9. Способи реалізації адміністративно-правових норм

Реалізація адміністративно-правових норм — це процес практичного втілення у життя приписів, що містяться в адмі¬ністративно-правових нормах.

Розрізняють чотири основні способи реалізації адміністратив¬но-правових норм:

дотримання - пасивна поведінка суб'єктів, що не допускає порушення адміністративно-правових норм (наприклад, коли гро¬мадянин чи посадова особа не порушують санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм);

виконання - активна поведінка суб'єктів, що направлена на виконання юридичних обов'язків, зафіксованих в адміністративно-правових нормах.

використання - активна поведінка суб'єктів адміністратив¬ного права, за якої вони

самі вирішують питання про здійснення відповідних дій чи утримання від них. У цьому випадку норму права буде реалізовано і тоді, коли суб'єкт вибрав активну поведін¬ку (у формі дій), і тоді, коли він обрав пасивну форму поведінки.(голосування)

застосування - прояв владної діяльності уповноважених державних органів із приводу конкретних справ і з виданням інди¬відуальних юридичних актів. На відміну від перших трьох спосо¬бів реалізації адміністративно-правових норм, застосування є пре¬рогативою лише органів, що мають державно-владні повноваження. а) державно-владний характер;

б) спрямованість на індивідуальне регулювання конкретних су¬спільних відносин;

в) одноразове використання відносно конкретних суб'єктів у рамках конкретних суспільних відносин;

г) обов'язковість виконання.

10. Адміністративно-правові відносини, їхні особливості та структура

Адміністративно-правові відносини - це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів адміні¬стративного права, внаслідок якого між ними виникають пра¬вові зв'язки.

Особливості адміністративно-правових відносин:

1) одна зі сторін обов'язково виступає від імені держа¬ви (орган державного управління, посадова особа, громадська ор¬ганізація, наділена державно-владними повноваженнями).

2) переважно нерівноправність сторін (відносини від¬буваються за принципом «влада - підпорядкування»).

3) можуть виникати без згоди (бажання) іншої сторони Ця особливість полягає в тому, що на відміну від цивільно-правових відносин, що відбуваються за згодою та бажанням двох сторін, в адміністративному праві має місце інша ситуація

4) виниклі суперечки можуть вирішуватись як в адміністративному, так і в судовому

---Структура адміністративно-правових відносин

Суб'єкт адміністративно-правових відносин - учасник адмі¬ністративно-правових відносин, який має конкретні права та обов'язки. Суб'єктами адміністративно-правових відносин можуть бути:

органи виконавчої влади;

органи місцевого самоврядування;

громадяни України;

іноземні громадяни та особи без громадянства;

об'єднання громадян тощо.

Об'єкт адміністративно-правових відносин - те, заради чого ви¬никають правовідносини, це - матеріальні, духовні та інші соціальні цінності.

Зміст адміністративно-правових відносин - сукупність юридич¬них прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. Юридичні права - міра дозволеної поведінки, що визначається державою. Юридичні обов'язки - міра необхідної поведінки, яка забезпечується держа¬вою.

11)Суб'єкт адміністративного права - це особа, яка має певні права та обов'язки, сформульовані в нормах адміністратив ного права, і може вступати в адміністративно-правові відно сини. Слід нагадати про обставину, що вже відзначалася в харак¬теристиці механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин: суб'єкт адміністративного права являє со бою загальну категорію, яка характеризує осіб, що відповідають вимогам гіпотези норми адміністративного права, тоді як суб'єкт адміністративно-правових відносин завжди конкретно визначе ний, він уже фактично вступив у певні адміністративно-правові відносини.--- Адміністративна правоздатність - здатність суб'єкта адміністративного права мати права та обов'язки. Говорячи про громадян, зазначмо, що вона виникає з народженням громадянина та припиняється з його смертю. Своєю чергою, в основної маси юридичних осіб адміністративна правоздатність виникає від мо менту державної реєстрації, а припиняється від моменту ліквідації.--------Адміністративна дієздатність - здатність суб'єкта адмі ністративного права своїми діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки. Важливо зазначити, що на відміну від правоздатності (яка виникає зразу і в повному обся зі), набуття та обсяг адміністративної дієздатності у громадян за лежать від ряду об'єктивних та суб'єктивних факторів. На її про яви впливають такі чинники:--а) вік; громадяни, які досягли 7-річного віку, мають право на вступ до загальноосвітньої школи, з досягненням 16-річного віку -на притягнення до адміністративної відповідальності, і т. ін.;б) стать, громадяни чоловічої статі повинні відбути військову службу,в) стан здоров'я, документально підтверджений незадовільний стан здоров'я є приводом для звільнення з військової служби,

12)Наявність громадянства України значною мірою впливає на людину як суб'єкта адміністративного права Йдеться передовсім про правову природу такого явища, як громадянство Перш за все дамо визначення Громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою та Україною, що знаходить вияв у їхніх вза ємних правах та обов'язках Своєю чергою, громадянин Украї ни - це особа, яка набула громадянство України в порядку, перед баченому законами України та міжнародними договорами Украї ни Громадяни України є найбільшим за кількістю видом суб'єктів адміністративного права Правовий зв'язок між державою та її громадянином обумовлює особливості адміністративно-правового статусу громадянина України---------Іноземних громадян стосовно перебування на території України доцільно поділити на три групи.1Постійно проживають в Україні.2Тимчасово перебувають на території України.3Проїжджають через територію України транзитом.----В основі міжнародної політики та міждержавних стосунків України лежить принцип вільного в'їзду та виїзду з України осіб, що здійснюють це на законній підставі. Проте є певні винятки, на явність яких пов'язана з пріоритетом національних інтересів, необ хідністю забезпечити реалізацію прав, свобод і законних інтересів громадян України, намаганням мінімізувати можливість виникнен ня правопорушень із боку іноземців і осіб без громадянства та по требою розгляду (розслідування) вчиненого правопорушення.

