5. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини

Одним із основоположних принципів демократичного суспільства, безза­перечною цінністю людського буття є справедливість (71), її забезпеченню й дотриманню у демократичних державах має слугувати судова влада — специ­фічна гілка державної влади, що чинить правосуддя уповноваженими на те державними органами (судами) шляхом спра­ведливого розв'язання правових конфліктів між громадянами, між громадя­нами та органами влади й організаціями. Захист громадянських прав і сво­бод — визначальна характеристика судочинства у правовому суспільстві.

Перші згадки про діяльність судів на теренах теперішньої України належать до княжої доби (X-XIV ст.) (72). Обов'язок чинити суд, розсуджувати підданих вважався головною місією володаря.

Судова влада покликана не допускати неправомірних дій держави щодо її громадян. Правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та захист їх у випадку порушення, є гарантом законності й поряд­ку у суспільстві. Значення судових органів у сучасних державах полягає ще й у тому, що вони виступають своєрідним регулятором стосунків у суспільстві, яке скла­дається з різних, часто-густо конфліктуючих груп та індивідів з різними цін­ностями, сподіваннями, інтересами. Система правосуддя має розв'язувати конфлікти, що виникають між окремими громадянами, між групами грома­дян (асоціаціями, організаціями, об'єднаннями), між окремим громадяни­ном та державою.

Винятковість судової влади характеризується низкою властивостей. По-перше, це означає, що жодний інший орган державної влади й управління не має права брати на себе повноваження судової влади. По-друге, винесен­ня рішення у конкретній справі є прерогативою суду і це положення під­креслює винятковість судових рішень. Держава тільки суду надає право ви­користовувати примусові повноваження державної влади, а саме: в установ­леному законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції у цивіль­ній справі, визнавати особу винною у скоєнні злочину та призначати пока­рання у кримінальній справі. По-третє, винятковість судової влади характе­ризується особливим порядком формування суддівського корпусу і за пот­реби притягнення суддів до відповідальності. Вимоги, що ставляться до суд­ді, його обов'язки при здійсненні правосуддя і поза судовою діяльністю специфічні і чітко окреслені у законах. По-четверте, зазначена ознака стосуєть­ся й особливого правового становища учасників судового процесу. Саме в стадії судового розгляду права та обов'язки учасників процесу детально регламентовані й забезпечені відповідними гарантіями. Наприклад, грома­дянин вважається невинним у вчиненні злочину і не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено у встановлено­му законом порядку.

Моделі судових систем. Судова система кожної країни залежить від істо­ричних, правових традицій, національних особливостей, політичної систе­ми. Структура судових органів визначається й тим, який устрій має держа­ва — унітарний чи федеративний. Серед розмаїття судових систем виділя­ються дві основні моделі: система країн континентального або романо-германського права (більшість європейських країн, що історично зазнали впливу римського права) та система країн загального або англо-американського права (Велика Британія, США, Канада та інші країни, правові систе­ми яких будувалися під впливом британських традицій).

Правові системи країн континентальної сім'ї побудовані на писаних за­конах, у той час коли загальне право ґрунтується на судових рішеннях (пре­цедентах), що мають силу норми права. Саме це визначає роль судових ор­ганів у системі державних органів та загальні засади здійснення судового провадження. Отже, провадження у судовій справі в країнах континенталь­ної системи права є слідчим, а у країнах загального права — змагальним.

Такі форми здійснення судового провадження впливають також на роль суду і учасників у справі. Так, за континентальною моделлю сторони є па­сивними, а суд — активним учасником процесу, за англо-саксонською мо­деллю, навпаки, сторони — активні, а суд — пасивний.

Останнім часом спостерігається тенденція конвергенції різних форм здій­снення правосуддя, про що свідчить посилення ролі прецедентів та суддів у судовому процесі у країнах-членах Європейського Союзу (73).

Судова система та захист прав людини. Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рі­шень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, посадових і службових осіб».

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та грома­дянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законнос­ті, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласнос­ті судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинува­тості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед пра­вових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист. Залежно від характеру пору­шень захист може здійснюватись у порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства.

Питання захисту прав людини тісно пов'язане з обсягом повноважень су­ду — єдиного органу в державі, до компетенції якого Конституцією віднесе­но здійснення правосуддя.

Європейська спільнота, заклавши фундаментальні основи прав людини, постійно вдосконалює і розширює теоретичні засади та механізми практич­ної реалізації, які стають обов'язковими і для України. Україна ратифікува­ла Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 p., що стала складовою частиною правової системи. Таким чином, Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини. У зв'язку з цим виникла потреба звернути більшу увагу на ті аспекти діяльності національної судової системи, які можуть викликати негативні рішення Європейського суду з прав людини щодо державних органів.