіх суб'єктів ринку. Підприємці мають на ме­ті максимізацію прибутків. Наймані робітники прагнуть до високої заробіт­ної плати. Власники матеріальних ресурсів, за інших рівних умов, намага­ються отримати вищі ціни під час продажу чи здавання в оренду цих ресур­сів. Нарешті, споживачі прагнуть купити товар за найнижчими цінами. Мо­тив особистого інтересу спрямовує функціонування економічної системи в певному напрямі й робить її впорядкованою.

В сучасних умовах науково-технічного прогресу, відкриття нових продук­тів, матеріалів, технологій, екологічної кризи держава не може не приділяти серйозної уваги проблемі контролю за економічною діяльністю підпри­ємств. Вона мусить втручатися й визначати межі економічних свобод. До найважливіших напрямків контролю економічної діяльності ви­робників нале­жать: контроль за розміщенням та будівництвом підприємств; екологічний та санітарний контроль; контроль якості та безпечності продукції; трудове й соціальне законодавство; антимонопольний контроль.

3. Демократизація сфери зайнятості і боротьба з безробіттям

Зайнятість та безробіття утворюють блок питань, де економічне та соці­альне сплетені в щільний вузол.

Безробіття визначають як різницю між кількістю осіб, які перебувають у даний момент у складі робочої сили, й кількістю зайнятих. Міжнародна організація праці (МОП) розробила ряд доволі жорстких критеріїв для визначення статусу безробітного, а саме: обов'язковість реєстрації в уста­новах служби зайнятості; активний пошук роботи; робота впродовж де­кількох місяців перед звільненням; вимушений характер звільнення; від­сутність пропозицій про працевлаштування, які служба зайнятості вважає такими, що підходять для даного претендента; відсутність інших джерел прибутку.

Безробіття веде до серйозних економічних та соціальних наслідків. Еко­номічні наслідки полягають у недовипуску продукції, що зменшує можли­вості покращення загального добробуту суспільства й погіршує матеріальне становище безробітних. Соціальні наслідки безробіття пов'язані зі збіль­шенням соціальної напруги в суспільстві, яка може призвести до зміни по­літичного курсу держави. Затяжне масове безробіття загро­жує порушити стабільність демократії. Тому сучасні уряди намагаються протиді­яти надмірному безробіттю. Водночас, економічна наука оперує поняттям так званого «природного рівня безробіття», який у західних країнах колива­ється від 4% до 6% безробітних у країні. Таке безробіття зумовлене мобіль­ністю робочої сили і не загрожує стабільності суспільства. Мобільність — це зміна робітниками своїх позицій на ринковому просто­рі (зміна місця праці, часткова зайнятість, безробіття). Вона вказує на здат­ність людини змінювати місце праці або професію, пристосовуючись до змін економічної кон'юнктури, або попиту на її працю.

Дослідники ринку праці виокремлюють європейську й американську мо­делі регулювання ринку праці (149). Обидві моделі демонструють певний поря­док, керовану систему відносин, проте суб'єкт, відповідальний за рух пото­ків робочої сили, в них різний. В американській системі суб'єктом є фірма (150), у європейській — держава (151). Ця відмінність обумовлена тим, що в економіці США домінують великі, ієрархічно організовані фірми, здатні забезпечува­ти внутрішню (у межах фірми) мобільність. Упродовж останніх десятиліть американська економіка значно активніше, ніж європейська, створює нові робочі місця, нові види зайнятості, особливо в сфері сервісного обслуговування, в приватному секторі економіки. Обид­ві системи створюють умови для мобільності робочої сили, дають змогу ро­бітникові бути активним на ринку праці.

Демократизація сфери зайнятості і боротьба з безробіттям є Україні

В Україні ситуація у сфері зайнятості є складною. По-перше, через низь­кий рівень оплати праці зайнятість в Україні гарантує лише соціальний ста­тус, але не прибуток, як це є в державах з нормально функціонуючою рин­ковою економікою. По-друге, показник офіційно зареєстрованого безробіт­тя перебільшує допус­тимі стандарти в декілька разів. По-третє, спостерігається відтік робітників з легальної економіки в тіньову сферу. Водночас в Україні відбувається демократизація підходів до розв'язання проблем зайнятості та безробіття.

