Міністерство освіти і науки , молоді та спорту України
ЧПТ
Семінар
Тема:’’ Будова і функції тканин рослинного і тваринного організмів’’
Виконав:
студент групи РА 1-1:
Міняйло Артур Володимирович
Перевірив :
Викладач біології:
Колібабчук Світлана Степанівна
2013 р.
План
Будова і функції тканин.
Значення процесу поділу клітин. Стовбурові клітини.
Будова і функції тканин тварин. Здатність до регенерації.
Тканини рослин: утворення , будова , функції. Здатність до регенерації.
Гістотехнології , можливості та перспективи використання.
Тканина —це сукупність міжклітинної речовини та клітин, які схожі за будовою, походженням і виконують одні й ті самі функції. В організмі людини виділяють чотири типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язову та нервову.
Епітеліальна тканина вкриває поверхню тіла, вистилає слизові оболонки, відокремлюючи організм від зовнішнього середовища. Вона виконує захисну й обмінну функції. Епітеліальні клітини щільно притиснуті одна до одної та розташовуються у вигляді пласта. Виділяють одношаровий, багатошаровий і залозистий епітелій.
Одношаровий епітелій вистилає кровоносні судини, кишечник, легеневі альвеоли, капсули нирок. Клітини, з яких він складається, можуть мати різну форму, залежно від якої виділяють одношаровий кубічний, одношаровий стовпчастий епітелії і т. д.
Багатошаровий епітелій утворює поверхню шкіри, ротову порожнину, стравохід. Клітини багатошарового епітелію розташовуються в декілька шарів.
Залозистий епітелій складає основу залоз і виробляє особливі речовини. Розрізняють ендокринні й екзокринні залози.
Сполучна тканина виконує різноманітні функції: опорну, захисну, живильну (трофічну), транспортну, запасаючу. Виділяють такі типи сполучної тканини: власне сполучна тканина, сполучна тканина із спеціальними функціями, тверда сполучна тканина, рідка сполучна тканина.
Власне сполучна тканина складається з клітин і міжклітинної речовини. Сполучна тканина із спеціальними функціями представлена жировою тканиною іпігментними клітинами. Жирова тканина складається з клітин і утворює жирові депо організму — підшкірну жирову клітковину, сальники. Тверда сполучна тканина представлена кістковою і хрящовою тканинами, а рідка — кров’ю та лімфою.
М’язова тканина виконує рухову функцію. Клітини м’язової тканини називають міоцитами. У цитоплазмі міоцитів розташовуються міофібрили, що складаються зі скоротливих білків. Розрізняють посмуговану, непосмуговану та серцеву м’язові тканини.
Непосмугована м’язова тканина складається з дрібних видовжених клітин. Вона утворює стінки кровоносних і лімфатичних судин, внутрішніх органів.
Посмугована м’язова тканина утворює поперечносмугасту скелетну мускулатуру. Структурною одиницею скелетної посмугованої м’язової тканини є м’язове волокно. Міофібрили розташовані точно паралельно одне одному. Скелетна посмугована м’язова тканина утворює скелетні м’язи, входить до складу язика, глотки, верхнього відділу стравоходу. Серцева м’язова тканина складає основу серцевого м’яза. Кардіоміоцит має одне або декілька ядер, розташованих на периферії клітини, і міофібрили в центральній частині. Міоцити серцевого м’яза щільно притиснуті один до одного, завдяки чому забезпечуються їх узгоджені скорочення.
Нервова тканина складається з нервових клітин — нейронів.
Поділ клітини
Поділ клітини — процес, у якому клітина, що називається материнською клітиною, ділиться на дві нові клітини, що називаються дочірніми клітинами. Поділ клітини — зазвичай маленький сегмент великого клітинного циклу.
Поділ клітин - основа розмноження та індивідуального розвитку організмів. Усі клітини багатоклітинного організму утворюються внаслідок розмноження (поділу) існуючих клітин. Поділ клітин відбувається шляхом мітозу (гр. mitos - нитка) та амітозу (точніше, поділ клітини супроводжується мітозом або амітозом; див. далі). Ріст організму і постійне самооновлення всіх його тканин і органів також пов'язані з процесом поділу клітин. Комплекс процесів, внаслідок яких з однієї клітини утворюються дві нові, прийнято називати мітотичним (клітинним) циклом. Він включає період власне мітозу, цитокінез (процес поділу цитоплазми між двома дочірніми клітинами) та інтерфазу. Інтерфаза передує поділу клітин і є досить важливим підготовчим періодом: 1) клітина виконує свою функцію; 2) синтезує необхідні речовини для наступного поділу.
