3. Активна громадянська позиція й громадянська участь

Суть культури громадянськості полягає в добровільній участі громадян у житті своєї держави і своєї громади. Без цього демократична держава починає занепадати, перетворюючись в «терито­рію» окремих привілейованих груп і організацій. Тоді як за активної участі громадян у справах суспільства демократична держава може витримати не­минучі політичні та економічні бурі, не жертвуючи правами й свободами свого громадянства.

Як показують у своїх дослідженнях українські соціологи, українським громадянам властива психологічна неготовність вступати у відкритий конфлікт з порушниками їхніх прав і свобод (107). Тому населення країни майже не вступає у взаємодію з державними і правовими установами щодо відновлен­ня порушених прав, не звертається у відповідні організації та до уповнова­жених осіб.

Громадянська залученість. Форми політичної участі.

У демократичному суспільстві існує багато форм громадянської залученості та політичної учас­ті громадян у суспільних справах. При усій вагомості виборів, що дають змо­гу громадянам формувати та змінювати уряди, роль громадян, звичайно ж, не зводиться тільки до статусу виборців. На рівні громад чи муніципалітетів громадяни можуть брати активну участь у вирішенні питань освіти, екології, можуть створювати певні громадські угруповання чи балотуватися на поса­ди в місцевих органах влади. На регіональному та національному рівнях гро­мадяни можуть зробити вклад, беручи участь у дискусіях та певних масових акціях, спрямованих на розв'язання повсякденних проблем суспільного життя. Вони можуть вступати до політичних партій, профспілок чи інших добровільних громадських організацій і бути їх активними членами чи й керівниками.

У демократичному суспільстві не можна вимагати від громадян, щоб вони брали участь у політичному житті. Проте без активної участі громадян де­мократія починає слабнути. Участь пов'язана з намаганням так чи інакше впливати на прийняття управлінських рішень. Ті, хто активно це робить, є активними громадянами. Ті, хто не приймає участі в політичному житті, є пасивними громадянами. Між цими двома крайнощами й коливається участь громадян в політичному житті суспільства.

Форми політичної участі громадян можна розділити на три типи:

1) індивідуальні дії (голосування, контакти з посадовими особами, робота на кандидата в депутати чи партію, написання листів, петицій, звернень до державних посадовців тощо);

2) колективні дії (мітинги, демонстрації, підписування звернень);

3) прямі дії (несанкціоновані політичні страйки, бойкоти, пікети, захоплення будинків тощо).

Розрізняють також конвенційні (законні) і неконвенційні (незаконні) ти­пи політичної участі громадян.

Для переважної більшості громадян США, Англії, ФРН політична участь пов'язується перш за все з виборами (голосування, агітація за свого канди­дата) і з підписуванням різного роду колективних звернень. Інші форми по­літичної участі, особливо бойкоти, несанкціоновані страйки, захоплення будинків тощо, охоплюють незначну кількість громадян. Подібною є й ситуація в Україні: вибори є масовою формою політичної участі громадян, охоплюючи понад 70% громадян, тоді як до інших форм політичної діяльності долучається (або й просто схвалює їх) порівняно неве­лика частина населення.

Протестна поведінка: причини та впливи. У деякі періоди життя демокра­тичних суспільств політична участь громадян переходить на рівень демон­страцій, бойкотів, страйків, пікетувань та інших форм прямої дії. Прямі дії в демократичному суспільстві дозволені кожному, але найчастіше до них звертаються соціальне вразливі групи населення, які не вірять у те, що можуть бути «по­чуті» на владному рівні, діючи в інший спосіб. Протестна поведінка таких груп завжди була частиною демократичного суспільства. Прямі (у тому числі й неконвенційні) дії останнім часом набули певного поширення, оскільки вони є безпосереднім способом політичної участі громадян. Проте цей спосіб політичних дій має й свій не­гативний бік. Право на протест, демонстрацію, мітинг у випадку зловживань чи крайнього загострення протистояння може призвести до насильства, руйнівних наслідків і навіть людських жертв. Прямі дії, які виходять з-під контролю, ведуть до хаосу, порушення громадського порядку, до занепаду демократичного процесу, що може мати своїм наслідком втрату прав і сво­бод людини.

Треба усвідом­лювати різницю між мирним протестом, метою якого є отримання підтрим­ки широкого загалу, та руйнівним, деструктивним протестом, який призво­дить до розколу суспільства та втрати підтримки. Головним тут стає завдання збереження балансу: захистити право на сво­боду висловлювань і зборів з одночасним утриманням громадського поряд­ку і опором спробам залякування чи насильства. Придушення мирних про­тестів в ім'я порядку може перетворитися в репресії; але й дозволяти неконтрольовані протести — значить заохочувати до безладу, хаосу.