13) Вирізнення саме такої групи суб'єктів адміністративного права ґрунтується передовсім на стосунку до держави. У вказаній групі представлені Президент України, органи виконавчої влади, інші дер жавні органи та організації. Всі вони значною мірою пов'язані з дер жавою (представляють її, утворюються нею тощо). З погляду мето дологічної доцільності необхідно окремо розглянути особливості адміністративно-правових статусів зазначених у цій групі суб'єктів. Тож слід зазначити, що повноваження законодавчої влади представлені лише у Верховної Ради України, а судової - лише всередині судової системи. Виконавча влада здійснюється в Україні системою органів виконавчої влади, до якої входять Кабі нет Міністрів України (вищий орган), міністерства, державні комі тети (державні служби), обласні та районні державні адміністрації тощо.-------------- Організація державного управління та реалізація виконавчої влади в державі свідчать про те, що існує низка державних орга нів та організацій, які не належать до органів виконавчої влади, однак мають певні владні повноваження у сфері державного управління. Виходячи з представленої раніше класифікації вони належать до колективних державних суб'єктів адміністративного права.З-поміж зазначених органів доцільно вказати такі:Верховна Рада України;-6Рада національної безпеки та оборони України;5-Центральна виборча комісія;4-Прокуратура України;3-Пенсійний фонд України;2-Національний банк України;1-Рахункова палата та ін.Певні органи та організації, що представлені серед колектив них державних суб'єктів адміністративного права, самостійно реа лізують свої повноваження у сфері державного управління (Про куратура України, Національний банк України тощо), інші - за допомоги своїх апаратів (наприклад, Верховна Рада України — за допомоги Апарату Верховної Ради України). Для прикладу зупи німося на повноваженнях Центральної виборчої комісії та Проку ратури України, котрі свідчать про можливість віднесення їх до суб'єктів адміністративного права.

14) Виходячи з наведеної раніше класифікації суб'єктів адмініст ративного права серед колективних недержавних необхідно роз різняти:1органи місцевого самоврядування;2об'єднання громадян;3релігійні об'єднання;4суб'єкти підприємницької діяльності…… Створюються на підставі державної реєстрації.Держава створює адміністративно-правові гарантії додер жання прав недержавних органів та організацій (недопустимість відмови у реєстрації, крім випадків, визначених у законі; заборо на на втручання державних органів у діяльність, окрім випадків, визначених у законі; право на захист від неправомірних дій орга нів публічної адміністрації в адміністративному та судовому порядку).Можливість із боку держави здійснювати контроль і нагляд за відповідністю діяльності вимогам чинного законодавства

15) Сучасну державу неможливо уявити без такої важливої скла дової як державна служба. Багато в чому завдяки саме цьому важ ливому політичному, правовому та організаційному інститутові держава має змогу фактично втілювати в життя завдання, що перед нею стоять. Від якісної організації державної служби, ком¬петентності державних службовців залежить те, наскільки держава буде відповідати уявленням людей про державу та їхнім потребам. Своєю чергою, сучасне адміністративне право неможливо уявити без державної служби, яка, виходячи з уявлення про систему адмі ністративного права є одним із провідних інститутів зазначеної галузі права. Тож не випадковою вбачається державна стратегія розбудови України, де в рамках Концепції адміністративної ре форми в Україні, та і в Концепції реформи адміністративного пра ва пріоритетне місце посідають питання реформування державної служби. Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одер жують заробітну плату за рахунок державних коштів. У рамках висвітлення організаційно-правових засад державної служби необхідно зупинитися на питаннях управління державною службою. Система управління на рівні держави функціонує з ме тою координації діяльності державних органів і посадових осіб, здійснення позавідомчого контролю за діяльністю державних служ¬бовців, організації підготовки кваліфікованих кадрів для держав ної служби. Органи, що здійснюють управління державною служ бою, зазначені на рис. 5.3 (див. с. 142). Головне управління державної служби України (Головдерж-служба) - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління держав ною службою.

16) Державний службовець - це особа, яка на законних підста вах обіймає посаду в державних органах. Слід особливо наголо сити, що не будь-яка особа, що працює в державних органах чи організаціях, є державним службовцем Державним службовцем людина стає тільки в тому випадку, коли вона працює на посаді державного службовця.Адміністративно-правовий статус державних службовців скла дається з основних прав та обов'язків службовців. Доцільно в ракурсі розгляду адміністративно-правового статусу звертати увагу на обмеження, що виникають у особи, яка має намір стати або вже є державним службовцем. Основою для розгляду прав, обов'язків та обмежень державних службовців є положення За кону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII «Про державну службу».---------- Отже, в цілому посади державних службовців класифікуються за: а) категоріями та рангами; б) обсягом і характером владних повноважень на керівників, спеціалістів та технічних працівників. Своєю чергою, посади в державних органах (зміст цієї категорії ширший, аніж посади державних службовців) класифікуються на:1-політичні;2-адміністративні;3-патронатні.