Під час інтерфази в клітині здійснюються всі основні процеси обміну речовин та енергії. Хромосоми в цей період хоч і невидимі, але продовжують зберігати свою індивідуальність, що підтверджують дані спеціальних експериментів. Складові частини їх - молекули ДНК - перебувають у деспіралізованому (розкрученому) стані і спрямовують синтетичні реакції в клітині. Перед поділом здійснюється процес самоподвоєння молекул ДНК у хромосомах ядра (редуплікація). Подвійний ланцюг молекули ДНК під впливом спеціального ферменту поступово розкручується на два одинарні, і до кожного з них за принципом комплементарності відразу ж приєднуються вільні нуклеотиди. Так заново відновлюється подвійна структура ДНК. Однак тепер уже таких подвійних молекул виходить дві замість однієї. Тому синтез ДНК і дістав назву саморепродукції, або реплікації (див. с. 48): кожна молекула ДНК начебто сама себе подвоює. Саморепродукція молекул ДНК забезпечує подвоєння числа хромосом, тобто кожна із гомологічних хромосом складається з двох хроматид. Із двох ідентичних молекул ДНК (хроматид) одна відходить до одного полюса клітини, що ділиться, друга - до іншого. Тому дві дочірні клітини, які виникають внаслідок поділу, отримують весь обсяг біохімічної і генетичної інформації, який містила ядерна ДНК материнської клітини.
До числа найважливіших змін у клітині, які відбуваються в інтерфазі і готують клітину до поділу, належать спіралізація і скорочення хроматид; подвоєння центріолей; синтез білків майбутнього ахроматинового веретена, синтез високоенергетичних сполук (в основному АТФ). Клітина припиняє свій ріст і готова вступити в профазу мітозу.
Стовбурові клітини
Стовбурові клітини, також відомі як штамові клітини — це первинні клітини, що зустрічаються в усіх багатоклітинних організмах. Ці клітини можуть самовідновлюватися шляхом поділу клітини, а також можуть дифференціюватися в досить велику кількість спеціалізованих типів клітин. Дослідження стовбурових клітин людини розпочалося з відкриття канадських учених Ернеста Мак Кулоха (Ernest A. McCulloch) та Джеймса Тілла (James E. Till) у 1960.
Існують дві досить широкі категорії стовбурових клітин ссавців: ембріональні стовбурові клітини, що походять безпосередньо від бластоцисти, та стовбурові клітини дорослого організму, що знаходяться у зрілих тканинах. У ембріонах, що розвиваються, стовбурові клітини можуть дифференціюватися в усі спеціалізовані ембріональні тканини. Стовбурові клітини дорослого організму діють як репараційна система для тіла, підтримуючи потрібну кількість спеціалізованих клітин.
Так як стовбурові клітини можна вирощувати та програмувати на спеціалізацію (наприклад, отримати м'язи чи нервову тканину) завдяки методу клітинних культур, їх стали вживати для лікування хворих (це так звана Клітинна терапія). Кістковий мозок може бути одним із джерел стовбурових клітин.
Властивості стовбурових клітин
Особливість стовбурових клітин полягає у тому, що вони мають такі основні властивості:
Самовідновлення — здатність проходити величезну кількість клітинних циклів клітинного поділу і залишатися недифференційованими.
Безмежні можливості — можливість диффренціюватися у будь-який клітинний тип. Це робить стовбурові клітини тотипотентними чи плюрипотентними, хоча деякі мультипотентні чи навіть уніпотентні попередники деяких клітинних ліній теж часом називають стовбуровими клітинами.
Визначення потенціалу стовбурових клітин
Плюрипотентні ембріональні стовбурові клітини походять з маси клітин усередені бластоцисти. Стовбурові клітини можуть дати початок будь-якій тканині тіла, крім плаценти. Тільки клітини морули є тотипотентними; вони можуть дати початок усім тканинам тіла, у тому числі і плаценті.
Потенціал стовбурових клітин — це можливість їхнього перетворення на дифференційовані типи клітин.
Тотипотентні стовбурові клітини отримують унаслідок злиття сперматозоїду з яйцеклітиною. Клітини, що утворюються внаслідок декількох перших поділів заплідненої яйцеклітини теж тотипотентні. Ці клітини можуть перетворитися на ембріональні та екстраембріональні (поза-ембріональні) типи клітин.
Плюрипотентні стовбурові клітини походять від тотипотентних клітин і можуть утворити клітини трьох зародкових шарів.
Мультипотентні стовбурові клітини можуть утворювати лише близькі типи клітин (наприклад, гематопоетичні стовбурові клітини утворюють червоні кров'яні тільця, білі кров'яні тільця, тромбоцити тощо).
Уніпотентні стовбурові клітини можуть перетворитися лише на один тип клітин, але мають здатність до самовідтворення, що відрізняє їх від «не стовбурових» клітин.