7. Різновиди виборчих систем та їх особливості

Виборча система — це сукупність визначених законодавством правил, які регулюють перебіг виборчої кампанії (змагання між партіями і кандидатами та спосіб голосування), а також спосіб визначення переможців і розподілу між ними депутатських мандатів.

Типи виборчих систем. В залежності від того, яким чином розподіляють­ся депутатські мандати між кандидатами чи партіями, розрізняють три типи виборчих систем:

- мажоритар­на система відносної більшості, якщо депутатські мандати надаються тим кандидатам, які отримують відносну більшість голосів;

- мажоритар­на система абсолютної більшості, якщо депутатські мандати надаються тим кандидатам, які отримали абсолютну більшість голосів;

- пропорційними, якщо розподіл депутатських мандатів відбувається пропорційно до частки голосів, поданих за певне об'єднання кандидатів (партію, блок партій).

Іноді виділяють ще й змішану систему виборів, яка являє со­бою певне поєднання принципів пропорційного розподілу однієї частини депутатських мандатів з принципами відносної чи абсолютної більшості — при розподілі іншої частини.

При цьому слід зазначити, що мажори­тарні системи абсолютної чи відносної більшості застосовують як на вибо­рах представницьких органів влади, так і керівників держави, тоді як пропорційна система використовується тільки для обрання депу­татів парламенту і місцевих представницьких органів самоврядування.

Вплив виборчих систем на дотримання принципів демократії та ефектив­ність урядування. Основними крите­ріями оцінки виборчих систем є такі:

- забезпечення справедливого представництва інтересів різних груп громадян;

- сприяння політичному структуруванню суспільства;

- сприяння встановленню працездатного стійкого уряду;

- забезпечення прав меншин (насамперед етнокультурних) на справедли­ве представництво.

8. Виборча система України

Становлення виборчої системи в Україні. Нинішня українська електо­ральна система почала формуватись тільки в 90-х роках XX століття з радян­ської «відбіркової» виборчої системи, яка, з одного боку, ґрунтувалась на конституційних принципах загального, рівного, прямого виборчого права з таємним голосуванням, до яких розвинені демократії Заходу йшли десяти­літтями і століттями (Велика Британія, США, Франція тощо), а з іншого бо­ку — не допускала вільного висування кандидатів в мажоритарних одноман­датних округах, не передбачала більше, ніж одного (призначеного КПРС) кандидата на округ, забороняла багатопартійність та конкурентність партій і кандидатів. Це була «відбіркова» мажоритарна система — один кандидат на один округ, з примусовим голосуванням, результати якого за офіційними даними завжди були однакові: 99,9% виборців брали участь у виборах та 99,9% підтримували єдиних безальтернативних кандидатів.

У 1997 році в Україні був прийнятий новий закон «Про вибори народних депутатів України», який відобразив компроміс між політичними партіями і фінансовими та регіональними кланами і передбачав заміну мажоритарної системи абсолютної більшості на змішану систему, коли половина депутатів обирається за пропорційною системою закритих загальнонаціональних пар­тійних списків (з 4% бар'єром), а половина — в одномандатних виборчих ок­ругах за системою відносної більшості. Ця реформа мала частковий харак­тер, бо не передбачала повної заміни виборчої системи та не була послідов­ною, бо депутати місцевих Рад і далі обиралися за іншим законом і іншою системою (в 1997 році на виборах місцевих Рад запроваджена однотурова система відносної більшості). Змішана виборча система повністю не розв'язала проблем демократичності виборів та формування стійкого уряду в Україні. Проте вона була знову покладена в основу Закону про вибори на­родних депутатів 2001 p., який відрізнявся від попереднього докладнішою регламентацією виборчих процедур, націленою на уникнення зловживань під час виборчої кампанії.

У 2004 році в Україні був прийнятий новий закон «Про вибори народних депутатів України», яким введено вибори депутатів ВРУ за пропорційною системою та 3% бар’єром, подолавши який партія (блок) бере участь у розподілі мандатів. Можна сподіватися, що цей Закон буде сприяти формуванню стабільної більшості у ВРУ та у комплексі із Конституційною реформою, яка змінить форму правління в Україні на парламентсько-президентську, буде сприяти формуванню стійкого Уряду, який буде разом із ВРУ нести солідарну відповідальність за стан справ в державі.

Теорії та практика активності й абсентеїзму. Характерною ознакою сучасної виборчої системи є ступінь реалізації виборчих прав громадян. Вона значною мірою залежить від рівня їх виборчої активності.

В тоталітарних чи авторитарних країнах населення виявляє високу виборчу активність (не маючи при тому жодної можливості вибору) через владний тиск і можливі репресії в разі неучасті. У більшості демократичних країн участь в голосуванні є правом, а не обов'язком громадянина, виявом його доброї волі, проте виборча активність упродовж десятиліть залишається напрочуд стабільною. Виборча активність у більшості демократичних країн, де не застосовують примусу до участі в голосуванні, висока (70±5%). Відсоток виборців, які фактично голосують, в Україні відповідає цим міжнародним стандартам (89). На участь у виборах впливають і інші чинники: тип виборчої системи (у країнах з пропорційними виборчими системами участь виборців у голосу­ванні, як правило, вища); спосіб реєстрації виборців (вимога заповнювати для цього особисте подання, що діє в США, очевидно має певний стримую­чий ефект), частота виборів (рівень участі виборців у голосуванні загалом перебуває в оберненій пропорції до неї) тощо.

Під час кожних виборів в усіх демократіях знайдуться особи, які не голо­сують тому, що вони хворі, погана погода, вони перебувають далеко від міс­ця постійного проживання або існують якісь проблеми з проведенням виборів. Проте частина виборців із правом голосу не голосують систематично. Абсентеїзм у європейських країнах, так само як і в Україні, зазвичай охоп­лює 20-35% виборців. У США він досягає 45, навіть 50 і більше %, причому має тенденцію до зростання. Такий стан викликає занепокоєння, і політич­на наука намагається знайти цьому пояснення. Причиною зростання абсентеїзму є відчуженість громадян від політичного проце­су (неучасть у виборах є виразом аполітич­ності - політичної пасивності) (90), що, у свою чергу, є наслідком загального послаблення соціальних зв'яз­ків у суспільств.