17) Проходження державної служби - процес діяльності держав ного службовця на посадах, які він обіймає починаючи від мо менту складання присяги державного службовця та завершу ючи припиненням державної служби.Необхідно розрізняти такі стадії проходження державної служби:Прийняття на службу.Просування по службі.Припинення служби.Прийняття на службу - процес зарахування на державну служ бу за результатами конкурсного відбору.Основними процедурами на стадії прийняття на державну служ бу є:прийняття керівником органу рішення щодо проведення кон курсу на заміщення вакантної посади;проведення конкурсу зі складанням іспиту;видання наказу чи розпорядження про прийняття особи на посаду державного службовця;прийняття присяги державного службовця;присвоєння відповідного рангу державного службовця в ме жах відповідної категорії.Слід зазначити, що лише на посади третьої - сьомої категорій прийняття на державну службу здійснюється на конкурсній основі. Рішення про проведення конкурсу приймається керівником органу за наявності вакантної посади державного службовця. Саме кон курс є прямим свідченням утілення в життя конституційного принципу рівного доступу громадян до державної служби. Можна виснувати, що конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця - це своєрідне змагання, за підсумками якого кращий претендент отримує посаду державного службовця.До участі в конкурсі не допускаються особи, які:досягли встановленого законодавством граничного віку пе ребування на державній службі;визнані в установленому порядку недієздатними;мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади дер жавного службовця.

18) Соціальне забезпечення державних службовців.

Ефективність функціонування державної служби та діяльності державних службовців значною мірою залежить від соціального забезпечення державних службовців. Необхідність значної уваги до цього компоненту державної служби полягає у наступному:намагання підвищити престиж державної служби;наміри урівняти права та матеріальний добробут державних службовців (яким заборонено підприємницьку діяльність) з іншими громадянами;компенсації в разі втрати здоров'я, непрацездатності, вихо ду на пенсію тощо. Соціальне забезпечення державних службовців складається з таких компонентів:

Оплата праці…Заохочення за сумлінну працю…Щорічні та додаткові відпустки…Соціально-побутове забезпечення….Пенсійне забезпечення і грошова допомога…Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їхню сум лінну та ініціативну працю.

19) Форма управління — це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами виконавчої влади для реалізації поставле них перед ними завдань----------- Термін «форма» означає вид, будь-який зовнішній вияв певно¬го змісту Якщо функції управління розкривають основні напрями цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на об'єкти управлін ня то форми управління — це шляхи здійснення такого цілеспрямо ваного впливу, тобто форми управління показують, як практично здійснюється управлінська діяльність.Процес реалізації завдань і функцій знаходить свій юридичний вияв у відповідних формах. Форми управлінської діяльності визна чаються характером відносин у сфері управління. Вони складають ся в процесі здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності. Управ лінська діяльність викликає різні наслідки: одні дії призводять доюридичних наслідків, інші — ні.Форми управлінської діяльності прямо чи опосередковано обу мовлені тими юридичними приписами, за допомогою яких держава регулює діяльність виконавчої влади. Вони (форми) закріплюються в Конституції України (ст. 117), законах, положеннях, стандартах. Органи виконавчої влади обирають ті форми, які видаються за да них конкретних умов найбільш виправданими та ефективними. Це означає що в процесі управлінської діяльності відповідні органи виконавчої влади (посадові особи) на основі чинного законодавства самостійно встановлюють обов'язкові правила поведінки (норми права) з питань, що віднесені до їх компетенції.

20) Акт державного управління — це офіційний припис, засно ваний на законі, прийнятий суб'єктом управління на будь-яко му рівні державної ієрархії в порядку одностороннього волеви явлення й у межах його компетенції з додержанням встановле ної процедури та форми, й тягне за собою певні юридичні наслідки.Акти управління є різновидом управлінських рішень, за допомогою яких здійснюють управління народногосподар¬ським комплексом, соціально-культурним будівництвом і адмі ністративно-політичною діяльністю держави.Акт державного управління — це підзаконний акт. Підза-конний характер актів державної виконавчої влади полягає в їх точній відповідності закону. Видання актів управління є ча стиною управлінської діяльності й одним із видів правових актів держави. Акти управління спрямовано на досягнення конкретного, опе ративного керівництва. За їх допомогою реалізують норми права в процесі управлінської діяльності, забезпечують необхідну по ведінку учасників адміністративних правовідносин. Акти управ ління є основою виникнення відповідних правових відносин. Акти управління встановлюють певні правила поведінки — приписи, дозволяння, заборони. Їх норми спрямовано на за хист прав і законних інтересів громадян, державних і недер жавних організацій, охорону державної безпеки й громадсько го порядку тощо. В актах державного управління містяться обов'язкові до виконання приписи, якими на громадян, дер жавні та недержавні організації, посадових осіб покладаються певні правила поведінки: їх права, обов'язки, відповідальність. Акти управління є односторонньо вольовими актами. Владність цих актів полягає в тому, що згода на їх виконання з боку тих чи інших осіб або організацій, яким їх адресовано, не потрібна. Але це не означає, що всі акти управління носять імпе ративний характер. Багато в чому адміністративні правовідно сини характеризуються тим, що праву однієї сторони відпові дає обов'язок іншої, і навпаки. В сучасних умовах наявна знач на кількість актів виконавчої влади, що містять приписи науково обґрунтованих рекомендацій. Акти державного управління приймають суб'єкти управлін ня тільки в межах їх компетенції і в певній формі. Акти управління, залежно від їх зовнішнього вияву, є усни ми, письмовими та конклюдентними. Акти, розраховані на ба гаторазове застосування, мають письмову форму. Акти управління мають юридичну природу і є обов'язкови ми для тих, кому їх адресовано. Виконання актів управління гарантується авторитетом виконавчої влади, а в разі необхід ності забезпечується примусовою силою держави. Акти управління, незалежно від змісту, мають носити твор чий характер, спрямований на розбудову України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.