Ринковий характер відносин зайнятості в сучасних умовах визначається двома основними принципами. Перший з них передбачає добровільний ха­рактер праці, крім випадків, обумовлених законодавством. Другий принцип передбачає відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю.

Мобільність робочої сили в економіці України не може бути такою ж різ­номанітною, як на Заході, з трьох причин: з причини економічної нестабіль­ності, низького рівня розвитку приватного сектора та через її традиційну структуру, в якій переважає індустріальний тип зайнятості. Тобто, в Україні дуже пошире­не структурне безробіття. Воно зумовлене тим, що професійно-кваліфіка­ційна структура робітників не відповідає перспективним структурним змі­нам господарства. Найінтенсивніше за п'ять років зменшувалася потреба у працівниках таких галузей, як промисловість, сільське господарство.

На структурні зміни серйозно впливає перебудова відносин власності. Потреба в працівниках на підприємствах приватної й колективної власнос­ті зростає, особливо в таких галузях, як торгівля і громадське харчування. Там, де названі галузі отримали найбільший розвиток, спостерігається й найменший рівень безробіття.

В Україні повинні розвиватися два напрями розвитку ринку праці: полі­тика сприяння зайнятості та політика соціальної підтримки безробітних. Як­що перший напрям пов'язаний з появою нових форм власності, нових робо­чих місць, нових сфер господарства, то другий залежить від таких факторів, як стан законодавства про зайнятість, розмір допомоги, навчання й пере­навчання безробітних.

Політика соціального партнерства

Особливе значення у здійсненні соціальної політики загалом, і політики зайнятості зокрема, має соціальне партнерство: спільна діяльність уряду, підприємців та профспілок, спрямована на узгодження інтересів та вирішен­ня проблем, передусім у соціальній та виробничій сферах (153).

Розглянемо цілі та зміст діяльності кожного з партнерів.

1. Профспілки (професійні об'єднання найманих робітників) виникли з метою захисту та представництва інтересів осіб найманої праці. У сучасному суспільстві во­ни є індикатором громадської думки, беруть участь в системі зворотного зв'язку між державою та працівниками, допомагають державі виробляти та коригувати свою соціально-економічну політику.

2. Підприємці з часом також дійшли висновку про доцільність та необхідність регулювання й координації власної діяльності та відно­син з робітниками, представлених профспілками. Вони створили добровіль­ні об'єднання для захисту своїх інтересів, а пізніше зробили кроки назустріч вимогам профспілок та держави, які не завжди суперечили інтересам під­приємництва й допомагали уникати конфліктів.

3. Держава як на галузевому, так і на національному рівнях найчастіше виступає в ролі законодавця, гаранта громадянських прав, регулятора трудових відносин, працедавця та миротворця-умовлювача.

У процесі взаємодії держа­ви, підприємців та найманих робітників присутній постійний пошук балан­су інтересів трьох сторін. Створено загальносвітовий механізм системи соціального партнерства, найвищою структурною ланкою якого є Міжнародна організація праці (МОП). Існує думка, що ступінь розвинутості партнерства прямо пропорційний ступеню демократичності суспільства.

В Україні формування системи соціального партнерства почалося в 90-их роках XX ст. У лютому 1993 р. була створена Національна рада соці­ального партнерства при Президентові України як консультативно-дорадчий орган. За його ініціативою розроблявся проект закону «Про соціальне партнерство в Україні». Таким чином, формування системи соціального партнерства було піднесене в ранг державної політики. Для перехідної ук­раїнської економіки тристороннє партнерство є важливим у тому плані, що послаблює всесилля державних органів в галузі економіки та соціаль­ної опіки, і його можна розглядати як компонент демократизації відносин і становлення ринкової економіки.