- •1. Поняття і предмет міжнародного права.
- •2. Поняття норм міжнародного права, форми та методи їх створення.
- •3. Класифікація норм міжнародного права та їх ієрархія.
- •4. Поняття і види джерел міжнародного права.
- •5. Співвідношення національного і міжнародного права та імплементація норм міжнародного права.
- •6. Систематизація міжнародного права.
- •7. Міжнародний договір - основне джерело міжнародного права
- •8. Міжнародний звичай як джерело міжнародного права.
- •9. Допоміжні джерела міжнародного права.
- •10. Поняття, ознаки та загальна характеристика видів суб'єктів міжнародного права.
- •11. Держава - основний суб'єкт міжнародного права.
- •12. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права.
- •13. Правосуб'єктність націй і народів.
- •14. Поняття і особливості принципів міжнародного права.
- •16 Основні принципи міжнародного права, їх зміст і призначення.
- •17. Загальні принципи міжнародного права.
- •18. Принципи суверенної рівності держав.
- •19. Принцип незастосування сили і погрози силою.
- •20. Принципи непорушності та недоторканості кордонів.
- •21. Поняття і форми реалізації норм міжнародного права.
- •22. Міжнародний конвенційний механізм реалізації норм міжнародного права.
- •23. Міжнародний інституційний механізм реалізації норм міжнародного права.
- •24. Поняття та ознаки міжнародного правопорушення
- •25. Види міжнародних правопорушень.
- •26. Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності.
- •27. Види і форми міжнародно-правової відповідальності
- •28. Реалізація міжнародно-правової відповідальності.
- •29. Право міжнародних договорів і основні джерела.
- •30. Суб'єкти і об'єкти міжнародних договорів.
- •31. Поняття і види міжнародних договорів.
- •32. Форма і структура договору.
- •33. Стадії укладання міжнародних договорів.
- •34. Дійсність і дія міжнародного договору.
- •35. Припинення і призупинення дії міжнародного договору.
- •36. Поняття і способи тлумачення міжнародного договору.
- •37. Реєстрація і опублікування міжнародних договорів.
- •38. Застереження до договорів.
- •39. Правовий статус і повноваження депозитарія.
- •40. Поняття і джерела права міжнародних організацій.
- •41. Поняття і класифікація міжнародних організацій.
- •42. Членство у міжнародних організаціях.
- •43. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, цілі і принципи.
- •44. Генеральна Асамблея оон.
- •45. Рада безпеки оон.
- •46. Міжнародний суд оон.
- •47. Спеціалізовані установи оон.
- •48. Поняття, джерела та органи зовнішніх зносин.
- •49. Дипломатичні представництва: порядок призначення, склад та функції.
- •50. Обов'язки, імунітети, привілеї дипломатичних представництв.
- •51. Консульські установи та їх функції.
- •52. Консульські привілеї та імунітети.
- •53. Поняття прав людини, джерела та міжнародні стандарти в області прав людини.
- •54. Класифікація прав людини.
- •55. Поняття і правовий статус населення.
- •56. Поняття, порядок набуття, зміни і втрати громадянства.
- •57. Правовий статус іноземців.
- •58. Види режиму іноземців.
- •59. Правовий статус осіб без громадянства і осіб з подвійним громадянством.
- •60. Право притулку і порядок надання притулку(сам порядок нормально не розкритий).
57. Правовий статус іноземців.
Іноземцем визначається особа, що проживає на території держави, не маючи її громадянства, але має громадянство іншої держави.
Іноземцями також визначаються особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.
Правовий статус іноземців регулюються законодавством країни. Разом із тим іноземці зберігають зв’язок із державою, громадянами якої вони є. Отже, юридичний статус іноземців мають подвійний характер.