21) Разом із формами державного управління суттєву роль у про цесі практичної реалізації виконавчої влади відіграють методи державного управління. Методи державного управління - це способи і засоби впливу органів державного управління чи посадових осіб на керовані об'єкти. У цілому метод державного управління дає можливість визначити як саме той чи інший су б'єкт державно-владних повноважень здійснює свою повсякденну управлінську діяльність.Ознаки методів державного управління:виражають цілеспрямований вплив органу державного управ ління (посадової особи) на керований об'єкт;здійснюються в межах владних повноважень керівного суб'єкта;завжди опосередковані у відповідній формі державного управ ління (правовій чи неправовій);можуть застосовуватись як окремо, так і в певній сукупності;вибір методу державного управління залежить від характе ристики керованого об'єкта (форма власності, адміністративно-правовий статус тощо).Методи державного управління є досить різноманітними, оскіль ки різноманітними є суб'єкти та об'єкти державного управління, а також суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів виконавчої влади. Водночас у сьогоднішньому адміністра тивному праві є можливість класифікувати існуючі методи держав ного управління.Розрізняють два критерії для класифікації методів державного управління і, відповідно, два варіанти класифікації (рис. 6.2):

22) Адміністративний примус - один з видів державного примуса. Йому, як і державному примусу в цілому, властиві характерні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і суспільних об'єднаннях способів примусового характеру з метою забезпечення належного поводження людей. Разом з тим адміністративний примус має ряд характерних рис, які дають можливість відрізнити його від судового й суспільного примуса:адміністративний примус застосовується в державному керуванні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності; механізм правового регулювання адміністративного примуса встановлює підстави й порядок застосування відповідних примусових мір;порядок застосування примусових мір регулюється, як правило, нормами адміністративного права, що включають у себе норми адміністративного законодавства або адміністративно-правові норми актів виконавчих і розпорядницьких органів;застосування адміністративного примуса - це результат реалізації державно-владних повноважень органів державного керування й лише у винятковим, установленим законодавством випадках такі міри можуть застосовувати суди (судді);адміністративний примус використається для: а) попередження здійснення правопорушень; б) припинення адміністративних провин; в) залучення до адміністративної відповідальності Адміністративний примус застосовується на підставі адміністративно-процесуальних нормВикладене дає можливість визначити адміністративний примус як систему засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поводження людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов'язків, розвитку суспільних, відносин у рамках закону, забезпечення правопорядку й законності

23) Законність - це комплексне політико-правове явище, яке характеризується неухильним дотриманням вимог чинного законодавства всіма суб'єктами права. Іншими словами, коли в державі всі суб'єкти права виконують (дотримуються) приписів норм права, тоді можна говорити про стан законності Для закон ності є характерними такі основні рисиуніверсальність, тобто положення законів регулюють суспі льні відносини незалежно від місця і часу виникнення суспільних відносин,загальнообов'язковість - у цій рисі проявляється вища юри дична сила законів, оскільки приписи норм права обов'язкові для всіх суб'єкті в права, незалежно від майнового статусу, належності до державної влади тощо; Дисципліна - це свідоме додержання встановлених право вими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті. Говорячи про дисципліну, слід відзначити, що вона, на відміну від законності, більш наближена до людини. Остання може не знати чинного законодавства, не во лодіти інформацією щодо того, як норми права регулюють ті чи інші суспільні відносини, водночас про дисципліну людина знає. Для дисципліни є характерними такі основні риси:наявність певної системи норм, правил поведінки людей;вказану систему сформовано набагато раніше, ніж систему законодавства;існування певних різновидів дисципліни залежно від варіан тів людських колективів;нерідко норми дисципліни не закріплено в чинному законо давстві.Законність і дисципліна є необхідними умовами існування демо кратичної держави. Особливої ролі їх додержання набуває у сфері державного управління. Значимість належної уваги до забезпе чення законності та дисципліни у сфері державного управління полягає ось у чому:Необхідність забезпечення належних умов державного управління в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах суспільного життя.Правозастосовна діяльність суб'єктів державного управлін ня повинна базуватися на дотриманні законності й дисципліни.

24. Контроль є одним з найбільш поширених і дієвих способів забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.

Види: залежно від належності суб'єкта до державних або громадських структур виділяють: 1) державний контроль; 2) громадський контроль;

в) залежно від адміністративно-правової компетенції суб'єкта виділяють: 1) загальний контроль; 2) відомчий контроль; 3) надвідомчий контроль;

г) залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль, виділяють: 1) попереджувальний контроль; 2) поточний контроль; 3) наступний контроль;

д) залежно від спрямованості контролю виділяють 1) зовнішній контроль; 2) внутрішній контроль;

е) залежно від призначення контролю виділяють: 1) загальний, що охоплює всі сторони діяльності суб'єкта, що контролюється; 2) цільовий контроль окремого напряму роботи.

Державний контроль - це одна з функцій державного управління, що полягає в оцінюванні правомірності діяльності об'єкту контролю та здійснюється відповідними державними органами .

25. Нагляд --це здійснення спеціально уповноваженими органами цільового спостереження за станом законності, фіксації його порушень і вжиття заходів щодо притягнення порушників до відповідальності. Суб'єктами здійснення нагляду є державні органи. Належність тієї чи іншої структури до суб'єктів нагляду визначається відповідними нормативними актами. Важливі наглядові функції здійснює міліція. Адміністративний нагляд міліції --це систематичний нагляд за чітким і неухильним додержанням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою запобігання і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності (кримінальної чи адміністративної) або вжиття до них заходів громадського впливу.

