Контрольні питання

1. Розрахунок ціни як найважливіша складові цінової політики підприємства.

2. Інформація, необхідна підприємству для розробки ціни на товар.

3. Методичні підходи до розробки ціпи виробу.

4. Витратні метоли розрахунку ціни та їх зміст.

5. Методи розрахунку ціни па основі попиту споживачів.

6. Відпускні та оптові ціни на сільськогосподарську сировину.

7. Ціни на засоби виробництва для сільськогосподарських виробників.

8. Визначення цін па комбікорми, добріше, електроенергію, пально-мастильні матеріали.

9. Розрахунок вартості послуг, що надаються сільськогосподарським виробни­кам різними підприємствами та організаціями.

Глава 6 ціноутворення у сфері виробництва споживчих товарів легкої та харчової промисловості

6.1. Ціноутворення при виробництві споживчих товарів

Система цін і методика ціноутворення на підприємствах легкої та харчової промисловості мають особливості, зумовлені місцем цієї галузі в національній економіці.

Ціни, що застосовуються на цих підприємствах, умовно поділяються на дні групи (рис. 14):

• ціни па вироби первинної обробки сільськогосподарської сировини (борошно, бавовна-волокно, шкіри оброблені);

• ціпи на напівфабрикати та готові вироби (тканини, пряжа, трикотаж, м'ясній м'ясопродукти, цукор, масло, маргарин).

Загалом підприємства легкої та харчової промисловості є сировинними та матеріаломісткими; вартість сировини тут становить 80-90 % ціни виробу. У зв'язку з цим кінцева ціна на виріб залежить від ціни сирови­ми та матеріалі». При цьому велике значення мають особливості ціноутворення в АПК та диференціація в ньому продукції. Нині сировина закуповується здебільшого за закупівельними, регульованими та вільними цінами.

Закупівельні ціни діють толі,, коли підприємство легкої або харчової промисловості викопує державне замовлення й ціни встановлюються або регулюються державою. У цьому разі піна па сировину слина для всіх переробних підприємств. Це стосується насамперед сировинної, пе­реробної, цукрової, спиртової промисловості або закупівлі сировини за імпортом за державним замовленням. Рівень цих ціп визначається вихо­дячи з вартості сировини та витрат, пов'язаних зі зберіганням сировини, її закупівлею, з транспортуванням її від сільськогосподарських вироб­ників до підприємств переробної промисловості. Крім того, до цих ціп включають певний прибуток.

Регульовані ціпи встановлюється на окремі види сировини і можуть мати обмеження щодо максимальною її мінімального розміру або щодо рівня прибутковості (наприклад, обмеження цін па цукрові буряки, ок­ремі види зернових, кофе тощо). Такі ціпи можуть також регулюватись економічними методами через систему, оподаткування (наприклад, вста­новлення акцизного збору).

Здебільшого підприємства легкої та харчової промисловості закупо­вують сировину та матеріали за вільними договірними цінами. Якщо підприємства цих галузей самостійно здійснюють закупівлю, то її ціна встановлюється в угоді на договірній основі. Попа не повинна мати будь-яких обмежень, встановлюється па принципах рівноправності партнерці і в основному з урахуванням попиту та пропозиції, що діють на ринку.

Якщо угода укладається на тривалий термін, то, як правило, у пій встановлюється базисна ціна, що є основою для розрахунку кінцевої ціпи закупівлі з урахуванням якості продукту й передбачає застосування різних надбавок і знижок. В окремих випадках з мстою зменшення ризи­ку в контракті може обумовлюватися постійна ціпа, що не змінюється протягом усього терміну виконання контракту. Такі ціпи можуть вста­новлюватися між сільськогосподарськими виробниками та переробними підприємствами па початку року в угоді, де ціпа встановлюється на весь термін дії угоди. Сільськогосподарський виробник ризикує, бо піл час продажу врожаю ціни можуть бути пінними, ніж зазначено в угоді. Од­нак йому гарантований повний збут вирощеного врожаю. Підприємство-переробник також має ризик, адже ціна при закупівлі продукції може бути на ринку нижча, ніж в угоді. Однак йому певною мірою гарантова­на сировина для завантаження своїх потужностей. У цьому разі загаль­ний ризик поділяють між собою два суб'єкти господарської діяльності. Перевага таких ціп полягає в тому, що як сільськогосподарське, так і переробне підприємства мають змогу чітко спланувати свою виробничу

діяльність і фінансові покійники па майбутнє, ;і також розрахувати потрібні їм кошти.

Ціни на півфабрикати та готову продукцію, що виробляється на пе­реробних підприємствах, поділяються на роздрібні та підпускні.

Роздрібні ціни встановлюються тоді, коли переробне підприємство безпосередньо реалізує свою продукцію кінцевим споживачам через власні фірмові торговельні підприємства. Нині майже кожний хлібоза­вод, м'ясокомбінат, молокозавод мас власне торговельне підприємство або кіоск, лоток, через який реалізує свою продукцію, не користуючись послугами роздрібних торговельних підприємств.

Відпускну ціпу на підприємствах переробної промисловості встановлюють, тоді, коли їх продукція передасися посередникові (як оптовому, так і роздрібному), а вже потім реалізується кінцевим споживачам. Ця ціна складається з кількох елементів (рис. 15).

Ціни на готові вироби та напівфабрикат можуть бути вільні або ре­гульовані. Регульовані ціни встановлюються лише на окремі споживчі товари першої необхідності (окремі сорти хліба та хлібобулочних ви­робів). Такі ціни запроваджуються з метою забезпечення цими виробами широких перст» населення. Встановлюючи їх, орган державного само­врядування, який здійснює регулювання цін, має з власного бюджету відшкодувати підприємству-виробникові збитки, якщо останній їх має (тобто річницю між собівартістю виробництва та регульованою ціною, якщо вона встановлюється). Іншими словами, здійснюється дотування виробництва. В окремих випадках державні органи встановлюють обме­ження на готову продукцію щодо ріння прибутковості (для лікеро-горіл­чаних виробів).

Вільні ціни визначаються найбільшою питомою вагою серед усіх від­пускних ціп на споживчі товари. Вони не повинні мати будь-яких об­межень. В умовах ринкове економіки ці ціни спрямовані передусім на

кінцевого споживача й повинні орієнтуватися на нього. У загальній роз­дрібній ціні левова частка належить відпускній ціні, однак вона має вра­ховувати попит споживачів, рівень їхніх доходів і вимоги до товару. Тому підприємства, які виходять на рийок або вже діють на ньому чи па окремому його сегменті, дуже часто застосовують річні ціпові знижки, покликані зацікавити посередників придбати їх товар. Завдяки цим знижкам здійснюється регулювання пропозиції товару, а в окремих ви­падках вони впливають і па обсяги виробництва.

Оскільки для більшості споживчих товарів діє конкурентний ринок, кінцева відпускна ціна стає на ньому середньою.

Визначаючи відпускні ціни, слід ураховувати ще одну особливість цих галузей. У загальному вигляді прибутковість виробу визначається як відношення суми прибутку до повної собівартості. Однак на її розмір Істотно впливає вартість сировини, матеріалів, використаних у процесі виробництва товару (як зазначалося, сировина займає найбільшу питому вагу у вартості товару). Іншими словами, визначаючи прибутковість цим методом, треба враховувати суттєвий вплив па нього ціни, за якою заку­повується сировина. Тому доцільно визначати прибутковість виробниц­тва на підприємствах цих галузей як підношення суми прибутку до со­бівартості без вартості сировини та матеріалів, а це дає змогу визначити справжню трудомісткість виробу або прибутковість підприємства загалом.