1.Поняття трудового права

Класик колись написав: «Праця перетворила мавпу на людину». Звичайно, дане твердження не є беззаперечними з огляду на те, продуктом чого є людина: еволюції чи творіння. Однак беззаперечним є той факт, що праця – незмінний супутник людства протягом усього часу його існування. Всі досягнення людської цивілізації є результатом праці. Саме праця дозволяє людині не лише створювати матеріальні блага для себе та своїх близьких («заробляти на життя»), а й самоутверджуватись у суспільстві, реалізовувати власний творчий потенціал, досягати все нових і нових вершин. Саме виходячи із цього надзвичайного значення праці для кожної людини Конституція України статтею 43 закріпила право кожної людини на працю. Дане право згідно з українською Конституцією включає в себе можливість особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Українська держава зобов’язалась створювати умови для повного здійснення її громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Констиутція України заборонила використання примусової праці як грубе порушення права людини на працю. Ті, хто працює, відповідно до норм Конституції, мають право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Крім того, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Законом захищається право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Таким чином, право громадян України на працю – це право на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудове право – галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Суб’єктами трудового права є: працівник, працедавець,профспілка.

Основними джерелами трудового права є

Конституція України (ст. 43, 44, 45)

Кодекс законів про працю від 10.12.1971

Закони України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року

“Про відпустки” від 15 листопада 1996 року

“Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року

2.Колективний договір та угода. Трудовий договір.

Колективний договір та угода. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях (далі – підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

Колективна угода укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

Сторонами угод виступають:

• професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди;

• власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов’язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Трудовий договір

Однак врегулюванню підлягають не лише відносини між усім колективом працівників, профспілками та роботодавцями, а й відносини, що виникають індивідуально між кожним із працівників та роботодавцем. Таке врегулювання відбувається на основі трудового договору.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Трудовий договір укладається з 16 років, як виняток – з 15 років, а учнями – з 14 років (лише у випадку, якщо трудова діяльність не завдає шкоди здоров’ю, не заважає навчанню, а також є відповідний дозвіл одного із батьків).

Умови трудового договору поділяються на основні (місце роботи, трудова функція (спеціальність, кваліфікація, посада), розмір заробітної плати) та додаткові (будь-які інші, з приводу яких сторони дійдуть згоди).

Трудовий договір може бути:

• безстроковим, що укладається на невизначений строк

• на визначений строк, встановлений за погодженням сторін

• таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі (хоча законодавство допускає також і укладення усного трудового договору).

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним комітетом профспілки, – шести місяців.

Строк випробування не повинен перевищувати 3 місяців, як виняток він може становити 6 місяців. Для робітників строк випробування становить не більше ніж 1 місяць.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.