Методи : а) безпосереднє спостереження у громадських місцях за виконанням громадянами та посадовими особами загальнообов'язкових правил; б) періодичні перевірки виконання органами, посадовими особами, громадянами встановлених правил; в) виявлення порушень у ході перевірки скарг, заяв, пропозицій та іншої інформації стосовно правопорушників.

Адміністративний нагляд міліції поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд — це нагляд за додержанням загальнообов'язкових та інших правил. До них належать: правила перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної системи тощо.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції — це нагляд за поведінкою певної категорії громадян.

26. Зве́рнення громадя́н — викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Звернення громадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування мають важливе значення у забезпеченні постійного зв'язку між державою та громадянином, у вирішенні життєво важливих проблем окремої людини і суспільства в цілому, і реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, в процесі побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Типи звернень пропозиція (зауваження), заява (клопотання), скарга.

Форма звернення

Звернення може бути: 1. усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) 2. письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Види звернень

Звернення може бути подано: окремою особою (індивідуальне); групою осіб (колективне).

27. Адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення. Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона: 1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку; 2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм; 3) є наслідком винного антигромадського діяння; 4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння; 5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати; В залежності від виду соціальних норм чи сфери соціальної діяльності соціальна відповідальність поділяється на відповідальність політичну, юридичну, моральну, відповідальність перед суспільними організаціями.

28. Адміністративне правопорушення (проступок) – це перш за все діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи бездіяльність, це акт зовнішнього виявлення ставлення особи до реальної дійсності, інших людей, держави, суспільства. Закону непідвладні переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього виявлення. Таке діяння має визнаватися адміністративним проступком за наявності певних ознак, до яких традиційно відносять суспільну шкідливість (небезпечність), протиправність, винність та адміністративну караність. До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, які характеризують об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єктивну сторону і суб’єкта проступку.

29. Адміністративне стягнення — це захід адміністративної відповідальності, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Види адміністративних стягнень Попередження Штраф Оплатне вилучення предмета Конфіскація Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (полювання та керування транспортними засобами)Громадські роботиВиправні роботиАдміністративний арешт.

30. Спеціальним суб'єктом є особа, яка може бути визнана суб'єктом конкретного адміністративного правопорушення, а відтак притягнута до адміністративної відповідальності за наявності у неї, крім ознак загального суб'єкта, певних додаткових ознак. Такими додатковими ознаками, зокрема, можуть бути: громадянство; вік; наявність статусу посадової особи або конкретна займана посада; стан здоров'я або фізіологічний стан особи; родинні зв'язки; професія; род або сфера професійної діяльності; факт наділення певними правами, обов'язками або факт позбавлення суб'єктивного права чи його відсутності; факт попереднього притягнення особи до адміністративної відповідальності; спеціальний правовий статус, деякі інші ознаки. Особливості адміністративної відповідальності стосуються іноземців та осіб без громадянства. Відповідно до ст. 16 КпАП іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України, а питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які відповідно до чинних законів та міжнародних договорів України користуються імунітетом щодо адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

31. відповідальність юридичних осіб не обмежується виключно майновою. Зокрема, з приведеного в Цивільному кодексі України визначення юридичної особи виходить, що щодо юридичних осіб існує потенційна можливість застосування санкцій різноманітного характеру: володіння окремим майном обумовлює можливість застосування санкцій майнового (за змістом) характеру (стягнення неустойки, штрафу, пені і т.д.); можливість використання від свого імені майнових і особистих немайнових прав обумовлює застосування санкцій у вигляді обмежень цієї можливості (наприклад, стаття 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачає застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування або тимчасового припинення зовнішньоекономічної діяльності; організаційна спільність обумовлює наявність санкцій, направлених на ліквідацію цієї спільності (наприклад, стаття 16 Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" передбачає, що у випадках зловживання суб'єктами господарювання монопольним положенням на ринку.

32. Поняття "адміністративний процес" в адміністративно-правовій науці прийнято розглядати в широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні адміністративний процес - це встановлений законом порядок розгляду й рішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного керування, судами (загальної юрисдикції або спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами). У вузькому значенні адміністративний процес розглядається як виробництво по справах про адміністративні правопорушення й застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Іноді поняття адміністративного процесу у вузькому значенні тлумачать не тільки як розгляд справ про адміністративні правопорушення й застосування адміністративних стягнень до винних, але і як розгляд справ із застосуванням мер адміністративного примуса. Риси : Насамперед адміністративний процес здійснюється тільки уповноваженими на те суб'єктами. Упорядкованість адміністративного процесу обумовлюється наявністю чіткої системи дій по проведенню операцій із приписаннями норм права. Урегулювання процесуальних дій суб'єктів адміністративного процесу є запорукою того, що кінцевий результат буде досягнутий, а відсутність належної процесуальної регламентації означає по суті некерованість їхніх дій, ставить під сумнів досягнення реальної мети процесу.

33. Основними є такі принципи адміністративного процесу (адміністративно-процесуальної діяльності):- законності;- правової рівності;- охорони інтересів держави та особи;- публічності (офіційності);- об'єктивної істини;- гласності;- обов'язковості державної мови і забезпечення права користування рідною мовою;- швидкості й економічності;- самостійності в ухваленні рішень;- дотримання правових презумпцій адміністративного процесу.

