11. Свобода інформації, цензура та змі в Україні

Наявність громадянських та політичних свобод відноситься до фундамен­тальних ознак демократії. Конституція України 1996 р. проголосила: «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21). Права гро­мадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і пере­конань зафіксовані у ст. 134.

У демократичних державах свобода думки та інформації розглядаються як індивідуальні права, тобто права окремого громадянина на самооборону від держави. Свобода ж преси захищається як невід'ємна частина демократії, її розглядають як дещо більше від індивідуального права. У той сам час журна­ліст не має права ображати честь і гідність громадян, закликати до порушен­ня законів, розголошувати військові таємниці. Якщо журналіст перекручує факти, то може нести за це судову відповідальність. Коли суд доводить таке перекручення, то примушує певний орган масової інформації оприлюднити спростування.

У сучасній Україні права та обов'язки засобів масової інформації регулю­ються низкою законодавчих актів, а також постанов Верховної Ради Украї­ни та уряду нашої держави, указів Президента України. У 1992 р. принято закони України «Про друковані засоби масової інфор­мації (пресу)» та «Про інформацію» (98).

Цензурування матеріалів ЗМІ є серйозною політичною проблемою сучасності. З одного боку, демократичне суспільство чудово розуміє небезпеку цензури як засобу конт­ролю над інформацією, знаряддя політичної сваволі, яке використовується для виправдання репресій проти політичних суперників. З іншого боку, іс­нують проблеми безпеки держави, які передбачають виключення певних де­батів із суспільного дискурсу. У цих випадках неминучим є відбір, селекція інформаційних повідомлень ЗМІ з питань, що стосуються військових таєм­ниць або національної безпеки. У демократичних державах коло цих питань окреслено законодавче, там діють закони про охорону державної або вій­ськової таємниці.

Ліквідація цензури в Україні на початку 90-х pp. позитивно позначилася на зародженні елементів громадянського суспіль­ства, формуванні нових суспільних цінностей, заснованих на ліберальній демократії.

Захист суспільної моралі вимагає від журналістів дотримання правил пристойності, а в разі їх порушень — і відповідальності згідно із законом. У низці демократичних держав закони про ЗМІ встановлюють досить жорсткі обмеження на розповсюдження публічного слова. Особливу небезпеку для суспільства можуть мати безвідповідальні дії тих журналістів, що намага­ються розпалювати національну та релігійну ворожнечу, провокують соці­альні зіткнення. Подібна діяльність журналістів несумісна з журналістською етикою і повин­на обмежуватися законодавче.

В Україні тиск на незалежні мас-медіа відбувався із залученням правоохоронних та податкових органів, ін­ших державних структур. Численні судові позови вели до закриття видань або зміни їх власників, що значно звужувало можливості розповсюдження об'єктивної інформації. Резонансні вбивства журналістів та редакторів деяких незалежних ЗМІ створили сильний психологічний тиск на працівників вітчизняних мас-медіа, наслідком якого стало помітне зни­ження критичної спрямованості матеріалів. А це призводить до падіння до­віри до ЗМІ у суспільстві.