8.6. Тарифи на послуги житлового господарства

Згідно з Конституцією України кожному громадянинові держави га­рантовано право на житло. Утримування його у відповідному стані та надання різних послуг покладено па підприємства житлового господар­ства, які мають різні витрати:

• на утримання обслуговуючого персоналу (у тому числі молодшого обслуговуючого персоналу, який здійснює нагляд за прибудинковими територіями);

• на експлуатацію будинкового господарства (прибирання прибуткових територій, вивезення й знешкодження відходів і сміття, освітлення, утримання місць загального користування, чищення димоходів, здійснення протипожежних заходів, дезінфекція);

• амортизація (знос) будинків, споруд, обладнання, інвентарю;

• капітальний ремонт будинків, споруд, машин, обладнання;

• поточний ремонт житлового фонду, у тому числі профілактичний та непередбачений ремонти, технічний огляд будинків, споруд, під­готовка житлового фонду до роботи в осінньо-зимовий період, вит­рати на матеріали для виконання ремонту тощо;

• експлуатація, утримання та обслуговування ліфтів;

• утримання апарату управління;

• інші прямі витрати.

Зазначені витрати відшкодовують споживачі, тобто мешканці будин­ків, у формі квартирної плати (законодавчим документом є постанова Кабінету Міністрів України від 22.06.98 № 939 "Про вдосконалення си­стеми державного регулювання розміру квартирної плати та плати за ут­римування будинків і прибудинкових територій").

Розмір квартирної плати встановлюють Рада Міністрі» Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Вона стягується з мешканців квартири виходячи із вста­новленої ставки плати за І м² загальної площі. Ці ставки розраховують­ся залежно від виду будівлі, району розташування, норми житлової пло­щі па одного мешканця з додаванням до неї додаткової площі на сім'ю загалом, на кожного мешканця, який хворий на туберкульоз чи інші пев­ні хвороби, або на мешканця, який мас науковий ступінь. Площа, що пе­ревищує встановлені нормативи, сплачується за підвищеним тарифом.

Окремим категоріям мешканців будинків встановлюються пільгові тарифи (нульова ставка або тарифи, зменшені на 50 %).

Особливим різновидом квартирної плати є плата за проживання в гуртожитках. Вона встановлюється на загальних підставах керівництвом підприємства, на балансі якого перебуває гуртожиток. Ця плата враховує всі експлуатаційні витрати підприємства на утримання житла, а також може залежати від рівня доходів мешканців, кількості мешканців у кім­наті, наявності дітей тощо.

8.7. Тарифи на послуги підприємств комунального господарства

Комунальне господарство — це комплекс самостійних служб, які по­кликані задовольняти потреби громадян у комунальних послугах. Ці по­слуги поділяються на чотири групи:

• санітарно-технічні — водопостачання, каналізація, прибирання міст;

• енергетичні — електропостачання, постачання газу, теплопоста­чання, гаряча вода тощо;

• транспортно-комунальні — проїзд у міському транспорті, як дер­жавному, так і інших форм власності;

• готельні.

Тарифи на воду та санітарно-технічні послуги диференційовані так:

• надаються населенню;

• надаються промисловим та іншим підприємствам.

Норми та тарифи на послуги підприємств комунального господар­ства встановлюють Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, облас­ні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Тарифи встановлюються залежно від житлової площі на одного мешканця та за нормами ведення особистого підсобного господарства.

У разі встановлення побудинкових (або па групу будинків) приладів обліку холодної та гарячої води споживач сплачує за їх споживання (за 1 м³ води або за 1 Гкал теплової енергії) за показами цих приладів з ви­рахуванням витрат виконавця послуг та орендарів — юридичних осіб, які мешкають у будинку. Різниця розподіляється серед споживачів — власників або наймачів квартир пропорційно до кількості мешканців у квартирі (виконавець послуг визначає питомі витрати води па одного мешканця будинку і множить їх на кількість мешканців у квартирі).

У разі встановлення квартирних лічильників холодної та гарячої води споживач сплачує за воду за їх показами. У разі встановлення будинко­вих (або на групу будинків) теплолічильників споживач сплачує за опа­лення згідно з показами цих приладів пропорційно до опалюваної жит­лової площі квартири. У разі встановлення квартирних теплолічильників споживач сплачує за опалення своєї квартири за їх показами та додатко­во за опалення загальних приміщень будинку за встановленим нормати­вом (за відсутності побудинкового обліку).

У разі встановлення приладів обліку холодної та гарячої води на по­слуги за водовідведення споживач сплачує за загальні витрати холодної

та гарячої води, а в разі часткового обліку води (тільки холодної або гарячої) — за встановленими нормативами.

З метою забезпечення гарантованого рівня споживання води населен­ням міста за рішеннями місцевих державних адміністрацій можуть бути встановлені підвищені тарифи (за наявності побудинкових або поквартирних приладів обліку води).

За рішенням місцевих державних адміністрацій та згідно з умовами договору при побудинковому (або на групу будинків) обліку можуть за­стосовуватись коефіцієнти збільшення (зменшення) плати за опалення залежно від стану утеплення житлових і загальних приміщень будинку, понаднормативної площі опалення тощо.

Якщо якість надання послуг не відповідає умовам угоди, плата за них зменшується. Ці умови встановлюють відповідні місцеві державні адмі­ністрації або інші органи місцевого самоврядування.

Тарифи за електроенергію, що відпускається населенню, встановлює Національна комісія з питань регулювання електроенергетики (згідно з постановою цієї комісії "Про тарифи на електроенергію, що відпус­кається населенню і населеним пунктам" від 10.03.98 № 309). Ці тарифи диференціюються залежно від того, де проживає споживач. Для спожи­вачів сільської місцевості тарифи знижено порівняно із споживачами міст. Для споживачів, які проживають у містах, тарифи також диферен­ційовано. Так, їх знижено па 23 % для мешканців будинків, що повністю обладнані лише електричними побутовими приладами (кухонними елек­троплитами, електроопалювальними установками). Тарифи також зни­жено, якщо електрична енергія відпускається населеним пунктам, у тому числі в сільській місцевості.

Споживачі розраховуються за електричну енергію залежно від пока­зів індивідуальних лічильників і фактично використаної електроенергії за діючими тарифами. За відсутності індивідуальних лічильників органи місцевого самоврядування встановлюють норми споживання електрое­нергії на одного мешканця за місяць і за цими нормами здійснюються відповідні розрахунки.

Роздрібні ціни на природний газ також встановлює Національна ко­місія з питань регулювання електроенергетики України. Існує два види цін: для будинків з газовими лічильниками і для будинків без них за 1 м³. В останньому випадку ціна за спожитий природний газ розраховується виходячи з нормативу його на одного мешканця, причому вона вища, ніж у разі наявності лічильників.