34. У визначенні структури адміністративного процесу міститься термін «провадження», яке раніше не траплялось у вивченні адміністративного права Даючи поняття, необхідно вказати, що адміністративне провадження - це регламентований положен¬нями нормативно-правових актів порядок діяльності органів (посадових осіб) із вирішення адміністративних справ Спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випад¬ках, установлених законом, спори щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму Другий варіант адміністративних проваджень у наведеній групі ті, що реалізуються у діяльності органів публічної адміністрації Це набагато численніша група проваджень, з-поміж яких можна вирізнити про адміністративні правопорушення (що розглядаються в адміністративному, а не в судовому порядку), про видворення за межі України іноземців, про адміністративне оскарження, нормотворчі, дозвільні, реєстраційні, контрольні, атестаційні

35. юрисдикційні провадження - це прова¬дження, спрямовані на вирішення справ про адміністративні пра¬вопорушення та інші правові спори. Іншими словами, у випадках юрисдикційних проваджень завжди має місце певний конфлікт. Важливо усвідомити, що на відміну від неюрисдикційних провад¬жень (справ позитивного характеру), основне завдання юрисдикцій¬них проваджень - вирішення спору. До того ж необхідно додати, що одним із результатів юрисдикційних проваджень є негативні наслідки для однієї зі сторін спору або застосування адміністра¬тивних стягнень для порушника норм адміністративного законо¬давства. У цілому необхідно вирізнити такі характерні риси юрисдик-ційних проваджень: виникають із необхідністю вирішення суперечки про право, що випливає з норм адміністративного права або із застосуванням заходів адміністративного примусу; мають місце як у діяльності судів (розгляд справ про адмініс¬тративні правопорушення, справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень), так і в діяльності органів публічної адміністрації (розгляд справ про адміністративні правопорушення, ліцензування, акредитація, атестація, інші спра¬ви позитивного характеру); обов'язковим суб'єктом юрисдикційного провадження висту¬пає представник держави (суд чи орган публічної адміністрації); результатом указаного провадження є прийняття рішення, зав¬дяки якому вирішується правовий конфлікт або застосовуються (не застосовуються) заходи адміністративного примусу.

36. Вказана група проваджень є найчисленнішою з-поміж інших, тому що йдеться про справи позитивного характеру, де немає спо¬ру чи правового конфлікту. Порівнюючи у суспільстві кількість правомірних дій і правопорушень, або кількість справ, що вирі¬шуються органами публічної адміністрації, де є спірна ситуація та де її немає, слід зробити висновок, що вчинків і справ позитивного характеру, в яких відсутня конфліктна складова, суттєво більше. Звідси й більша кількість неюрисдикційних проваджень. До характерних рис неюрисдикційних проваджень слід віднес¬ти такі: реалізуються в межах владної діяльності органів публічної адміністрації та посадових осіб; спрямовані на вирішення справ позитивного характеру (які не містять конфліктної складової); не пов'язані із застосуванням адміністративного примусу; частіше ініціюються громадянами чи організаціями. Виходячи з раніше наведених видів неюрисдикційних адмініст¬ративних проваджень розглянемо сутність основних із них.

37. Правову основу управління цією сферою складають Конституція України, закони України: "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про господарські товариства", "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", укази Президента: "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій" Необхідно мати на увазі, що основними напрямами, що охоплюються державним управлінням в економічній сфері, є: фінансова політика; грошово-кредитова політика; банківська система; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; стимулювння малого бізнесу; запровадження єдиної державної регуляторної політики.

38. Митна справа ~ це складова зовнішньополітичної та зовніш­ньоекономічної діяльності України, за рахунок якої організовується та забезпечується порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'я­зане з установленням і справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України. Державне управління митною справою забезпечує проведення та реалізацію єдиної митної політики в державі. Митна політи­ка - це система принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомоги митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. При цьому митне регулювання здійснюється на основі принципів: виключної юрисдикції України на її митній території; виключної компетенції митних органів України щодо здійс­нення митної справи; законності; єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засо­бів через митний кордон України; системності; ефективності; додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізич­них та юридичних осіб; гласності та прозорості (Митний кодекс України).

39. Комунікації - це сукупність усіх видів сполучення, які са­мостійно не створюючи матеріальних цінностей, забезпечують процес переміщення людей, вантажів а також спілкування людей. Характерні особливості комунікацій як об'єктів адмініст­ративно-правового регулювання: самостійно не створюють матеріальних цінностей У реаль­ності транспорт, шляхове господарство і зв'язок призначені для реалізації потреб людей на пересування і спілкування та, відповід­но, об'єктивно не створюють матеріальних цінностей, високий ступінь централізації державного управління Гово­рячи про вказану особливість, слід вказати, що вона перш за все має стосунок до транспорту і шляхового господарства Розглянувши користування залізничними коліями, диспетчерські авіаційні слу­жби, трубопровідний транспорт, ми повинні говорити фактично про державні монополії, тобто системи, у яких роль держави немож­ливо перебільшити Виходячи з цього масштаби приватизації у цій