Щодо іноземців за традицією застосовується один з трьох видів режимів:
1) національний – зрівняння іноземців у більшості прав з громадянами держави, де вони перебувають (повного зрівняння на практиці не буває);
2) режим найбільшого сприяння – надання громадянам держави з якою укладено договір прав не менших, ніж громадянам будь-якої третьої держави (клаузула про найбільше сприяння зустрічається здебільшого в торгових угодах);
3) спеціальний режим – встановлення для іноземців особливих пільг або обмежень. Як правило, це робиться шляхом перелічення відповідних прав і обов’язків.
В жодній державі не існує якийсь один вид режиму для іноземців. Завжди різні його види зустрічаються в сполученні в одній сфері – національний режим, в іншій галузі – спеціальний і т. п.
У міжнародно-правовій доктрині і практиці вироблено поняття “мінімальний міжнародний стандарт поводження з іноземцями”. Це принципи і норми, які головним чином включені до Декларації про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають (1985).
Держави, як носії суверенітету самостійно регулюють питання в’їзду, тимчасового перебування і виїзду іноземців. У сучасних умовах, практично в усіх державах, існує дозвільний порядок в’їзду і виїзду як власних громадян, так і іноземців.
Із в’їздом на територію держави іноземець підпадає під її юрисдикцію і зобов’язаний виконувати її закони. Для контролю за діяльністю іноземців держави встановлюють певну систему їх реєстрації. Зокрема, їм видаються посвідки на постійне або тимчасове проживання
Притулок(Право притулку) – це надання державою можливості в’їзду на її територію і перебування там особам, які на батьківщині переслідуються за політичну, наукову, та релігійну діяльність.
Індивіди, яким надано право притулку прирівнюється до іноземців, якщо вони зберігають своє громадянство або апатридів, якщо вони його втрачають. Проте держава, яка надала політичний притулок таким особам, зобов’язана оберігати, не видавати і не висилати їх.
Види притулку:
1) територіальний – притулок, який надається на території держави;
2) дипломатичний – притулок, який надається в дипломатичному представництві або в консульській установі, чи на іноземному військову кораблі;
Інститут політичного притулку в міжнародному публічному праві є здебільшого звичаєво-правовим.
58. Види режиму іноземців.
Режим іноземців зазвичай визначають як сукупність прав і обов'язків іноземців на території даної держави. Під час встановлення окремого виду режиму проявляється ставлення країни до іноземців, які перебувають на даній території постійно або тимчасово.
Традиційно існує три режими для іноземців: національний, найбільшого сприяння та спеціальний. Але, як правило, в жодній країні не застосовують якогось одного режиму для іноземців, а зустрічаються вони в комбінації: в одній сфері — національний режим, а в іншій — спеціальний і т.п.
Національний режим передбачає надання іноземним громадянам такого ж режиму, що і вітчизняним громадянам.
Проте, можуть встановлюватись деяк обмеження в правовому статусі іноземців у таких сферах: — політичній (іноземці не можуть бути членами політичних партій; вони не можуть обирати і бути обраними в органи державної влади і місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах; їм обмежений доступ до державної служби); — відношення до військової служби — право на пересування
— право в'їзду-виїзду іноземців (безвізовий режим або навпаки, дозвільний порядок в'їзду і виїзду громадян певної держави); — установлення меж карної, цивільної й адміністративної відповідальності (зрада Батьківщині, ухилення від військового обов'язку та ін.)
— набуття власності.
Режим найбільшого сприяння передбачає надання іноземцям таких прав та/або встановлення таких обов'язків, які надані для громадян будь-якої третьої країни, які перебувають на території даної країни в найбільш вигідному у правовому відношенні становищі, створюються найбільш сприятливі умови для громадян окремої країни або групи країн.
Спеціальний режим полягає у наданні іноземцям у будь-якій сфері певних прав та/або встановленні для них певних обов'язків, які відрізняються від тих, що передбачені для власних громадян відповідної держави.
Спеціальний режим може нести як позитивний, так і негативний характер для іноземців.
