4. Права і свободи людини на Україні

Чинна Конституція України проголосила права і свободи людини найви­щою цінністю. Це зобов'язує державу виконувати функції головного гаран­та їх дотримання і захисту.

Суб'єктивне юридичне право громадянина може виникати лише за умови закріплення його в законодавстві. Зміст основних прав і свобод у норматив­но-правових актах — конституції та законах — формулює законодавчий ор­ган держави. Конституція України 1996 р. (ст. 92) закріпила положення про те, що вик­лючно законами України визначаються:

- права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки громадянина;

- громадянство, правосуб'єктність громадян;

- права корінних народів і національних меншин;

- основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення;

- засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства;

- питання виховання, освіти, культури, охорони здоров'я;

- проблеми екологічної безпеки.

13 листопада 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини», що діє на підставі ві­домостей про порушення прав і свобод людини, які надходять від громадян України, а також з власної ініціативи (67, 74). Звернення розглядаються відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Гарантом дотриман­ня Конституції України, прав і свобод людини та громадянина є Президент України (68). Кабінет Міністрів України як найвищий орган у системі органів виконав­чої влади, згідно з Конституцією України, вживає заходів щодо забезпечен­ня прав і свобод людини та громадянина. Проблемами прав і свобод людини і громадянина займаються також міс­цеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях і ра­йонах, містах Києві та Севастополі, а також органи місцево­го самоврядування та їхні виконавчі органи.

Особливу роль серед органів системи виконавчої влади, що займаються захистом прав і свобод людини, відіграють правоохоронні органи — міліція та служба безпеки. До компетенції міліції входить захист життя, здоров'я, прав і свобод, власності громадян, інтересів суспільства і держави від про­типравних посягань. Органи міліції забезпечують особисту безпеку грома­дян, попереджають правопорушення, охороняють громадський порядок, розкривають злочини, розшукують злочинців, піклуються про безпеку до­рожнього руху, захищають власність, виконують кримінальні покарання. Служба безпеки України також стоїть на сторожі прав гро­мадян. Діяльність цієї служби запобігає актам те­роризму, корупції, організованої злочинності.

Сприяти захистові прав та представляти інтереси громадян України, іно­земних держав, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу покликана адвокатура — добровільне професійне об'єд­нання, її діяльність групується на принципах верховенства закону, незалеж­ності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.

Однією із форм захисту прав і свобод людини є діяльність неурядових правозахисних організацій. В Україні діють декілька впливових організацій, та­ких як Український центр прав людини, заснований при Українській Правничій фундації, групи міжнародної амністії, що об'єдналися в Українську асоціацію, Українсько-американське бюро захисту прав людини, Харківсь­ка правозахисна група та ін.

Отже, за короткий час Україна створила чітку, більш-менш ефективну сис­тему захисту й забезпечення прав і свобод людини та громадянина, правова основа якої — це передусім чинна Конституція, нормативно-правові акти на­ціонального законодавства, а також міжнародні угоди, укладені Україною.

Проте стан справ у сфері дотримання та захисту прав і свобод ще далекий від бажаного. За даними першої щорічної доповіді, оприлюдненої 28 листо­пада 2000 р. у парламенті, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини омбудсмена зверталося 100 тис. осіб. Загалом 56% заяв стосу­валися порушень громадянських, 20% — економічних, 16% — соціальних прав (69). Причини такого становища ховаються в глибокій соціально-економічний і політичній кризі, у зниженні загального рівня культури й моралі. Неабияке значення має недовіра громадян до інститутів державної влади, недостатня структурованість суспільства, відсутність у на­селення досвіду використання найважливішого органу захисту прав і свобод людини — суду.

Поглинання громадянського суспільства державою, одержавлення усіх сфер життя відбувається там, де права людини відсутні або мають деклара­тивний характер. Ступінь демократичності будь-якого суспільств визнача­ється не декларуванням, а насамперед повнотою забезпечення прав і свобод людини, функціонуванням ефективного механізму їх захисту (60). Україна, як і всі посттоталітарні держави, робить спробу практично забезпечити увесь спектр прав і свобод людини, проголошених Конституцією і законодав­ством.