40. Україна обґрунтовано вважається аграрною державою, оскільки родючість українських земель, значна сільськогосподарська складо­ва вітчизняного експорту, кількість громадян, задіяних у сфері агропромислового комплексу тощо свідчать про пріоритетність сільського господарства у нашій державі. Забезпеченість одним із ключових кінцевих результатів діяльності агропромислового ком­плексу - продуктами харчування є важливою складовою національ­ної безпеки України. Слід зазначити, що агропромисловий ком­плекс (далі - АПК) - це сукупність галузей народного господар­ства, пов'язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, які спрямовані на забезпечен­ня населення продуктами харчування. Підтвердженням того факту, що АПК - комплексне утворення, є перелік складових - агропромислових галузей. До них належать: землеробство; тваринництво; харчова і переробна промисловість; ветеринарна медицина; насінництво та росадництво; садівництво, виноробство; рибне господарство

41. Будь-яка держава не може існувати та розвиватись прогресивно у разі, коли в ній не розвинута система освіти та державного управління у цій сфері Не є винятком і Україна, де освіта взаємо­діє та впливає на людину починаючи від перших років, супрово­джуючи нерідко протягом усього життя Доцільно навести вислов­лювання А Зільбера, згідно з яким «освіта - це те, що залишається у людини, коли все інше геть-чисто забуте» Освіта - це цілеспрямований процес виховання та на­вчання з метою всебічного розвитку розумових і фізичних здібностей людини та забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Основний Закон держави у ст 53 визначає, що кожен має право на освіту Повна загальна середня освіта є обов'язковою Держава забезпечує доступність та без­оплатність освіти в державних і комунальних навчальних закла­дах Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі

42. Нормативно-правова база державного управління у сфері науки визначає «правила гри» стосовно впливу держави на наукову га­лузь Керуючись ними, суб'єкти адміністративно-правового регу­лювання у сфері науки здійснюють функції щодо державного ре­гулювання зазначеної сфери Водночас, важливо орієнтуватись у тих напрямах, які для держави є основними, пріоритетними, на реалізацію яких звертається основна увага та зосереджуються основні зусилля Необхідно вирізняти такі основні напрями дер­жавного регулювання у сфері науки Держава не в змозі підтримувати всі наукові дослідження у пов­ному обсязі Йдеться як про значні матеріальні витрати, так і про ефективність розподілу бюджетних коштів 3 метою оптимізації підтримки вітчизняної науки доцільно визначатися з пріоритетами, себто з тими науковими напрямами (колективами), які здатні за­безпечити суттєві позитивні наукові результати чи значну користь практиці Це завдання вирішується за допомоги експертної діяльності

43. Важливість сфери охорони здоров'я у житті кожної держави неможливо перебільшити У даний час сфера охорони здоров'я виконує покладені на неї функції насамперед за рахунок фінансу­вання і належного державного регулювання В основі останнього лежить нормативно-правова база, що визначає правове положен­ня органів, установ і посадових осіб у сфері охорони здоров'я Саме за рахунок управління система організації медичної допо­моги набуває стрункості й ефективності, що сприяє якнайповні­шій реалізації покладених завдань Слід зазначити, що на почат­ку періоду демократичних перетворень, від 1991 р, в Україні стала помітною тенденція до зниження ролі і значення державного управління в охороні здоров'я громадян Ейфорія свободи вияви­лась і у сфері медичної діяльності Поява разом із державними й комунальними приватних лікувальних установ, добровільного медичного страхування сприяли формуванню думки про непотріб­ність управлінських структур Думалось, що, за аналогією з ін­шими сферами життя, ринок у медицині здатний ефективно управляти наданням медичної допомоги і вирішувати проблеми Але реальні події показали, що таке становище не є оптималь­ним Вплив держави, що реалізовується за допомоги органів управління охороною здоров'я, є необхідною умовою функціону­вання медицини в країні Для здійснення державного управління у сфері охорони здоров'я громадян використовуються правові, адміністративні, економічні, соціально-психологічні методи Охорона здоров'я - це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологіч­них функцій, оптимальної працездатності та соціальної актив­ності людини за макс имальної біологічно можливої індиві­дуальної тривалості жит

44. Різноплановий характер діяльності у сфері культури, значна кількість об'єктів культури обумовлюють особливості державного регулювання у зазначеній сфері. Вплив держави здійснюється че¬рез певні органи та організації, серед повноважень яких виокрем¬люються у сфері культури. Як і у випадку з наукою, суб'єкти адміністративно-правового регулювання менше регулюють сам творчий процес, а значною мірою впливають на організацію діяль¬ності у сфері культури, реалізують у ній державну політику. Кла¬сифікацію суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері культури наведено на рис. 17.2:

Виконавчо-розпорядчі суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері культури.

Суб'єкти, повноваження яких визначено в Конституції Ук¬раїни, здійснюють адміністративно-правове регулювання у сфері культури за рахунок утілення в життя відповідних норм Основно¬го Закону держави. Водночас стосовно до інших наведених у кла¬сифікації суб'єктів необхідно зазначити таке.

Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших норматив¬но-правових актах.

Міністерство культури і туризму України (далі - МКТ) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у сфері культури, туризму, а також державної

45. Важливе значення оборони у житті держави та суспільства обумовлюють особливу увагу стосовно організації діяльності ор¬ганів, установ та посадових осіб, яких відносять до суб'єктів дер¬жавного управління у сфері оборони Характерною рисою діяль¬ності вказаних суб'єктів є зміна повноважень у мирний та воєнний час Йдеться про те, що за певних обставин, у воєнний час, відпо¬відно до вимог чинного законодавства, органи воєнного управлін¬ня стають домінуючими в системі державного управління взагалі Вони здійснюють управління від імені держави багатьма (і не тільки пов'язаними з воєнною організацією) сферами суспільного життя У цілому класифікацію

суб'єктів державного управління у сфері оборони.

46. Історично під внутрішніми справами розуміли велику кількість сфер суспільного життя, що не охоплювались поняттям «зовніш¬ні» справи Справді, розподіл на внутрішні та зовнішні свідчив, що до перших належать економічна, соціальна, медична, освітянська, правоохоронна та інші складові діяльності держави Своєю чер¬гою, говорячи про зовнішні справи, мова йшла виключно про іно¬земні, закордонні справи Таке бачення напрямів діяльності дер¬жави зберігалося досить довгий час

Сьогоднішній день свідчить про необхідність сприйняття вну¬трішніх справ, управління у сфері внутрішніх справ тільки крізь призму діяльності правоохоронних органів, зокрема органів внут¬рішніх справ Охорона громадського порядку, забезпечення гро¬мадської безпеки, боротьба зі злочинністю, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян, убезпечення дорожнього руху - ці та деякі інші завдання і складають суть діяльності органів внут¬рішніх справ

Управління у сфері внутрішніх справ - це цілеспрямована організаційна діяльність, спрямована на охорону громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьбу зі злочин¬ністю, захист прав, свобод і законних інтересів громадян.

Управління в галузі внутрішніх справ є одним із варіантів управління взагалі, тобто йому притаманні загальні риси управ¬ління з боку держави стосовно тієї чи іншої сфери суспільного життя Водночас специфічний характер внутрішніх справ як об'єкта управління обумовлює необхідність виокремлення певних характеристик, що відображають його особливості

47. Діяльність органів державного управління у сфері національної безпеки (НБ) носить досить складний характер, який обумовлюється наявністю особливих об'єктів безпеки: особистість її права й свободи; суспільства його матеріальні та духовні цінності. Специфічними рисами цих об'єктів обумовлена об'єктивна потреба створення єдиної системи гарантування НБ України.

Загальна система суб'єктів гарантування національної безпеки охоплює:

а) орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції — Кабінет Міністрів, місцеві державні

адміністрації;

б) органи державного управління спеціальної компетенції — Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Міністерство юстиції; Національне бюро розслідувань; спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо;

в) правоохоронні органи — органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура;

г) громадські структури — адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку.

Координаційним органом з питань національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України.

Таким чином, механізм гарантування національної безпеки України зорієнтований на практичну координацію всіх видів діяльності державних і громадських інститутів з метою відвернення, виявлення й усунення явних і потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз.

48. Кожна незалежна держава, зокрема і Україна, намагається від¬повідати всім критеріям незалежності. Серед основних із них є визнання держави на міжнародній арені. Запорукою реального визнання держави у світі, окрім політичних аспектів, є належне державне управління у сфері закордонних справ. Конституція України, що є документом вищої юридичної сили, у ст. 18 визна¬чає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтри¬мання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами між¬народного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Виходячи з цього вся діяльність держави та її компетентних органів повинна базуватися на визна¬чених конституційних нормах.

Базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних ін¬тересів країни. Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи:

стратегічні та геополітичні інтереси, пов'язані з забезпечен¬ням національної безпеки України та захистом її політичної неза¬лежності;

економічні інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;

регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

49. Значні соціально-економічні та політичні перетворення, що ма¬ють місце в Україні за останні 10-15 років, з усією очевидністю продемонстрували важливість юридичного супроводження, юридич¬ного забезпечення здійснюваних процесів. Саме право здатне кон¬солідувати зусилля, забезпечити загальнообов'язковість виконання тих чи інших правил. Необхідно говорити, що право є об'єктивною категорією, тоді як і від держави, і від недержавних інституцій ви¬ступають органи чи організації, окремі фізичні особи, які своїми діями втілюють у життя (забезпечують) законність, правозахисні заходи, посвідчення прав і юридично значущих фактів. Усе це об'єднується під єдиним поняттям юстиції.

Юстиція (лат. justitia) - справедливість, правосуддя. Останнє саме по собі не є об'єктом вивчення адміністративного права, оскільки воно пов'язано перш за все з діяльністю судів, які суку¬пно складають незалежну гілку влади - судову. Адміністратив¬но-правове забезпечення у сфері юстиції - це діяльність суб'єктів державного управління, спрямована на забезпечення законності та правопорядку в державі, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Становлення України як демократичної соціально орієнтованої держави су¬проводжується зростанням ролі та значення органів юстиції, розширенням сфери їхньої діяльності. Важливого значення набу¬ває термін «правова політика держави», яка реалізується насам¬перед у діяльності органів юстиції. З позицій адміністративно-правового забезпечення необхідно вказати, що до характерних рис юстиції належать:

— багатооб'єктність (об'єктами юстиції є органи реєстрації актів громадянського стану, нотаріат, адвокатура, судово-експерт¬ні установи тощо) Це дає можливість свідчити, що юстиція є сис¬темним утворенням, котре об'єднує значну кількість як об'єктів регулювання, так і суб'єктів державного управління.

11)Загальна характеристика та класифікація суб’єктів админ права

12)Індивідуальні суб’єкти админ права(громадянин и т.д.)

13)Державні органи та організації як колективні суб’єкти админ права

14)Не Державні органи та організації як колективні суб’єкти админ права

15)Організаційно провові засади державної служби

16)Державні службовці: адміністративно-правовий статус і класифікація посад

17)Проходження державної служби

18)Соціальне забезпечення та дисциплінарна відповідальність держ службовців

19)Поняття та види форм державного управління

20)Правові акти держ управління

21)Поняття і види методів державного управління

22) Админістративний примус

23)Законність і дисципліна: загальна характеристика та класифікація способів забезпечення

;